ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАНЯТЬ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ У ВНЗ III-IV Р.А.
(Куваннікова А.Г., Чикольба Г.М., УМСФ)

Усі ми знаємо, що заняття фізичною культурою значним чином впливає не тільки на наше здоров’я, а й на наш зовнішній вигляд. Проте одного розуміння замало, адже для того, щоб бути здоровою людиною та мати гарну фізичну форму, необхідно регулярно виконувати фізичні вправи та, як мінімум, відвідувати заняття фізичним вихованням у школі, а у перспективі – й у вищому навчальному закладі. Проте як залучити студентів до цього та як підвищити ефективність занять фізичного виховання у ВНЗ?

Отже, першим кроком до підвищення ефективності занять фізичного виховання у ВНЗ – є залучення студентів до їх відвідування. З першого погляду може здатися, що це питання взагалі не треба висвічувати, адже вчитися та приходити на заняття – це обов’язок студента, проте на практиці ми стикаємося з проблемою, що студенти дуже часто пропускають заняття з фізичної культури. Причини у них зовсім різні: хтось не хоче залишатися на останню пару (якщо, звичайно, це передбачено за розкладом), інші просто вважають, що цей предмет не є необхідним і у будь-якому разі оцінку «три» вони отримають без проблем (навіть не ходячи на пари), а деякі уникають цих занять через те, що вони фізично не розвинуті і навіть витримувати навантаження, які передбачені програмою, для них – непереборне завдання.

То як же можна заохочувати та стимулювати студентів до відвідування занять з фізичного виховання? Тут вже викладачі висувають власні пропозиції для підвищення рівня ефективності явки студентів на заняття: деякі намагаються заохочувати студентів, ставлячи додаткові бали за відвідування кожного окремого заняття (наприклад, +1-3 додаткові бали за пару) або якщо немає жодного пропуску за весь семестр (наприклад, + 20 додаткових балів до заліку). Здавалось би, що проблема вирішена, адже хто не хоче 20 додаткових балів із 100 можливих лише через те, що ти просто приходиш на пари? Проте знову ж таки на практиці ця система заохочень не завжди є ефективною. Таким чином, деякі студенти не бажають ходити на кожне заняття (особливо якщо це потрібно робити двічі на тиждень) та, зваживши усі аргументи, вважають, що краще не отримати 20 балів, проте проводити час так, як вони запланують.

Інші вчителі обирають протилежні методи боротьби із неявкою студентів на пари – методи залякування (у межах розумного, звичайно). Серед них можна виокремити те, що за кожне пропущене заняття від заліку студента віднімається 1-3 бали. Спочатку здається, що ця мала кількість балів навряд чи вплине на отримання заліку, проте якщо пропусків багато, а рівень здачі нормативів і без того низький – виявляється, що у студента немає навіть і 60 балів (а це, як ми знаємо, мінімальна кількість балів на отримання заліку). Проте і цей метод на практиці далеко не завжди працює, адже перед студентом постає вибір: або ходити на кожну пару та робити складні фізичні вправи (щоб у кінці семестру отримати чесні відпрацьовані 60 балів), або не отримати залік з першого разу, проте сходити на перездачу та у результаті знову отримати ті самі 60 балів. Звичайно, що далеко не всі студенти ходять на перескладання: деякі відвідують кожне (або майже кожне) заняття, а деякі приходять тільки на складання нормативів.

Отже, який же метод треба застосовувати, щоб заохочувати студента до заняття фізичним вихованням? На наш погляд, найефективнішим є комбінування двох вищезазначених методів, так званий метод «батога та пряника». Це можна використовувати так: за кожне пропущене заняття у студента віднімається 5 балів (у цьому полягає метод залякування/покарання), а за кожне відвідуване – відповідно додається (віддзеркалення такої категорії як винагорода) та ж сама кількість балів. Однак знову ж таки треба усвідомлювати такий аспект, як те, що освітня система недосконала і дійсно відраховувати студента (в даному випадку йде мова про контрактників, кількість яких значно перевищує кількість студентів, які навчаються за державним замовленням у кожному ВНЗ) – є із зрозумілих мотивів невигідним рішенням. Це означає, що лише у злагодженому механізмі можна казати про правильне функціонування кожного елемента.

Важливим аспектом у підвищенні ефективності занять фізичного виховання є, звичайно, й підвищення інтересу студентів до них. Особливо корисними у цьому аспекті є естафети, адже студенти все одно бігають, рухаються, намагаються виграти (тобто бажаний результат все одно досягнутий, але іншим способом), проте після таких занять вони залишаються в піднесеному настрої і відповідно з’являється стимул ходити на інші заняття.

Ще одним фактором, який може підвищити ефективність занять з фізичної культури, є виїзд усім колективом на турбазу, до парку або до річки з метою проведення там спортивних змагань - така практика є усталеною та успішною у деяких школах, ліцеях та інших навчальних закладах. Зрозуміло, що з огляду на погодні умови таке можливо лише ранньої осені або пізньої весни. Це можна провести таким чином: на якесь свято (найчастіше – це День здоров’я) робиться вихідний (або звільняються від останніх пар, якщо перший варіант недоцільний) для усього факультету/потоку, після чого усі студенти із бажаючими викладачами їдуть до турбази або іншого підходящого місця – і там можна проводити пікніки, спортивні змагання, спортивні ігри, робити перерви на спів під гітару чи танці, якщо це дозволяє час. Таке проведення часу не тільки поліпшує настрій та підвищує ефективність занять з фізичного виховання, а й згуртовує і зближує усіх студентів, які приймають в цьому участь.

Література:

1. Теорія і методика фізичного виховання : [підруч. для студ. вищ. навч. закл. фіз. виховання і спорту]: у 2 т. / за ред. Т. Ю. Круцевич. – К. : Олімпійська література, 2008. – Т. 1. – 391 с. ; Т. 2. – 366 с.

2. Шиян Б. М. Теорія і методика фізичного виховання школярів : [підруч. для студ. вищ. навч. закл. фіз. виховання і спорту]: у 2 ч. / Б. М. Шиян. – Т. : Навчальна книга – Богдан, 2004. – Ч. 1. – 272 с. ; Ч. 2. – 248 с.