Право/10. Господарське право.

Коломейко Дмитро

студент V курсу, напряму підготовки «Правознавство»

Університет імені Альфреда Нобеля, Україна

Суперечливість судової практики в застосуванні корпоративного арешту

Одним із найбільш ефективних способів забезпечення позову та виконання у подальшому судового рішення у корпоративних спорах є обмеження прав власника відчужувати частину статутного капіталу чи акцій. За доцільне вважається використання його у тих ситуаціях, коли корпоративні права є саме предметом спору та має місце безпосередньо обумовлений ризик їх незаконного відчуження відповідачем. Та попри цієї ситуації давно продовжуються дебати навколодоречності і взагалі правомірності арешту корпоративних прав.

Сучасному українському законодавству бракує чіткості та однозначності у визначенні й застосуванні поняття «корпоративні права», це визначається тим, що дане поняття характеризується зростанням кількості корпоративних конфліктів, які завдають шкоди не лише їх учасникам, а й інвестиційному іміджу держави в цілому, адже їх зміст є значно ширшим, ніж «частка у статутному капіталі», та включає в себе як майнові, так і немайнові права. Таким чином, необхідно чітко розмежувати, на які права арешт може накладатися та за рахунок яких прав реально може бути забезпечене виконання рішення. Варто звернути увагу на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 серпня 2013 року та 23 січня 2013 року, в яких він погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які визначили, що в Українському законодавстві не передбачається даного шляху забезпечення виконання рішення як арешт корпоративних прав. Суди дійшли таких висновків, виходячи з правової природи корпоративних прав, а саме: поєднання в них як майнових, так і немайнових прав, на які не може накладатися арешт.

Слід звернути увагу на те, що акції мають подвійну природу. Тож, досліджуючи цю проблему з різних сторін ми приходимо до висновку, що з одного боку це - сукупність корпоративних прав як майнового (наприклад, отримання дивідендів), а з іншого - немайнового характеру (наприклад, право на управління в товаристві). Виходячи з цього ми вбачаємо, що арешт несе у собі заборону відчужувати корпоративні права, то найбільш спірними є питання щодо обсягів такої заборони і, зокрема, чи включає вона в себе обмеження акціонером або учасником товариства у реалізації своїх прав. Для вирішення даних питань, у першу чергу, необхідно звернути увагу до норм Закону України «Про акціонерні товариства»: цей закон не містить заборони стосовно права участі у загальних зборах осіб, відносно прав яких судом було накладено арешт. Такий же саме підхід міститься і в Господарському процесуальному кодексі України, а саме в статті 67 яка передбачає, що судом не допускається забезпечення позову у справах, які виникають з корпоративних відносин, шляхом застосування заборони для участі (реєстрації для участі) чи для неучасті учасників або акціонерів у загальних зборах даного товариства, визначення правомочності загальних зборів акціонерів або учасників господарського товариства.

Чинним нормами законодавства України майже не врегульовано питання стосовно накладення арешту на корпоративні права, саме це, в даному випадку, призводить до формування суперечливості в судовій практиці. На рівні вітчизняного законодавства не передбачається обмежень щодо реалізації майнових прав, які випливають з корпоративних.

Констатуючи складну сутність корпоративних прав та недосконалість чіткого законодавчого врегулювання, з’являється велика кількість питань, зокрема відносно обсягу прав, саме щодо яких поширюється арешт, та взагалі стосовно правомочності застосування даного виду забезпечення виконання судових рішень, як арешт корпоративних прав.

В роботі професійних учасників ринку цінних паперів часто виникає питання про виконання вимог державних органів про накладення арешту на цінні папери. Труднощі пов'язані з неоднозначністю поняття арешту, що накладається в порядку кримінального або цивільного судочинства, а також в порядку звернення стягнення на цінні папери, і ступеня обмеження прав власника цінних паперів, на які накладено арешт.

Згідно з даними визначень, сам по собі арешт ще не означає неможливість користуватися арештованим майном. Таке обмеження може бути накладено лише в необхідних випадках. Також тільки в необхідних випадках цінні папери можуть вилучатися і передаватися на відповідальне зберігання.

Одним із найважливіших аспектів є саме порядок відносно накладення та проведення арешту акцій. Також, аналізуючи чинне законодавство України можна стверджувати, що винесення одного тільки рішення суду стосовно арешту акцій є недостатнім для здійснення таких дій. Як обов’язкова підстава для проведення такого арешту має бути винесена постанова. В той же час на практиці цілком можливе накладення арешту без видачі копії постанови суду. Відносно цього в нас виникає питання, чи будуть тоді вважатимуться дії стосовно відчуження корпоративних прав особою, що суперечать закону? У такій ситуації потрібно враховувати, чи вступило в законну силу рішення суду про накладення арешту та чи була особа повідомлена про таке судове рішення.

Є неоднозначною судова практика відносно арешту корпоративних прав. Таке поняття пояснюється ти, що в ній, головним чином, відсутня єдина правова позиція. щодо обігоспроможності цих прав та умов застосування стягнення. Не зважаючи на це, на нашу думку, дана процедура при забезпеченні певних, умов може бути цілком адекватною та належною. Ми виділяємо дві основні умови: в тому випадку коли ці права є практично предметом спору та при цьому існує ризик відчуження цих прав на користь третіх осіб відповідачем,або у разі відсутності в майнових спорах іншого майна у відповідача, за якими права власності на корпоративні права не є безпосередньо предметом спору.

Зустрічаються складні випадки, коли суд забороняє власнику арештованих акцій голосувати цими акціями на зборах акціонерів, здійснювати інші права як акціонера товариства, наприклад отримувати дивіденди.

    Неможливість голосування в такому випадку не викликає сумнівів, проте має право власник таких акцій брати участь в зборах акціонерів без права голосу, отримувати інформацію про діяльність товариства, висувати кандидатів до органів управління товариства? Чи слід приймати такі акції до обліку при визначенні кворуму загальних зборів акціонерів?

    На жаль, законодавство не дає вичерпних відповідей на поставлені запитання. А на один з них - облік заарештованих акцій при визначенні кворуму - слід звернути особливу увагу.

Скоріш за все, що у близький час спірні питання при арешті корпоративних прав будуть регулюватись окремим нормативно-правовим актом, що, в свою чергу, дасть змогу зменшити суперечливість судової практики. Закон України «Про основи державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014—2017 роки» який був прийнятий 14 жовтня 2014 року передбачає в собі необхідність щодо прийняття та розробки відповідного закону, за допомогою якого буде регулюватись питання стосовно управління та розпорядження корпоративними правами та іншим майном, відносно якого було накладено арешт, для збереження його вартості. На сьогоднішній день правозастосовні принципи показують, що вищі спеціалізовані суди частіш за все скасовують забезпечувальні заходи у вигляді накладення арешту на корпоративні права, мотивуючи та пояснюючи, що це скасування є не співрозмірним видом забезпечення позову щодо заявлених позовних вимог.