Історія. 2. Загальна історія

Павлюк М.В.

Запорізька державна інженерна академія

Групи семопарних етнонімів у германців

Деяких семопарних груп з’ясовано завдяки тому, що вони містять самоназви провідних гілок германської спільноти.

thuringi harii ? turoni ? hirri ?

chaloi ? achelmi ? hallin ? helisii ?

chamavi (c)hauci chauroi ? chaibones ?

hatti chattuarii ? hettii ? chaidines ?

Так само, такий собі фоноквартет уби - свеви та батави - хамави визначає місце етноніму „батави” - 1-а позиція 2-ої групи v/b-гілки. У греків та індійців її посідали відповідники: *парнаси та *варанасці. А втім, етнонім „батави” міг зсунути нормативний на парну позицію. Його парі - гр. *кастальці, інд. каші - відповідає, певно, германський етнонім „хасуарії”. За часів Тацита вони побутували на річці Хасе, притоці Емсу, між річки Емс і Ліпе. Припустимо, що етнонім „батави” відповідає етнонімам гр. „дельфійці” та інд. „відарбга”; а етнонімам гр. „*парнаси” та інд. „*варанасці” відповідатиме етнонім „варни”. Плем’я варни спершу побутувало на півдні Ютланду, а згодом у Гольштейні. Пару йому складе, певно, етнонім племені віруни, що побутувало в 2-ому ст. в районі річки Ельба.

гр. *parnassoi delphioi *kastalioi olympioi

інд.*vāranāsī vidarbha ? kaçi tamralipta ?

герм. [varni] → batavi [batavi] varni [chasuarii] chasuarii [virunoi] virunoi

Важливим орієнтиром у пошуку семопарних етнонімів слугує країна епічних подій та її осередок. За германським викладом провідник асів бог-чаклун Одін обрав за ту країну Упланд із осередком Упсала, де й сталася зміна династій. Тамтешній конунґ Ґюльві поступився владою ванам (тоді заручникам асів) Нйордові та Інґві-Фрейрові, що й започаткували шведський королівський рід Інґлінґів. Топонім Упсала фонетично відповідає назвам країн епічних подій у греків та індійців - Тесалія, Косала. Різниця полягає в різній долі лабіального задньоязикового називника; а в германців додалася й метатеза в складі: Thessalia, Kosala/ Koçala, Uppsala ← *K^wausala/ *K^waisala. В індійців маємо шиплячу варіацію спіранта, а греки відзначають, певно, зах.-іє. варіацію основи: *K^wai-; сх..-іє. *K^wau-. Спокусливим видається припущення про складну будову германської назви країни епічних подій та назви її осередку: Уп-ланд „земля упів” та Уп-сала „осередок упів”. Його підтримують германський етнонім на континенті „уби” та корейське „-бу” в назвах п’яти племен народу когурьо (корьо, корейці) - йоннобу, чольлобу, суннобу, кваннобу, керубу. З іншого боку, можна зважити на тюркське слово „сарай” - „місто, осередок”, напр., Сарай-берке Золотої Орди, Бахчисарай Кримського ханства, Сараєво Босни. Залучення корейського та тюркського матеріалу є коректним з огляду на бореальну гіпотезу, що виявляє спорідненість індоєвропейців, уральців та алтайців. Оскільки матеріал решти іє. спільнот нібито заперечує проти такого припущення, можна вважати, що германці справді виконують роль зв’язківця з уральцями за етнонімами вигляду HVc- та з алтайцями за етимологією назви країни епічних подій та її осередку. Розклад теми міфоепічного свідка історії навертає на припущення про зв’язок його імені з назвою осередку країни епічних подій, що видається цілком природним, адже саме там відбуваються головні події історії етносу. Якщо в індоєвропейців назва тієї країни справді первісно мала значення „осередок племені”, то назва її осередку може походити від імені міфоепічного свідка історії: пор.: клт. Фінтан, іт. Авентин; у хетів Кусара - перша столиця та Пітгана - її перший володар. Отже, 4-у позицію в 2-ій групі l-гілки мусимо віддати етнонімові „упсала”. А от на 2-у позицію слід шукати відповідника, певно, в тому ж таки Упландові. Припустимо, що ним може бути етнонім „вандали”. Спершу вони побутували в Скандинавії. На межі 2-1-го ст. до н. д. вандали оселилися на узбережжі Балтики та Середньому Одерові, а в 5-ому ст. вдерлися до Піренейського півострова (Андалузія). Під тиском візіготів вони згодом рушили до Африки. До групи можна додати етнонім „герули”, що до 2-го ст. побутували на острові Зеландія та Ютландському півострові. Потім вони мігрували до Балкан та по поразці від гепідів повернулися до Ютланду. Етнонімам гр. „малійці” та інд. „мала” може відповідати германський етнонім „мугілони” або показниковий - калукони, каулки, клагілки, ліотіда, ігіліони.

Другу групу r-гілки складають, певно, етноніми знаних і великих племен - геруски, гермундури, бруктери, тенктери. Яким чином перші два етноніми відбивають назву країни релігійних подій та її осередку, сказати складно.

