Марковська Анастасія, 4 курс, спец. «Облік і оподаткування», д/ф

Наук. керівник - к.е.н., доцент Євдощак В.І.

ЧТЕІ КНТЕУ

м.Чернівці

Особливості обліку запасів: вітчизняний та зарубіжний досвід

Матеріальною основою будь-якого виробництва є його засоби , що складаються з засобів праці та предметів праці. Ті та інші беруть участь у створенні продукту. Але, з огляду на різницю в характері функціонування в процесі виробництва й у способі перенесення вартості на продукт, що створюється, засоби праці набувають економічної форми необоротних активів, а предмети праці – оборотних активів.

Запаси – активи, які:

· утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

· перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

· утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.[1]

Запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.

Для цілей бухгалтерського обліку запаси включають:

· сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

· незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів.

· готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;

· товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу;

· малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року;

· молодняк тварин і тварини на відгодівлі, продукцію сільського і лісового господарства, якщо вони оцінюються за цим Положенням (стандартом) [1].

В Україні використовується постійна система обліку виробничих запасів, згідно з якою ведеться постійна і безперервна оцінка усіх змін у виробничих запасах. За кордоном широкого розповсюдження набула система періодичного обліку виробничих запасів, сутність якої полягає в тому, що фізичний підрахунок груп матеріалів в виробничих запасах здійснюється через певні визначені періоди часу (наприклад, раз на місяць). За періодичної системи, на відміну від постійної, відсутній контроль над виробничими запасами між термінами перевірки, тому існує необхідність підтримувати резервний запас на випадок невистачання матеріалів. Тобто витрати на зберігання виробничих запасів зростають порівняно із постійною системою обліку [3,c. 218].

У Міжнародному стандарті бухгалтерського обліку 2 "Запаси" [2] описані два методи визначення оцінки собівартості запасів:

1) метод стандартних витрат: стандартні витрати враховують нормативні рівні використання основних та допоміжних матеріалів, праці, а також економічні і виробничі потужності

2) метод роздрібних цін: використовується в роздрібній торгівлі для оцінки великої кількості одиниць запасів, що швидко змінюються і дають однаковий прибуток та для яких неможливо застосувати інші методи калькулювання собівартості [2].

В Україні облік запасів здебільшого побудований на схожих принципах із тими, що викладені в МСБО 2 "Запаси".

У США - існує два можливих методу обліку запасів:

1) система постійного обліку запасів, при якій всі закупівлі записуються на рахунок запасів, а їх продаж (використання) - в дебет рахунку собівартості реалізованої продукції. Сальдо рахунку запасів на кінець місяця дорівнює величині кінцевих запасів. Іноді окремо ведеться облік кількості запасів для визначення того, скільки штук (одиниць) того чи іншого виду запасів є в наявності в даний момент часу;

2) система періодичного обліку запасів, при якій рахунок запасів залишається незмінним протягом періоду, а всі закупівлі відображаються на рахунку "Закупівлі" ( "Purchases"). Величина кінцевих запасів визначається шляхом інвентаризації.

Таким чином, рахунок закупівель має нульове сальдо, а на рахунку "Запаси" зникає старе (початкова) сальдо і з'являється нове (кінцеве), яке в наступному періоді буде початковим [ 4].

У Німеччині товарно-матеріальні запаси (сировина та матеріали, незавершене виробництво, готова продукція та товари) повинні відображатися в балансі за найменшою величиною з собівартості або ринкової вартості. Для оцінки собівартості найбільш поширеними на даний момент є методи середньої собівартості і ФІФО, але для податкових цілей з 1990 р прийнятий метод ЛІФО, в зв'язку з чим можна очікувати посилення його ролі [ 3 ].

Бухгалтерський облік в Італії відрізняється досить характерними, хоча і суперечливими особливостями. До них можна віднести його консервативний характер і тісний зв'язок з цивільним, перш за все, податковим законодательством.Для оцінки запасів використовується найменша з цін покупки і продажу. Для списання на виробництво дозволені всі загальноприйняті методи - ФІФО, ЛІФО та середньозваженої ціни.   У випадках, коли процес виробництва продукції вимагає тривалого часу (наприклад, при виготовленні сирів, лікерів і т.п.), на вартість запасів можна віднести і деяку величину процентних виплат [ 3 ].

