Секція Економічні науки. 15

Шипов М.В.

Національний університет харчових технологій

АНТИМОНОПОЛЬНЕ РЕФОРМУВАННЯ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

Економічні реформи в Україні суттєво змінюють принципи державного регулювання - воно все більше спрямовується на підтримання функціонування внутрішніх ринкових механізмів, зокрема конкуренції та подолання негативних проявів монополізму. Суттєво важливу роль у становленні антимонопольного законодавства в Україні має прийнятий у 1992 році Верховною Радою Закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", який можна назвати "малою Конституцією" ринкової економіки. Реалізація Державної "Програми демонополізації економіки і розвитку конкуренції" поступово відбирала на користь споживача економічну, фінансову і політичну владу у тих утворень та структур монопольного типу, які панують не тільки на окремих ринках , а й у цілих галузях.

До середини 2000-х рр. фактично мав місце монополізм трьох видів. По-перше, сфера природного монополізму не може бути усунена "за визначенням", можливе лише його звуження внаслідок відокремлення ринків дійсно природної монополії від суміжних. По-друге, сфера економічного монополізму зумовлена такими причинами, як велика фондомісткість, обмеження за попитом, обмеженість ресурсів, структурні диспропорції. По-третє, сферу організаційного монополізму становили численні суб'єкти господарювання, які були об'єднані в фактично монопольні утворення. В цукровій, хлібопекарській, олійножировій, м'ясопереробній, спиртовій, молочній галузях діяли різноманітні виробничі, виробничо-торговельні, науково-виробничі об'єднання, які поєднували господарські функції з функціями контролю за виробництвом, постачанням, збутом. У сфері АПК 15 об'єднань переробної промисловості вважалися реальними надмонополіями і тому суттєво обмежували конкуренцію на відповідних ринках.

Сучасний стан харчової промисловості характеризується такими негативними наслідками адміністративної системи: 1) значною кількістю об'єднань, які завдяки своїм організаційним і фінансовим важелям фактично є структурами монопольного типу (понад 23% серед об'єднань усіх галузей промисловості України станом на 01.01.99 р.); 2) адміністративним контролем об'єднань за наданням державних субсидій, асигнувань і кредитів господарюючим суб'єктам; 3) процесами корпоратизації та приватизації без достатніх на це підстав.

Головною проблемою демонополізації галузі залишається наявність великої кількості об'єднань як загальнодержавного, так і реґіонального масштабу. Діяльність об’єднань "Київплодоовочпром", "Київтваринпром", концернів "Укрцукор", "Украгротехсервіс" та їхня ринкова влада не тільки охоплюють окремі підгалузі або галузі в цілому, а й поширюються на суміжні. Велике значення для поглиблення конкуренції матиме виробнича і територіальна деконцентрація галузі, сприяння розвитку приватного підприємництва, розширення мережі мінізаводів з переробки сільськогосподарської продукції. Заходи з демонополізації найактивніше відбувалися в галузях переробної промисловості АПК. До 1997 р. ліквідовано 80% усіх загальнодержавних об'єднань, а на регіональних ринках припинена діяльність понад 100 обласних формувань цієї сфери. Проте слід зазначити, що паралельно йшли процеси перереєстрування об'єднань в асоціації, які за своїми статутами не обмежують конкуренцію і суттєво знижують рівень монополізації - так сталося з асоціаціями "Укртютюн", Національною асоціацією цукровиків України, концернами "Укрцукор", "Укрсіль", корпорацією "Укрбджолпром", об'єднаннями "Укрриб-госп", "Головмолпром".

Другий метод антимонопольного регулювання в галузі – перетворення державної власності. В нинішніх умовах роздержавлення є найреальнішим чинником демонополізації економіки.

У процесі роздержавлення виникають організаційні, економічні та адміністративні проблеми: погодження приватизаційних документів, створення корпорацій, спостережних рад акціонерних товариств. Процеси приватизації чи корпоратизації органічно пов'язані з проблемами збереження цілісності майнового комплексу об'єкта роздержавлення. На цьому шляху виникає протиріччя між антимонопольними вимогами розширення конкурентного середовища, що потребує поділу підприємства на кілька дрібних, й управлінськими та технологічними вимогами збереження координуючого центру у вигляді акціонерних товариств, асоціацій.

Третій метод антимонопольного регулювання – це запобігання монополізації ринків, яка є об'єктивним наслідком укрупнення (приєднання, злиття) господарюючих суб'єктів. Антимонопольний Комітет України розробив механізм запобігання монополізації товарних ринків, підготував методику визначення монопольного становища підприємств, що дає можливість регулювати мінімальний розмір суб'єктів господарювання, не обмежувати свободу підприємницьких рішень.

Демонополізація як один із головних напрямів економічного реформуванння постійно супроводжується численними порушеннями антимонопольного законодавства, серед яких найтиповішими є недобросовісна конкуренція, зловживання монопольним становищем і неправомірні угоди. Ці порушення мали місце у діяльності підприємств концернів "Укрспирт", "Укрцукор", ВО "Київ-хліб" і "Київплодоовочпром", АТ "Донмолпром", Асоціації "Миколаївм'ясо", ЗАТ "Житомирські ласощі", державного підприємства "Плодоовоч" м. Донецька та ін.

Усі проблеми, які гальмують проведення активної антимонопольної політики в підгалузях харчової промисловості, можна об'єднати у кілька груп. По-перше, це загальний кризовий стан у вигляді неплатежів, відсутності інвестицій, переважного застосування адміністративних важелів. По-друге, масове (серед виробників і споживачів) незнання вимог антимонопольного законодавства. По-третє, рівень підготовки, прийняття і виконання законодавчих актів ще недостатньо високий.