Другу групу d/t-гілки складають, передусім, етноніми „бургунди” та „гепіди”, що, ймовірно, відповідають знаним грецьким етнонімам спарти - лакедемоняни. А от на іншу пару кандидують, певно, частини первісно одного народу. Йордан називає плем’я ґавти в Скандзі. У центральній Швеції сьогодні є лени Естерйотланд (Östergötland) та Йотеборґ-Богус (Götland-Bohus) із йотськими говірками шведської мови, що свідчать про первісний поділ народу на дві типові для германців частини - східну й західну. Зі Швеції до Данії прийшли юти (jyten, jüten), за якими відтоді звався півострів Ютланд „земля ютів”. У 5-6-ому ст. частина ютів разом із англами та саксами переселилася до Британії. Решту підкорили дани. Інша частина колись, певно, одного народу переселилася до острова Готланд (із гутнійською говіркою шведської мови), а звідти - до південного узбережжя Балтики та Нижньої Вісли, й далі, до кордону Волині (з ними пов’язують вельбарську АК), та дісталися Надчорномор’я, де створили ранньофеодальну імперію Германаріха. Вона зникла наприкінці 4-го ст. через гунську навалу. Готи поділялися на остроготів та візіготів (везеготів). У 5-му ст. остроготи створили королівство в Італії, де й розчинилися. Везеготи тоді ж утворили королівство Південній Галії та Іспанії, і також розчинилися. Іноді з кожною гілкою готів пов’язують назви гревтунги „кам’яні” та тервінги „лісові”. Історія перших закінчилася в Лідії та Фрігії, а інших - на Балканах (Румунія). Згадують плем’я анси - предків роду володарів Амалів. Гілкою готів було плем’я балти. Отже, маємо певне припущення щодо складу всієї групи.

гр.	інд.	герм.	балт.
eurotoi spartoi miletoi lakedaimones	tritsu ? bharat trigarta ? *laksmana	jyten burgundiones got(t)hi gepidae	jatvingai barthai natangai galindai

Групи „носових” гілок видаються схожими: анси - готське плем’я; левони - плем’я в Скандзі; мани - лише згадуване плем’я; грани - плем’я в Скандзі. Групу m-гілки складають, імовірно, такі етноніми: амсивари - плем’я, що побутувало берегами Рейну на захід від річки Амізії; лемови - плем’я в нижній течії Одеру 1-2-го ст.; маніми - значне плем’я 1-го ст. на північ від Карпат, між Одером і Віслою; армілавсини - плем’я між алеманами та маркоманами. До 4-ої групи n-гілки потрапляють спершу ті етноніми, що мають відповідників у решти спільнот: людського племені „дани” та божого племені „вани”. Другу пару в греків та індійців складають етноніми з препозитами тел- і тала-. У германців його замінено, певно, редуплікацією називника: дідуни - фавони. Данів згадують від 6-го ст. Вани побутували, певно, в центральній Швеції. Про дідунів кажуть, що вони, ймовірно, належали до лугів; фавонів оселяють у Скандинавії. До 4-ої групи m-гілки потрапляють, певно, такі етноніми: амали - володарський рід племені готів; балти - гілка племені готів; атмони - частина племені бастарни; барзимери - лише згадуване плем’я.

Отже, маємо певне, але, звісно, попереднє уявлення про розподіл етнонімів у семопарних групах. Наведемо відповідну таблицю.

-r-	-l-	-n-	-v/b-	-m-	-d/t-
tencteri hermunduri bruct(h)eri herusci	mugilones ? vandali ? heruli *uppsala	ansi levonoi ? manni granii	batavi varni ? chasuarii virunoi ?	amsivari(i) lemovii ? manimi armilausini ?	jyten burgundiones got(t)hi gepidae
thuringi harii turoni hirri	chaloi ? achelmi ? hallin ? helisii ?	dani didunoi ? vanar favones ?	chamavi (c)hauci chauroi ? chaibones	amali ? balti ? atmonoi ? barzimeres ?	hatti chattuarii ? hettii ? chaidinoi ?

Відтак, можна скласти уявлення про розподіл етнонімів у всіх групах, як фонопарних, так і семопарних, тобто про розподіл етнонімів за нормативного поділу германської спільноти на гілки, групи та племінні спілки.

manni

“herminoni”

“hillevioni”

“manni”

“ingveoni”

“manimi”

“istevoni”

-r-

-l-

-n-

-v/b-

-m-

-d/t-

ambroni ombroni kimbri sugambri

anglivarii angli vangiones angili

angri(varii) omani kenni kaemani

ubii parmekampi wispi kampsiani

eduses chaimai funduses baimai

harudes teutones swardones nuitones

tencteri hermunduri bruct(h)eri herusci

mugilones ? vandali ? heruli *uppsala

ansi levonoi ? manni granii

batavi varni ? chasuarii virunoi ?

amsivari(i) lemovii ? manimi armilausini ?

jyten burgundiones got(t)hi gepidae

tevriоchaimai lugi rugi ulmerugi

naganarvali taifali ostfali westfali

varisti nervii ? norici ? nertereani ?

svevi buri semnoni curioni

marsi marsaci marsigni marvingi

laeti lentienses quadi langiones

thuringi harii turoni hirri

chaloi ? achelmi ? hallin ? helisii ?

dani didunoi ? vanar favones ?

chamavi (c)hauci chauroi ? chaibones

amali ? balti ? atmonoi ? barzimeres ?

hatti chattuarii hettii chaidinoi

Надалі варто переходити до ретельнішого розкладу. Проте, на цьому етапові доцільним є зіставлення таких розподілів різних спільнот, чи то споріднених, чи то типологічно подібних.

Література.

Буданова В.П. Готы в эпоху Великого переселения народов. - СПб., 2001.

История Европы. Т.1. Древняя Европа. -М., 1988.

Мифологический словарь. - М., 1991.

Петрухин В.Я. Мифы Древней Скандинавии. - М., 2003.