Економічні науки / 15. Державне регулювання економіки

Пакуліна А.А. *, Кірдіна О.Г.*

* Українська державна академія залізничного транспорту, м. Харків

Розвиток сфери охорони здоров'я як важливий стратегічний напрямок соціальної політики України

Особливості стану здоров'я населення та демографічної ситуації, соціально-економічні зміни, нові вимоги до якості та обсягів медичної допомоги, що вже давно перетворилися на невід'ємний компонент здорового способу життя громадян постіндустріальних держав, мають отримати адекватне відображення в пріоритетних напрямах соціальної політики України. До них доцільно включити послідовну реалізацію конституційних гарантій медичної допомоги, поліпшення доступності послуг для всіх верств шляхом перебудови сфери охорони здоров'я у відповідності з її сучасними економічними засадами та передовими технологіями, спрямованої на забезпечення належних кількісних і якісних характеристик медичного обслуговування, а також максимальної ефективності використання ресурсного потенціалу. Стратегічним напрямом розвитку вітчизняної сфери охорони здоров'я, згідно з сучасними світовими тенденціями і вимогами соціальної ринкової економіки до якості життєдіяльності особи, повинно бути створення ефективної моделі управління процесами відтворення здоров'я індивіду та всього суспільства, посилення позицій санології як охорони здоров'я повністю фізично і психічно дієздатних людей, активне впровадження ідей здорового способу життя.

Головною метою програми реорганізації медичної допомоги «Перспектива-2010» медичне співтовариство бачить у підвищенні її доступності для населення завдяки формуванню гнучких соціально-економічних механізмів багатоканального фінансування та компенсації соціальної нерівності, оновленню взаємовідносин між усіма суб'єктами охорони здоров'я (державною владою різних рівнів, місцевим самоуправлінням, соціальними верствами і прошарками, медичним персоналом). Основні напрями процесу оптимізації галузі, в тому числі принципи державної, інноваційної та кадрової політики, перспективи вдосконалення економічного підґрунтя та системи управління, з'ясовані в Концепції розвитку охорони здоров'я населення України.

Специфіка трансформації цієї ланки господарського комплексу на засадах ринкових відносин визначається функціями, які вона покликана виконувати в суспільстві. Головною загальною ознакою реформаційного періоду є пристосування сфери охорони здоров'я до нових економічних умов через роздержавлення, урізноманітнення організаційно-правових форм закладів державної та недержавної власності, розвиток між ними конкурентних відносин у ході становлення ринку медичних послуг. Дослідження закордонного досвіду неодноразово довели помилковість поширення на гуманітарні галузі принципів і способів роздержавлення, апробованих у матеріальному виробництві, підтверджуючи необхідність формування багатосекторного утворення, що поєднує державні та недержавні (комерційні та некомерційні) заклади і організації, котрі надають різним верствам послуги певного обсягу і якості та в усій сукупності координуються державними структурами за допомогою загальнонаціональної соціальної та податкової політики. Цікавим у вказаному аспекті є поглиблення партнерства державного і недержавного секторів, котре, наприклад, у Великобританії проявилося через посилення участі приватних фірм у розв'язанні проблем розвитку сфери послуг та отримало назву «приватна фінансова ініціатива». Згадана інноваційна економічна стратегія передбачає надання приватними організаціями, обраними на конкурсній і контрактній основі, послуг, що традиційно вважалися прерогативою держави. В результаті, урядові структури з постачальника перетворюються на покупця цих послуг, тоді як приватний сектор розширює власні межі й доходи. Помітного розповсюдження набула приватна фінансова ініціатива у ресурсозабезпеченні капітальних і ряду інших проектів охорони здоров'я: контракти охоплюють проектування, будівництво, управління, утримання лікарняних будівель тощо. Найоптимальніше сполучення методів державного регулювання і ринкових механізмів медичного обслуговування закладено в моделі соціальної ринкової економіки, впровадження котрої, в свою чергу, вимагає певного рівня розвитку господарського комплексу і решти суспільних інститутів, зорієнтованих на задоволення потреб людини та досягнення соціальної згоди.

Ринкова адаптація сфери охорони здоров'я, кінцева мета діяльності якої полягає у створенні сприятливих умов відтворення здоров'я населення, покликана вирішити два головних завдання, важко поєднуваних у часи економічної нестабільності. Це покращання доступності медичної допомоги, організація загальнодоступного для всіх верств медичного обслуговування в державних і комунальних лікувально-профілактичних установах, збільшення обсягів та поліпшення якості послуг, що надаються, до рівня передових світових стандартів, з одного боку, та вдосконалення матеріально-технічного і кадрового забезпечення галузі на фоні стрімкого підвищення економічної ефективності її функціонування, розширення фінансової бази та зміцнення принципів госпрозрахунку і конкурентних відносин, посилення економічної відповідальності закладів і персоналу за якість медичної допомоги, з іншого.

Діяльність щодо збереження та зміцнення здоров'я населення і, зокрема, трудових ресурсів визначає соціально-економічну ефективність функціонування цієї ланки господарського комплексу на довгострокову перспективу. Обсяги і принципи ресурсного забезпечення, пріоритетні напрями розвитку сфери охорони здоров'я на сучасному етапі, зумовлюючи якість надання медичних і оздоровчих послуг, впливають на фізіологічні та психологічні властивості, працездатність і тривалість життя майбутніх поколінь. В процесі виявлення перспективних напрямів розвитку сфери охорони здоров'я слід враховувати особливості способу життя усіх верств та статево-вікових груп населення, тенденції розвитку господарського комплексу (в тому числі його вимоги стосовно чисельності та якості трудових ресурсів), організаційно-ресурсні засади охорони здоров'я як галузі економіки та науки, а також к очікувані зміни, пов'язані, зокрема, з можливою динамікою витрат з різних джерел на медичне обслуговування, зміцнення його матеріально-технічного і кадрового потенціалу. Соціально-економічні та демографічні відмінності регіонів створюють підґрунтя для довготривалих розбіжностей у відтворенні та динаміці показників здоров'я населення, зумовлюючи необхідність адаптації стратегії, пріоритетних напрямів розвитку та обсягів фінансування сфери охорони здоров'я на територіальному рівні.