«Економічні науки»

5. Управління трудовими ресурсами

Корда М. А.

Бідність – як соціальна категорія

Згідно Конституції України кожен громадянин нашої країни  має право на достатній життєвий рівень для себе та своєї сім’ї. Тобто, він лише має право, але держава не зобов’язана забезпечити його  в цьому. Протягом перших років незалежності України вкрай негативним наслідком зменшення доходів населення стала бідність, яка збереглася в значній мірі і на шістнадцятий рік самостійності нашої країни. Бідність – це сукупний показник, складові частини якого показують негативні тенденції розвитку держави. Ці показники заважають Україні постати перед європейською спільнотою з відмінного боку, оскільки  займають передостанні місця в рейтингах європейських країн.

Пропоную в докладі розглянути причини існування бідності на сьогодні та шляхи можливого подолання цього процесу.

Бідність – це поняття широке, воно залежить від  глибини прояву  та типу, який обумовлює статус людини, яка потерпає від цього явища. Бідність розрізняють за типами: бідність економічно пасивного населення, бідність зайнятого населення, бідність безробітних і пенсіонерів. За видами бідність поділяють на «умовну» та «абсолютну». «Умовна» бідність характеризує матеріальний стан людини, коли бідність проявляється сезонно, не постійно, тимчасово. «Абсолютна» бідність свідчить, що  людина самотужки неспроможна поліпшити свій матеріальний стан через фізичні чи психічні вади.

Причинами бідності можна вважати на даний момент наступні чинники:

-         низький рівень соціальних виплат, що є результатом низьких заробітків, а отже  - відрахувань до відповідних бюджетів і фондів;

-         соціальні допомоги  та інші трансферти становлять досить значну частину витрат бюджету, що свідчить про зростання економічного навантаження на працююче населення;

-         нівелювання ролі заробітної плати як джерела доходів;

-         активніший ріст інфляції в порівнянні з реальними доходами населення;

-         перенасичення ринку праці однорідними професіями, відповідно неможливість реалізувати власну робочу силу;

-         скорочення робочих місць;

-         в сільському господарстві розорення, розпад  більшості підприємств;

-         невідповідність ціни і вартості робочої сили працівників.

Зважаючи на досвід зарубіжних країн можна виділити різні  методи вирішення  заданої проблеми, але головне - необхідно дати людині можливість реалізуватися, тобто надати робоче місце та платити гідну заробітну плату. Для України питання  гідної заробітної плати є дуже актуальним. Хоча формальні індикатори добробуту населення свідчать про позитивну динаміку,  поліпшення матеріального стану населення, є сумніви щодо достовірності  таких показників. Реальні доходи населення, які нібито збільшуються  щороку перевантажуються  інфляцією, що перевищує  очікуваний рівень.

По Україні за колективними договорами для більш ніж 50 відсотків працюючих  встановлено мінімальний оклад  або мінімальну заробітну плату, відповідно до законодавчо встановленого прожиткового мінімуму.  В умовах економічного зростання в період 2000-2006 рр. встановлений державою рівень мінімальної заробітної плати жодного разу не перевищив межі бідності та дорівнював лише 0,4-0,6 прожиткового мінімуму (таблиця 1). А за даними Світового банку відношення мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму у Великобританії становить 6,4:1, Литві, Естонії, Польщі – 1,5:1. Гідна середня заробітна плата за  європейськими стандартами  має становити не менше 5 – 6 прожиткових мінімумів (5-6:1). В Україні на 2006 рік це співвідношення  дорівнювало  лише 1,5:1.

 

Таблиця 1

Динаміка показників бідності

Динаміка показників бідності


Динаміка показників бідності


Динаміка показників бідності


Рік

Межа бідності, грн

Рівень бідності, %

Глибина бідності, %

1999

126

27,8

23,3

2000

156

26.4

23.8

2001

175

27,2

25,0

2002

192

27,2

23.9

2003

220

26,6

22.9

2004

262

28,1

25,5

2005

287

27,6

23,2

2006

259

28,1

25,5

 

 «Споживчий кошик»  для визначення вартісної величини прожиткового мінімуму залишається майже незмінним з часів радянського союзу. Але якщо в радянській системі  значна частина послуг  забезпечувалась державою безплатно, у тому числі через  розгалужену систему соціальної сфери на підприємствах і так звані суспільні фонди споживання, то в нинішній ринковій системі за все треба платити.  «Споживчий кошик»  необхідно переглянути та доповнити витратами на сплату Прибуткового  податку,  освіти, утримання дітей у дошкільних закладах тощо.

