к.е.н., доцент Людвенко Д.В.

Білоцерківський національний аграрний університет, Україна

Головний бухгалтер Азовцева К.О.

 «ROSER LTD», Україна

Кормові ресурси – основа забезпечення розвитку тваринництва АПК

 

 

Постановка проблеми. В умовах ринкових відносин, однією з найважливіших умов подальшого підйому і розвитку тваринництва є зміцнення кормової бази і на цій основі підвищення рівня і повноцінності годівлі тварин, зменшення витрат на одиницю продукції. Під час формування собівартості тваринницької продукції вартість кормів, якщо порівняти з інши­ми статтями витрат, займає домінуюче місце і складає від 30 до 50 %.

Загострилося питання необхідності переходу до принципово нової стратегії розвитку тваринництва України. Необхідно  заохотити вітчизняного виробника, забезпечити економічно вигідне виробництво продукції тваринництва для власних  потреб та скоротити  імпорт цих продуктів. Для досягнення цієї мети доцільно змінити існуючу сьогодні в Міністерстві аграрної політики та продовольства України концепцію розвитку тваринництва України. Збільшення поголів’я тварин і підвищення їх продуктивності залежить від забезпечення тварин достатньою кількістю повноцінних кормів.

Метою дослідження є обґрунтування напрямів оптимізації кормової бази в сільськогосподарських підприємствах, дослідження сучасного стану кормовиробництва і напрямів його подаль­шої інтенсифікації.

Завданням дослідження є узагальнення теоретичної основи суті кормової бази, вивчення нових підходів до економічної оцінки кормових культур, оприділення основних напрямів розвитку ринку комбікормів як важливого чинника оптимізації кормової бази.

Предме­том дослідження є теоретичні, методичні і практичні питання створення кормової бази як основи розвитку тваринництва в ринкових умовах.

Ріст вироб­ництва продукції тваринництва, зниження собівартості можливі тільки за умов раціональної організації кормовиробництва, підвищення загального рівня повноцінної годівлі тварин і забезпечення на цій основі підвищеної оплати кормів продукцією тваринництва. Аналіз вирощування кормових культур за останнє десятиріччя в Україні показує різке зниження виробництва кормів, а внаслідок спад виробництва і продуктивності тваринництва. На порядок денний постало питання якими повинні бути  в сучасних умовах розвитку сільськогосподарських підприємств обсяги і струк­тура кормовиробництва, собівартість кормів, щоб  основні галузі – тваринниць­кі самі стали високорентабельними і обумовлювали високу рентабельність господарства в цілому.

Питання планування, організації та оптимізації розвитку тваринництва і кормовиробництва знайшли широке відображення у працях багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених: О.А.Бабича, Г.О.Богданова,
В.І. Бойка, Л.К. Грінчука, О.П. Дмитроченка, Р.Г.Крав­ченка, С.Й. Кутікова, В.В.Липчука, І.І. Лукінова, А.О. Омельяненка, І.П. Проскури, І.Д. Примака, Г.Ф.Сабліна, П.Т.Саблука, А.М.Стельмащука, О.М.Шпичака, А.А.Шутькова, В.В.Щеглова та інших.

Кормовиробництво – це одна із галузей сільського господарства, що відрізняється спеціальними завданнями, видовим складом виробленої продукції, організацією і технологією виробничих процесів, складом технічних засобів і кваліфікацією працівників. Воно передбачає виробництво і заготівлю кормів на орних землях і природних кормових угіддях, використання основної і побічної продукції рослинництва, відходів промислової переробки, сільськогосподарської сировини, а також зберігання і підготовку кормів для згодовування.

Кризова ситуація у кормовиробництві зумовила істотне скорочення витрачання кормів у тваринництві як в абсолютних розмірах, так і в розрахунку на одну голову худоби та спричинила значне скорочення поголів’я в сільськогосподарських підприємствах, що зумовило зниження обсягів валового виробництва продукції. Це найкраще можна побачити на прикладі скотарства, а також можна проаналізувати потребу в кормах на 1 голову з врахуванням продуктивності корови (таблиця 1).

Таблиця 1.

Річна потреба кормів на середньорічну корову з урахуванням рівня продуктивності (ц).

Корми

Надій від корови за рік, кг

2500

3000

3500

4000

4500

5000

5500

6000

Сіно бобово-злакове

6

8

9,9

11,4

13

14,6

15

15

Сінаж бобовозлаковий

15

16

16

16

17,5

18

18

20

Солома

4

4

4

2

2

2

-

-

Силос кукурудзяний

52

51

58

46

40

34

30

30

Коренеплоди

6

9

12,5

19

25

31

32

35

Зелені корми

55

60

64

68

71

74

77

80

Концентрати (комбікорми)

4,5

6,2

8,4

40,5

14,2

18,0

20,7

23,4

 

Дієвим чинником підвищення молочної продуктивності корів є висока якість грубих і соковитих кормів. З економічного погляду доцільно знижувати питому вагу концентрованих кормів, адже їх собівартість у 2,5 рази вища порівняно із аналогічним показником об’ємистих кормів.

