Филологические науки /1. Методика  преподавания языка и литературы

Кононенко С. А.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Україна

АКТИВНЕ ЧИТАННЯ ЯК СПОСІБ РОЗВИТКУ НАВИЧОК ГОВОРІННЯ

Мову у широкому розумінні можна визначити як систему символів, яка дозволяє людям спілкуватися та взаємодіяти. Ці символи мають голосову та письмову форми, а також являють собою певні жести, зумовлені культурою, та інші сигнали, які свідомо чи несвідомо подає наше тіло під час спілкування, наприклад вирази обличчя, рухи очей чи постать, яку тіло приймає.

З лінгвістичної точки зору, мова – це нормалізована система звуків, морфем, слів та правил їх сполучення на морфологічному, синтаксичному, семантичному та логічному рівнях, система знаків, що є основним засобом спілкування членів певного людського колективу, засобом переробки і передачі інформації від покоління до покоління.

Мову потрібно відрізняти від мовлення. Мовлення – це застосування мови у процесі спілкування. Воно індивідуально, динамічно та ситуативно зумовлене. Поняття «мовленнєвої діяльності» поєднує в собі мову і мовлення як внутрішні засоби та способи її реалізації.

Розрізняють чотири основних види мовленнєвої діяльності: аудіювання, говоріння, читання та письмо. Говоріння та письмо називають продуктивними, а аудіювання та читання – рецептивними видами мовленнєвої діяльності.

Традиційно вважається, що розвиток мовленнєвих умінь має слідувати у тій же послідовності, у якій відбувається природнє засвоєння мови кожним з нас у дитинстві: спочатку ми чуємо мову і вчимось її розуміти, потім повторюємо окремі слова чи фрази, а пізніше – самі будуємо прості або більш-менш складні речення. Згодом ми вчимося читати і, нарешті, писати, копіюючи літери або викладаючи власні думки. Тому навчання мовленнєвим умінням відбувається наступними парами: аудіювання та говоріння, читання та письмо. Проблема полягає в тому, чи є такий порядок навчання іноземним мовам виправданим у випадку з дорослими, наприклад зі студентами, більшість з яких вже мають добре розвинені навички читання не тільки рідною мовою, а й іноземною? У зв’язку з цією проблемою виникає також запитання про те, розвитку яких мовленнєвих умінь потрібно приділяти більше уваги при навчанні іноземних мов, особливо враховуючи дефіцит аудиторного навчального часу, якщо конечна мета – розвиток комунікативних навичок і усного мовлення? Чи не є передумовою успішного розвитку репродуктивного уміння говорити обидва перцептивних види умінь – аудіювання та читання? Ми вважаємо, що вищезазначені пари мовленнєвої діяльності у навчанні студентів ВНЗ іноземним мовам потрібно перекомпонувати наступним чином: спочатку перцептивна діяльність – аудіювання та читання, а потім репродуктивна – письмо та говоріння. Говоріння, особливо спонтанне, вважається найскладнішим умінням, і нам видається, що успішне оволодіння цим умінням у дорослих студентів може відбуватися завдяки інтенсивному попередньому виконанню завдань саме з читання та аудіювання, а не тільки одного аудіювання. Читання є видом мовленнєвої діяльності, яке є звичним для студентів, яке можна організувати у формі самостійної роботи і яке обов’язково повинно бути активним. Вміння переповісти зміст прочитаного є першим важливим кроком до оволодіння говорінням іноземною мовою.

Активне читання означає читання певного матеріалу з наміром зрозуміти і оцінити те, наскільки цей матеріал є релевантним для потреб читача. Просте читання та перечитування матеріалу не є активним, і тому ефективним способом його розуміння та засвоєння. Активне та критичне ставлення до змісту може значно підвищити ефективність читання. Тому важливо, щоб у текстові завдання для самостійної роботи викладач включав запитання на розуміння матеріалу всередині тексту, також тестові завдання для самоконтролю та інші вправи, що потребують аналізу тексту.

Викладачі можуть порекомендувати своїм студентам цілий ряд прийомів і технік, застосування яких зробить процес читання активним. Найпростіше, що можна робити – підкреслювати в процесі читання ключові слова і фрази. При повторному звертанні до прочитаного можна легко побачити, які думки чи ідеї сам читач оцінив як важливі. Важливо ретельно аналізувати текстовий матеріал і мати відчуття міри: занадто велика кількість підкреслень свідчить, скоріш за все, про поверхневий аналіз матеріалу і не сприяє його більш ефективному засвоєнню.

Також можна робити анотації на полях, щоб узагальнити матеріал, поставити питання, піддати сумніву прочитане, записати приклади і т. ін. Цей прийом можна використовувати і при читанні електронних текстів. Оскільки анотування потрібно більше часу, ніж на просте підкреслювання чи виділення, то і засвоєння є більш ефективним. Крім того слід перевіряти себе, відкладаючи час від часу текст та записуючи чи повторюючи ключові ідеї по пам’яті. Якщо щось вислизнуло з поля уваги, потрібно повернутися до тексту і заповнити пробіли. Інший прийом – пошук слів та фраз, які автор сам використовує, щоб зробити певні акценти та подати інформацію більш структуровано, наприклад «і найголовніше», «навпаки», «з іншого боку» і т. ін. Дуже ефективним є прийом, коли читач намагається пояснити прочитане комусь іншому [1].

При створенні навчального змісту свого курсу викладачі можуть також поєднати обидва перцептивні види мовленнєвої діяльності. Це особливо легко зробити при створенні онлайн курсів, коли текстову інформацію можна записати англійською мовою або інсталювати електронні програми-додатки, які забезпечать машинне голосове відтворення тексту.

Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що навички говоріння можна розвивати не лише за допомогою виконання вправ безпосередньо з говоріння, але й поєднання активного читання та аудіювання. Це дозволить використовувати відведений на навчання аудиторний час більш ефективно і, головне, досягати конечної мети навчання іноземним мовам – реалізації комунікативного підходу і удосконалення навичок усного мовлення.

Література:

1. "Active reading." The Open University. N.p., n.d. Web. 11 June 2017. <http://www2.open.ac.uk/students/skillsforstudy/active-reading.php>.