Соціальні допомоги та інші трансферти становлять досить значну частину, що може свідчити про зростання економічного навантаження на працююче населення, чи нівелювання ролі заробітної плати як джерела доходів. І перше, і друге є негативним явищем для економіки, оскільки за певних умов можуть стримувати економічне зростання країни.  А останні роки свідчать про уповільнення темпів зростання реальної заробітної плати, що відповідно свідчить і про уповільнення розвитку виплат соціальної допомоги (таблиця 2).

Таблиця 2

Динаміка реальної заробітної плати за 200-2006 рр. (до попереднього), %

Рік

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

Значення, %

99,1

119,3

118,2

115,2

123,8

120,3

120,1

 

 

Продуктивність праці в Україні в 4,2 рази перевищує середню заробітну плату, тоді як  у розвинених країнах це співвідношення коливається від 1,2 у Німеччині до 2 разів  у Франції. На один долар заробітної плати середньостатистичний працівник України  виробляє продукції в 3-3,5 рази більше порівняно з працівниками розвинених країн. Поглиблюється диференціація заробітної плати за видами діяльності, що знову свідчить про істотну міжгалузеву диференціацію оплати праці, яка здебільшого є невиправданою, оскільки вартість робочої сили працівників часто не відповідає  ціні.

Проведений порівняльний аналіз ста­ну наближення України до стандартів Європейського Союзу  визначив три групи показників: грошово-фінансової політики;  розвитку реального сектору; соціальної сфери. Якщо за першими двома групами показників є значний прогрес у напрямі руху до європейських стандартів, то в соціальній сфері спостерігається найбільше відставання (таблиця 3)

Таблиця 3

Показники соціальної захищеності населення

Показник

Граничне значення  ЄС

Показник в Україні

Можливі  наслідки

Співвідношення доходів 10% найбагатших і 10% найбідніших громадян

10:1

13:1

- антагонізація соціальної структури

- суспільна  дестабілізація

Співвідношення максимального і мінімального розмірів пенсії у  системі пенсійного забезпечення

5:1

31:1

- соціальна нерівність -  посилення протестних дій громадян

Частка населення, яке живе  за межею бідності

10%

26,7%

- люмпенізація населення

Ставка оплати праці за одну робочу годину

3 амер. дол.

20 амер. центів

- декваліфікація  робочої сили

Частка доходу, що спрямовується на прибання продуктів харчування

20%

65%

- розвиток бідності

 

Економічне зростання України та розвиток людини як особистості неможливі без підвищення рівня та якості життя населення. А коли ці умови відсутні держава втрачає і високоосвіченого спеціаліста, і споживача, і людину в цілому. Держава за допомогою певних альтернатив повинна як найшвидше  вирішити проблему бідності та побудувати  міцну державу з здоровою та забезпеченою нацією. До реальних шляхів вирішення проблеми можемо віднести наступні:

-         врегулювання питання міри праці, тобто нормування й оцінки праці;

-         розробити тарифні сітки, схеми посадових окладів за новою технологією;

-         законодавче закріплення прав та визначення Єдиної методики нормування праці;

-         приведення соціальних стандартів України у відповідність до вимог Європейської спільноти;

-         перегляд і прийняття нового Кодексу законів про працю, який урахував би світові тенденції щодо соціального захисту працюючих, зайнятості, робочого часу, оплати праці;

-         запровадження зростання доходів та якості життя населення, подолання бідності шляхом запровадження інновацій;

-         впровадження активних економічних реформ, які підвищили б якість життя населення.

        Перелічені чинники бідності та шляхи подолання проблеми не є кінцевими, наведені показники це лише невеликий приклад, а проблема має глобальний характер. Як висновок, подолання бідності в Україні є не лише пріоритетним напрямком державної політики, а й завданням кожної людини. Ми живемо в ринкових умовах, будуючи соціально-орієнтовану країну, що передбачає перед усім створення передумов для саморозвитку і самореалізацію кожного і лише потім – підтримку і захист тих осіб, які з об’єктивних причин не можуть використати власний людський капітал.