Однією з умов поліпшення кормовиробництва є необхідність вибору найефективніших в певному регіоні чи господарстві кормових культур для виробництва сіна, сінажу чи силосу, а також вибір виду корму, що забезпечує найбільший вихід енергії і поживних речовин з 1 га посіву. Зерно є основою виготовлення кон­центрованих кормів. Це зерно озимого та ярого ячменю, проса, вівса, кукурудзи, зернобобових (гороху, вики, люпину тощо). Крім того, на кормові цілі в значних обсягах використовують зерно фуражної якості інших зернових, у тому числі, пшениці та жита, а також відходи переробки продовольчого зерна.

За останні п’ять років посівні площі всіх зернових і зернобобових культур в Україні коливалися в межах 15,8-14,5 млн. га. У їхній структурі частка фуражних зернових культур становила 47,1-55,4%. Під урожай 2010 р. в Україні було висіяно 15,1 млн. га зернобобових культур, що на 4,7% менше, ніж у попередньому році. Таке зменшення зумовлено недосівом продовольчих культур, головним чином озимої пшениці (на 470 тис. га менше), проте компенсувалося за рахунок розширення площ ярого ячменю (на 21,5%), кукурудзи (на 7,6%), вівса (на 2,8%). Сприятливі для деяких культур погодні умови у вегетаційний та збиральний періоди сприяли збільшенню валових зборів зернофуражних культур у поточному році. У багатьох сільськогосподарських підприємствах урожай зерна кукурудзи сягав 80-100, а ячменю — 50-60 ц/га. За  даними Держкомстату, в 2010 р. одержали 19,3 млн. т фуражного зерна, що на 9% більше, ніж у попередньому році.

Таблиця 2.

Виробництво зерна в Україні (тис. т.)

Показник

2008 р.

2009 р.

2010 р.

Усі види зерна

41808,8

38016

39270,9

Зерно фуражних культур, всього

21835,3

17714

19300

В тому числі:

 

 

 

Ячмінь озимий і ярий

11084,4

8975

11340

Овес

1007

790

690

Кукурудза

8866,8

7167

6420

Зернобобові

812,1

717

700

Частка фуражного зерна в загальному обсязі, %

52,2

46,6

49,1

                                                                                           

Таблиця 3.

Виробництво комбікормів в Україні (млн. т.)

Показник

2008 р

2009 р

2010 р

Усього, тис. т

3154

3240

3450

Державні й акціонерні виробництва

2120

2100

2250

Малопотужні комбікормові цехи сільськогосподарських підприємств

1034

1140

1200

Частка комбікормів, виготовлених на державних і акціонерних заводах

67,2

64,8

65,2

*Дані Держкомстату

На державних і акціонованих комбікормових заводах виробляють переважно повноцінні комбікорми для птиці та свиней, у цехах господарств, дробарках населення — для молочного, відгодівельного поголів'я ВРХ, овець, коней, частково для свиней. На ринку комбікормів пропонують переважно продукцію промислових комбікормових підприємств. Корми, виготовлені в цехах господарств, використовують для годівлі тварин безпосередньо в цих господарствах.

Результати досліджень: У 2010 році скоротилися посіви кормових коренеплодів та баштанних культур, цукрових буряків на корми, кукурудзи на силос, однорічних та багаторічних трав. Зменшилася також укісна площа багаторічних трав. Проте погодні умови весни та літа сприяли формуванню задовільних урожаїв названих культур, за прогнозованої середньої врожайності, в перерахунку на кормові одиниці (далі — к. о.) становила 22,3 ц/га. Однак валове виробництво грубих, соковитих, зелених кормів через скорочення посівних площ оцінюється в 6,9 млн. тонн к. о., або на 2,3% менше, ніж у попередньому році.

В Україні налічується 1645 тис. га природних сіножатей та 68,0 тис. га окультурених пасовищ, урожайність цих угідь залишається низькою: сіна — 13 ц/га, а зеленої маси — 47 ц/га. Та все ж, попри низь ку врожайність, в 2006 році ці угіддя забезпечили 2,1 млн. тон сіна, або 35% загального обсягу. З усієї площі природних сіножатей і культурних пасовищ одержано 1,1 млн. тонн к. о. У поточному році не було підвищення продуктивності цих угідь.

Слід зазначити, що виробництва сіна й кормових коренеплодів, баштанних та цукрових буряків для годівлі тварин, в основному, зосереджені в приватних дворах. У 2010 році господарства населення виробляли 77% сіна та 89,5% соковитих кормів. Виробництво силосу й сінажу зосереджено лише в сільськогосподарсь­ких підприємствах. Обсяги виробництва цих кормів коливаються з року в рік залежно від урожайності зеленої маси кукурудзи, однорічних та багаторічних трав.