У Франці Під активами, відображаються у балансі, розуміються належать компанії ресурси, які повинні принести їй економічні вигоди в майбутньому, тобто активи мають потенційну можливість прямо або опосередковано сприяти притоку грошових коштів або їх еквівалентів в компанію. Різні елементи здатні досить швидко перетворитися на ліквідні засоби, у практиці французького обліку їх часто називають цінностями в експлуатації. Це активи, призначені для перепродажу в ході нормальної діяльності компанії (товари), або активи, одержувані в процесі виробництва для подальшого продажу (готова продукція), або активи, що використовуються (у формі сировини і матеріалів) у виробничому процесі. Ступінь ліквідності запасів залежить від характеру діяльності підприємства і кон'юнктури ринку. До швидко реалізованим цінностям і готівки у французькому балансі відносяться короткострокова дебіторська заборгованість, грошові кошти в банках і касі, різні види фінансових коштів, а також інші оборотні кошти [4 ].

У Китаї облік запасів вівся в “червоних списках”, в які записувалися дані “актів”. Для перевірки один з екземплярів списку відсилався в центральне управління. Відпуск запасів проводився за принципом: “перша партія одержана – перша відпущена”, що свідчить про наявність певних особливостей в організації складського господарства, та є прототипом методу списання запасів – FIFO.

В Австралії не використовується списання запасів за вартістю придбання вартістю реалізації та метод ЛІФО. Більшість компаній приктикують списання запасів за вартістю яка менша за попередню та метод ФІФО [4].

Вибір методу визначення вартості запасів не залежить від фізичного руху цих запасів. Наприклад, незалежно від того, коли і який саме товар надійшов на склад та коли і який саме з однакових товарів був взятий зі складу для реалізації, на підприємстві може застосовуватись будь-який з методів визначення вартості запасів. Загальноприйняті принципи обліку вимагають, щоб метод був раціональним (обґрунтованим) і застосовувався на систематичній основі [ 3 ].

У більшості випадків підприємству надається право вибору того чи іншого методу визначення вартості запасів. При цьому міжнародні стандарти зазначають, що підприємство повинно застосовувати однакові методи визначення вартості для всіх запасів, подібних за характером і використанням. Також дотримання принципу постійності в обліку стосовно методів визначення вартості запасів, вимагає їх незмінності, принаймні, впродовж одного року або більшого періоду, а їх зміна повинна бути обґрунтованою і розкритою у примітках до фінансових звітів [ 4].

Безсумнівно, досить значущим чинником необхідності вивчення веденя обліку запасів в зарубіжних країнах дасть можливості вдосконалення тієї або іншої системи бухгалтерського обліку, які дають зіставлення облікових систем. Ще зовсім недавно спостерігалася тенденція до вивчення проблем бухгалтерського обліку тільки в національних рамках, і приділялося невиправдано мале значення практиці інших країн, тим самим як би ігнорувався той факт, що ряд бухгалтерських методів і прийомів запропонованих, але не практикувалися в даній країні, часто використовувався в інший [ 3 ].

Таким чином, вивчення систем бухгалтерського обліку та звітності у статтях запасів зарубіжних країн зумовлює необхідність переосмислення критеріїв формування облікової та звітної інформації, більш чіткого визначення елементів фінансової звітності, порядку їх визнання та оцінки. Кожна з країн показує свій досвід ведення обліку запасів, кожен з яких є дієвим, тому варто не лише національними стандартами користуватися, а й позичати зарубіжний досвід для удосконалення ведення обліку запасів в Україні.

Список використаних джерел:

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 9 “Запаси” : за станом на 20.10.99 р. № 246, зі змінами та доповненнями / Міністерство фінансів України // Бухгалтерія. – 2007. – № 1. – С. 110–113.

2. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 2 "Запаси", затверджене Комітетом з міжнародних бухгалтерських стандартів від 01.01.2005 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws.

3. Бутинець Ф. Ф. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах : навчальній посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 «Облік і аудит» / Ф. Ф. Бутинець, Л. Л. Горецька. – Житомир: Ч.П. «Рута», 2003. – 544 с.

4. Воронко Р.М. Облік у зарубіжних країнах / Р.М. Воронко: [Навч.посіб.]. – Львів: "Магнолія 2006", 2012. – 744 с.