Історія/1. Вітчизняна історія.

К.і.н., доц. Чубіна Т.Д.

Черкаський державний технологічний університет, Україна

Володимир Потоцький: хроніка життя

 

Володимир (Wlodzimierz) Потоцький граф Пилява (1789 – 1812 рр.) - полковник кінної артилерії. Народився 05 травня 1789 р. в м. Тульчині, був сином відомого тарговичанина Станіслава Щенсного Потоцького і Жозефіни Амалії з родини Мішків.

         Володимир Потоцький був спадкоємцем маєтків Daszów і Podwysockie. Отримав вдома належне виховання, потім навчався в Німеччині. Приблизно в 1806 р. виставив в Daszowi полк регулярних козаків на російсько-турецькій війні, за що отримав від царя Олександра І звання полковника російської армії. В цьому ж році став керівником міліції уманського повіту. 26. липня 1808 р. виступив як доброволець до армії Варшавського князівства і одержав звання капітані в генеральному штабі.

         24 жовтня цього року був призначений капітаном батареї артилерії. На основі королівського декрету Фридерика Августа від 01 грудня 1808 р. Потоцький організував на власний кошт компанію кінної артилерії з повноваженням вибору до неї солдат з усього війська Варшавського князівства, а 04 грудня. отримав призначення на керівництво тієї компанії, яка налічувала чотири шестифунтові гармати і п’ять осіб обслуги.

Після утворення на початку 1809 р. другої компанії кінної артилерії капітаном Романом Солтикою, Потоцький був призначений 21 березня 1809 р. шефом ескадрону і керівником обох компаній, до складу яких входило чотири шестифунтові гармати і два шестидюймові гранатомети, або разом 12 знарядь. Під час австрійсько-польської війни 1809 р. Потоцький 19 квітня відзначився під Рашином, а пізніше під Сандомиром (18-20 травня), де здобув окоп і де був поранений. За участь у кампанії 1809 р. 14 червня 1809 р. був відзначений кавалерським Хрестом Почесного Легіону. В тому ж році одержав Кавалерський Хрест Військового ордену Варшавського Герцогства. (Virtuti Militari). 15 липня 1809 р. Володимир Потоцький на чолі попередньої польської стражі брав участь у захопленні Кракова. 20 березня 1810 р. одержав звання полковника, а після реорганізації кінної артилерії, згідно з королівським декретом від 30. березня обійняв керівництво над двома ескадронами артилерії, названими полком.

         24 березня  цього року Володимир Потоцький отримав відставку за власним бажанням, заручившись обіцянкою, що в разі потреби повернутися, він не втратить старшинства. Тоді Потоцький відправився до своїх маєтків на Україні, яким загрожувала конфіскація з боку російської влади. Зі своїх доходів він призначив великі суми на військові цілі. Помер, хворіючи на тиф 08 квітня 1812 р. в Кракові. Як писали сучасники, він був молодиком «незвичайних, найбільших надій, відрізнявся відвагою і винятковою красою».

         Був одружений із Теклею (померла в 1870 р.), дочкою Хероніма Сангушко, воєводи волинського (котра після смерті чоловіка уклала таємний шлюб з камердинером Миколаєм Томасом). Володимир Потоцький мав двох синів: Станіслава (1808-1874 рр.) і Володимира (народився 1810 р.), учасника повстання 1830 - 1831 рр.

         Вдова поставила Потоцькому пам’ятник роботи B. Thorvaldsena в кафедральному соборі на Вавелю, де він був представлений як лицар білого мармуру в рамі з готичних арок. Оживлена статуя Thorvaldsena (під ім’ям Włodzimierz) згадується в акті «Akropolis» S. Wyspiańskiego.

 

Література:

1.      Bigoszewska W. Potocki Włodzimierz // Polski Słownik Biograficzny. – Wrocław – Warszawa – Kraków – Gdańsk – Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk – Tom XXVIII/1. – Zeszyt 116. – 1984-1985. – S. 229-230.

2.      Dworzaczek W. Genealogia. W., 1959.

3.      Kossakowski S.K. Monografie historyczno-genwalogiczne niektórych rodzin polskich. – W., 1860.

4.      Niesiecki K. Herbarz Polski. / Wyd. S.N. Bobrowicz. – Lipsk, 1841. – T. VII.

  1. Łojek Jerzy. Dzieje pięknej Bitynki. – Warszawa, 1982.
  2. Лоєк Є. Нащадки Потоцького. – Черкаси, 1999.