Абсава Людмила Олександрівна

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ

НАН УКРАЇНИ

Державне регулювання економікою

ТРАНСФОРМАЦІЯ АГРАРНОГО СЕКТОРУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

В XX столітті в сільському господарстві відбулося кілька великих технологічних зрушень, які, як правило, починалися в найбільш розвинених країнах, а потім поширювалися по всій планеті.

Перше з них це перехід від ручної обробки землі або використання тяглових тварин до механічної обробки на основі застосування тракторів і інших сільськогосподарських машин. У розвинених країнах він проходив протягом першої третини століття й закінчився в сорокові роки.

Друге технологічне зрушення це перехід до системи машин, логічним завершенням якого стала комплексна механізація всього виробничого процесу в сільському господарстві. Основою цього зрушення стала так звана мала механізація, тобто створення й застосування ряду машин і механізмів, які дозволили замінити ручну працю. У США цей перехід відбувся в 50-ті роки, у Західній Європі в 60-ті роки.

Найсильніший вплив на розвиток світового аграрного сектору зробило розгортання процесу агропромислової інтеграції, яка почалася в 70-ті роки, насамперед у США. Якщо протягом всієї історії людства прогрес продуктивних сил у сільському господарстві знаходив своє відображення у відділенні від єдиної виробничої діяльності нових галузей сільського господарства й переробки продуктів, то агропромислова інтеграція означала перехід сільського господарства на нову індустріальну, технологічну й організаційну основу.

З другої половини 90-х років почався новий етап розвитку світового сільського господарства, самий великий за своїм масштабом і наслідками. Мова йде про біотехнологію й нові інформаційні технології. Використання досягнень біотехнології (генетично модифікованого насіння, клонування ) може привести до нових проривів у зростанні продуктивності сільськогосподарських рослин і тварин, а також до створення нових продуктів із заданими властивостями, які спрямовані на задоволення специфічних потреб проміжних галузей і кінцевих споживачів.

Всі ці технологічні зрушення істотно змінили продуктивні сили та виробничі відносини в сільському господарстві. Протягом XX в. органічно склалося світове сільське господарство, вже не як сума національних аграрних економік, а як єдина світова виробнича система, у якій застосовуються загальні «правила гри», відбувається лібералізація міжнародної торгівлі сільськогосподарськими товарами [1].

Для сільського господарства характерна надзвичайна нерівномірність у рівні розвитку продуктивних сил. У світовому сільськогосподарському виробництві зайняте близько 1 млрд. людей, з них на частку розвинених країн доводиться менш 7%. У той же час розвинені й країни, що розвиваються, виробляють приблизно 50% сільськогосподарській продукції світу. Це стало можливим завдяки високій продуктивності праці в сільському господарстві розвинених країн.

Землі, які використовуються в сільському господарстві, займають 11% світового земельного фонду, що становить близько 1,5 млрд. га. Вони значно розрізняються за якістю, рівню продуктивності й нерівномірності розподілу на території материків. Тільки в Індії, Китаї, Канаді, США, СНД і Бразилії розміщається близько 750 млн. га ріллі, тобто більше половини всіх оброблюваних земель світу. Якщо в цілому у світі на кожного жителя доводиться 0,3 га ріллі, то в Азії, де зосереджений 31 % світової ріллі, цей показник найнижчий на планеті й становить 0,15 га. Іншими словами, в Азії 1 га ріллі повинен прокормити 7 чоловік, у щільно населеній Європі 1 га годує 4, у Південній Америці -2, у Північній Америці - майже 1,5 чоловік.

За даними ФАО, за останні 25 років загальна орна площа у світі виросла на 140 млн. га, тобто на 10%. У розвинених країнах це зростання склало 3,4%, головним чином за рахунок Океанії й Північної Америки, при скороченні в країнах Західної Європи, а в державах світу, що розвивається, - майже 20% .Основна частина доводиться на Латинську Америку (39%) і Африку (21 %) [4].

Зростання народонаселення прямо пропорційне показнику споживання продовольства, а значить залежить від потенціалу розвитку світового сільського господарства. Через 25 років населення світу, як очікується, збільшиться до 8 млрд. . При цьому в промислово розвинених країнах населення збільшиться на 13%, у країнах що розвиваються - на 82%. Найбільше зростання очікується в Азії (189 млрд.), в Африці (0,97 млрд. ) і в Латинській Америці (0,33 млрд.). Ці прогнози досить наочні для того, щоб припустити, де буде спостерігатися зростанню попиту на продовольство[3].

