Історія/1. Вітчизняна історія

Литвиненко Андрій

студент Ι курсу

(науковий керівник – к.і.н Лановюк Л.П.)

Національний університет біоресурсів і природокористування України, Україна (м.Київ)

Медвин на скрижалях історії

Медвин – село, що розташоване на півдні Богуславського району Київської області. Зa нapoдними переказами на мiсці сучaснoгo Медвина та йoгo пiвдeнних окoлиць у дaвнину було велике мiсто (мoжливо і неoднoрaзово), про що свiдчать і нaзви урочищ CвятаГoрa, Тiстове, Шeвське, Митниця, вyлиця Червiнська, якi зберeглися дoнині. Матеріaльним пiдтвердженням переказів мoжyть бyти численні археологічні знахiдки – чеpепки, кaм’яні, глиняні та метaлеві вирoби, мoнети, кiстки, – часів Трипiльської та інших археологічних кyльтур. Системнi дослiдження не прoводилися, за винятком розкопок скiфських кyргaнів в рiзні роки пiд керiвництвом І. Дyбини, Г. Кoвпаненка, Б. Левченка, тому можна лише вважати, що територія сучасного села була постійно заселена з часів Трипілля.

Існує легенда про Медвин, яка пояснює його назву. Бенкети Володимира Великого, на яких поряд з вельможами пригощались жебраки і каліки, відбувались не лише в Києві, а й в інших містах. У передмістях київських князь тримав запаси напоїв, так звані «медуші», медосховища, i одне з них у цьому місці. Перекази говорять, буцімто незабаром первісне місто, що мало кам’яні будівлі, залишки яких помітні на узвишшях, що на південь і північ простягаються від Медвина, зазнало страшного розорення від татар, які винищили вогнем і мечем все, що можна було знищити; що сто років після спустошення Медвин залишався самгородом, тобто містом без мешканців; що ті, кому довелось проходити повз нього вночі, чули виття і ридання і неодмінно блудили луками, ведені злою силою; що опісля, для повного щастя роду людського, настав мор людей, тому довго ніхто не наважувався заглянути в самгород, зарослий дрімучим лісом, аж поки відьма Касянка не «оборала» самгород півнями і не прогнала з нього все зло; що люди, повернувшись до самгорода, знайшли таємний погріб, наповнений медом та вином ще з часів Володимира Великого, i що вся громада, яка там зібралася, втративши глузд від сп’яніння, побила посуд з напоями, які наповнили струмок до такого стану, що охочі черпали мед і вино в суміші прямо зі струмка відрами. За цією легендою Медвин засновано у 920 р., але точні дані полягають у тому, що ця територія на початку ХVІ ст. вважалася передмістям Богуславля. Є подячний адрес Богуславського приказу 1520 р., виданий медвинському купцеві Ярошину за похвальне управління справами передмістя.

Козаки і міщани Медвина брали участь у походах і битвах під проводом Богдана Хмельницького. Під назвою «Медв’яна», як значний населений пункт, він позначений на мапі французького інженера Гійома де Боплана, виданій 1650 р. В іншому документі, за 1654 р., це – добре укріплений, обнесений ровом, з трьома церквами населений пункт. По смерті Богдана гетьманом Лівобережної України обрано І. Брюховецького. Один із його загонів прямував на Умань та був оточений у Медвині козаками Правобережного гетьмана П. Тетері на чолі з Чернецьким і змушений був оборонятися протягом 4-х тижнів.

Внаслідок неодноразових наскоків турецько-татарських орд, міжусобної боротьби різних груп козацької старшини уся південна Київщина була спустошена. Та згодом на руїнах знову поселилися люди. У 1741 р. вже було 120 дворів. У 1743 р. діяли гайдамаки на чолі з Гнатом Голим, згодом знову край охопила гайдамаччина. Із заворушниками жорстоко розправились. У 1768 р. в Медвин вступив Максим Залізняк зі своїм загоном. Містечко і довколишні села стали місцем боротьби повстанців. Після придушення повстання Богуславске староство разом із Медвином було подароване від республіки Польської королю Станіславу-Августу. Після реформи 1861 р. економічне становище не поліпшилося, був великий дефіцит землі.

Настав 1917 р. – знову піднялися жителі: припинилися усі польові роботи. Згодом створено земельний комітет, який розподілив поміщицькі землі. Речі із маєтків було роздано бідноті, але потім вони були розграбовані. Протягом року в селі неодноразово змінювалася влада. Часті зміни 1917-1918 рр. викликали спротив населення, і в квітні 1919 р. після переходу влади до більшовиків у Медвині та Ісайках виникла «самостійна республіка». Повстанці протестували проти більшовицького ладу та його продрозкладок. За допомогою інтернаціонального полку угорця Рудольфа Фекете батальйоном Київського повітового військкомату повстання було розгромлене. 20 серпня 1920 р. у відповідь на чергову непосильну продрозкладку та мобілізацію до більшовицького війська Медвин знову повстав, створивши «Медвинську республіку», яка протрималась місяць і була розгромлена будьонівським військом, частина села спалена. 13 жовтня будьонівці, звинувативши медвинців у пограбуванні їхнього обозу, захопили в селі вісім десятків заручників – хлопців та чоловіків віком 18-25 років і порубали та постріляли їх біля Ковтунового ліска за 1,5 км на південь від села [1].

Література:

1. Медвинські скрижалі: Історично-публіцистична збірка / Укладачі П. Гогуля, А. Листопад. – Миронівка, 2011. – 528 с.