Право / 4. Трудове право і право соціального забезпечення

Лапкін А.В.

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

До питання трудових правовідносин

Трудові правовідносини є одними з найбільш важливих і основоположних суспільних відносин, що зумовлює їх регулювання самостійною галуззю права – трудовим правом України.

Трудові правовідносини необхідно відмежовувати від цивільно-правових відносин, що також складаються з приводу праці. Критеріями їх розмежування можна вважати наступні специфічні ознаки трудових правовідносин: включення особи працівника до складу трудового колективу; особисте виконання роботи працівником; виконання працівником певної трудової функції; підпорядкування працівника правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання норми праці; оплата праці за встановленими нормами і розцінками, а також періодичністю.

Все це дає змогу визначити трудові правовідносини як двосторонній зв¢язок між працівником і роботодавцем, що має правовий характер і відповідне правове оформлення, змістом якого є взаємні права та обов¢язки працівника і роботодавця по виконанню працівником роботи за певною трудовою функцією з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку у складі трудового колективу працівників, а з боку роботодавця – по створенню належних умов праці і її оплати.

Трудові правовідносини будуються на засадах рівності їх сторін, свободи їх волевиявлення. Використання примусової праці забороняється Конституцією України.

Трудові правовідносини виникають на підставі норми права, що їх регулює, та певного юридичного факту, що їх породжує. Вони передбачають наявність трудової правосуб¢єктності їх учасників.

Трудові правовідносини мають як індивідуальний характер (відносини між конкретним працівником і роботодавцем), так і колективний (відносини між трудовим колективом і роботодавцем – наприклад, укладення і виконання колективних договорів, угод).

Підставами виникнення колективних трудових відносин є колективні договори та угоди. Правовою підставою виникнення індивідуальних трудових правовідносин трудових відносин є укладення працівником і роботодавцем трудового договору. На сьогоднішній день останній не зовсім відповідає економіко-соціальним реаліям сьогодення через однобічну спрямованість на забезпечення інтересів працівника, недостатню гнучкість у встановленні умов взаємовідносин між сторонами. Разом з тим, можливості укладення особливої форми трудового договору – трудового контракту, передбаченого ч.3 ст.21 КЗпП України, що характеризується більшою свободою і самостійністю сторін у визначенні умов, які складають його зміст, є свідомо обмеженими законодавцем. Висновок про це дають підстави зробити наступні факти: Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09.07.1998 №12-рп/98 висловив стурбованість щодо розширення сфери дії контракту і частково обмежив її, а Кабінет Міністрів України у п.1 Постанови від 19.03.1994р. №170 «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору» встановив, що контракт застосовується лише у випадках, прямо передбачених законами. Тому, не зважаючи на те, що сфера дії трудового контракту регулюється зараз більш як 40 Законами України, дійсної свободи його укладення сторони не мають, що гальмує процес наближення трудових правовідносин до ринкових умов.

Трудові правовідносини характеризуються наявністю широкого кола учасників. В літературі зустрічається поділ останніх на основних і допоміжних, постійних і тимчасових та ін. Проте головними, обов¢язковими суб¢єктами трудових правовідносин, які виступають їх сторонами, є працівник і роботодавець.

В свою чергу, роботодавцем може бути як фізична, так і юридична особа. Працівниками ж можуть бути лише фізичні особи. Законодавством закріплені гарантії рівності працівників, забезпечення їх прав та законних інтересів. Разом з тим, деякі встановлені обмеження щодо працівників (стосовно віку, статі, стану здоров¢я тощо) зумовлені характером виконуваної роботи і турботою законодавця про фізичний та психічний стан працівників, їхні інтереси.

Зміст трудових правовідносин становлять права і обов¢язки їх учасників. Співставлення прав і обов¢язків працівника та роботодавця показує, що законодавець послідовно йде по шляху пріоритетного забезпечення прав і законних інтересів працівників, тоді як для роботодавців встановлені істотні обмеження. Законодавець заохочує розширення прав працівників, але водночас визнає недісними умови, що погіршують їх становище, тобто свідомо обмежує повноваження роботодавців як економічно більш сильного і домінуючого суб¢єкта трудових правовідносин. Навіть можливості притягнення працівників до матеріальної та дисциплінарної відповідальності безпосередньо роботодавцем є досить обмеженими. Така ситуація не відповідає умовам ринкової економіки в Україні, при якій саме приватні підприємці наповнюють бюджет держави і створюють робочі місця. Крім того, вона створює умови, за яких роботодавці вважатимуть за краще уникати належного правового оформлення трудових стосунків з працівниками, маскуючи їх під цивільно-правові або взагалі вдаючись до позаправових засобів впливу.

Отже, стабільний і поступальний розвиток трудових правовідносин в Україні вимагає, по-перше, досягнення оптимального співвідношення прав і обов¢язків працівників і роботодавців, забезпечення балансу їх інтересів з тим, щоб відносини, які існують між ними, завжди залишалися у межах правового поля. По-друге, розширення сфери застосування трудового контракту як форми трудового договору, що дасть змогу «осучаснити» трудові правовідносини в Україні, наблизити їх до потреб ринкової економіки, і водночас – забезпечити соціальний захист працівників.