Сьогодні не викликає сумніву факт, що відбувається деградація сільськогосподарських угідь, пасовищ і високоякісної орної землі. Зважаючи на те, що, за даними експертів ФАО, одна дванадцята частина кожного гектара буде використовуватися для житлового й транспортного будівництва, для потреб промисловості й консерваційних цілей, до 2020 року буде потрібні близько 410 млн. га землі не для виробництва продовольства. Масштаби ерозії землі у світі також не можуть не викликати занепокоєння. За підрахунками американських вчених, щорічно орні землі за рахунок ерозії втрачають близько 25,4 млрд. т ґрунтові речовини, а із сільськогосподарського обороту вивільняються 6-7 млн. га земель. Від однієї третини до половини орних земель у світі використовуються так що їхня родючість по суті перетворилося з поновлюваного в не поновлюване [4].

Обстеження й розрахунки, проведені міжнародними організаціями, і в першу чергу ФАО, показують, що доцільніше впроваджувати в сільськогосподарське виробництво інтенсивні технології, чим освоювати низькопродуктивні землі.

Істотним резервом поповнення продовольчих ресурсів людства є боротьба зі втратами як на різних стадіях вирощування й збирання сільськогосподарських культур, так і в процесі їхнього зберігання. Так, тільки у відношенні 15 найпоширеніших у землеробстві зернобобових культур, післязбиральні втрати становлять від чверті до третини їхнього валового збору.

В економічно розвинених країнах 1 трактор обробляє в середньому 34 га, у країнах, що розвиваються, - 620, в Україні - 130, у США - 67, а в Індії - понад 3000 га. Дотепер робота на полях у країнах третього світу ведеться вручну або, у найкращому разі, за допомогою тяглової домашньої худоби. Урожайність зернових тут в 2-2,5 рази нижче, ніж у розвинених країнах, а на одиницю оброблюваної площі вносять в 5 разів менше мінеральних добрив і пестицидів. У країнах Південної Азії, де клімат украй посушливий, використовують менш третини наявних водних ресурсів, і до того ж не ефективним способом.

На основі оцінки агроприродного потенціалу можна зробити висновок про те, що в цілому в країнах третього світу при низькому рівні капіталовкладень 1 га може прокормити 0,61 чоловік, при проміжному рівні - 2,1 чоловік, при високому рівні - 5,05 чоловік. Якщо збережеться низький рівень інвестицій у сільське господарство, то на початку XXI століття з 117 країн, що розвиваються, більше 50 будуть відчувати продовольчий дефіцит і будуть віднесені до категорії критичних по нормативах ФАО.

Для багатьох держав проведення ефективної й розумної політики, спрямованої на самозабезпечення продовольством, - основа продовольчої безпеки. Країнам, що імпортують, потрібна реалізація програм нагромадження валютних ресурсів для закупівлі продовольства за рубежем і вживання превентивних заходів щодо зниження збитків, що може виникнути в результаті раптової втрати доступу до ринків продовольства. При цьому очевидна необхідність формування внутрішніх резервів продовольства для споживання протягом кризового періоду. Але використання запасів для задоволення попиту в надзвичайній ситуації - тимчасова міра. В остаточному підсумку в процесі забезпечення національної продовольчої безпеки істотним для більшості країн є досягнення ефективного співвідношення рівня споживання й самозабезпечення продовольством.

Літературні джерела

1. Болотин Б. Мировая экономика за 100 лет. // Международная экономика и международные отношения, 2001, №9.

2. Власов В.І. Глобалізація і глобальна продовольча проблема // Економіка АПК, 2004. №1

3. Зубець М.В. Сільське господарство світу в умовах глобалізації // Вісник аграрної науки, 2005. №10.

4. Ковалев Е. Мировая продовольственная проблема: новые аспекты // Международная экономика и международные отношения, 2003. №9.

Інформація щодо авторів:

Абсава Людмила Олександрівна, к.е.н., доцент, докторант «Інституту економіки та прогнозування» НАН України.

Тел. 8(552)428454 80507907489 80984684646

absavaa @ rambler.ru