Треба також мати на увазі, що будь-яка система кормо виробництва насамперед повинна враховувати виробничу, економічну і енергетичну оцінку кормових культур. Традиційно основними її показниками є: вихід кормових одиниць з 1 га посіву; якість кормів, яка визначається виходом протеїну з 1 га посіву і вмістом його в одній кормовій одиниці та наявністю мікроелементів та вітамінів; собівартість 1 ц кормових одиниць. Але оскільки собівартість 1 ц. к. о. не враховує якісну сторону кормів, Мартиросовим В.Н. була запропонована формула (1), згідно з якою можна розрахувати в одному показнику і енергетичну і якісну сторони будь-якого виду кормів:

                               (1)

де Вкпр – вихід кормо протеїнових одиниць з 1 га;

К – вміст кормових одиниць 1 ц корма;

П – вміст перетравного протеїну в ц корма; 10 і 2 постійні коефіцієнти.

Коефіцієнт 10 означає, що співвідношення перетравного протеїну і кормової одиниці в 1 ц вівса дорівнює приблизно 10 (точніше 9,6). Таким чином з допомогою цієї формули ми можемо визначити і вміст кормових одиниць і перетравного протеїну. А отже зовсім інше значення тепер має і такий показник, як собівартість 1 ц кормо протеїнової одиниці, тому що раніше це був тільки показник собівартості енергетичної кормової одиниці.

Дещо пізніше Нелеп В.М. запропонував користуватись методом інтеграційної оцінки економічної ефективності кормових культур, тому що вважає, що із трьох будь-яких культур, одна переважає по виходу кормових одиниць, інша – по вмісту перетравного протеїну (наприклад горох), а третя – потребує для вирощування найменше витрат, а отже буде найменша собівартість. Суть методу полягає у визначенні інтегральних індексів економічної ефективності кормових культур, які одержують перемноженням індексів урожайності, собівартості і виходу перетравного протеїну по кожній культурі. Визначаючи індекси врожайності і вихід перетравного протеїну з 1 га по кожній культурі ділять на показник найбільш урожайної культури, який приймають за одиницю. Індекси собівартості обчислюють навпаки: культурі з найнижчою собівартістю 1 ц кормових одиниць надають найвищий індекс – одиницю. Отже, серед показників, які максимізуються, за одиницю необхідно приймати найбільший за величиною, а серед тих, які мінімізуються – найменший. Найефективнішою з економічної точки зору буде та культура, яка має вищий інтегральний індекс. При визначенні економічної оцінки кормів необхідно застосовувати всі три варіанти економічної оцінки кормів.

Висновки: Інтенсифікація кормовиробництва потребує, на нашу думку, структурної перебудови шляхом розширення посівів менш енергомістких кормових культур (наприклад, багаторічних трав), створення культурних сіножатей і пасовищ, поліпшення природних кормових угідь. Важливе значення мають також реструктуризація галузі, створення інтегрованих формувань за участю сільськогосподарських товаровиробників та комбікормових підприємств.

Однак в останні роки відбувся малопрогнозований процес: значне зменшення поголів’я великої рогатої худоби проходило одночасно із різким падінням обсягів виробництва і заготівлі кормів. Деякі практики і науковці вважали, що зменшення чисельності поголів’я корів буде супроводжуватись покращенням раціонів годівлі тварин, що, на їх думку, зумовить ріст продуктивності кожної голови і стабілізацію показника валового виробництва продукції тваринництва. Фактично ж йшли ці два негативні процеси – зменшення чисельності поголів’я тварин і обсягів заготівлі кормів – одночасно. При цьому темпи скорочення витрачання кормів були вищі (на 8,4%), ніж темпи зменшення поголів’я основного стада худоби. Склалась диспропорція між розвитком рослинництва і тваринництва, яка вже принесла велику шкоду як одній, так і другій галузі і всьому агропромисловому комплексу.

Кризова ситуація у кормовиробництві зумовила істотне скорочення витрачання кормів у тваринництві як в абсолютних розмірах, так і в розрахунку на одну голову худоби. Але рівень годівлі стада має тенденцію до зростання зі щорічним абсолютним приростом 1,19 ц к од. в розрахунку на 1 голову, що у відносному виразі становить 3,16%. Це зростання свідчить про покращення кормової бази, а відповідно і про можливість підвищення продуктивності худоби.

Література

1.     

Кузняк Б.К. Спеціалізація сільського господарства в умовах ринкової економіки. Економіка України. - 2004. - № 4, С. 53 - 59.

2.     

Крисанов Д.В. Бугаря М.П. - Програма ринкових перетворень у сільському будівництві.//Економіка України. - 2004. - №1, С 48-52.

3.     

Іщенко І. І., Терещенко С. П. Оцінка економічної ефективності виробництва і затрат. - К.: Вища школа, 2003. -173 с.

4.     

Зимовець В. Н. Економіка молочного скотарства.- К.: Урожай, 2005. 125-129 с.

5.     

Замкевич Б. М., Трофімчук М. І. Енергетична ефективність молочного стада ВРХ.//Комп’ютерізація статистичних розрахунків для оцінки і прогнозування мікро та макро-економічних чинників розвитку економіки. Тези доповідей республіканської науково-практичної конференції, Полтава, 2004, 21 с.

6.     

Економічна теорія. Початковий курс: Навч. посібник / Білик В. О., Гузик М. М., Бакалін Р. Л. та ін. - К.: Вища школа, 1999. - 278 с.

7.     

Деталізовані норми годівлі сільскогосподарських тварин. Довідник/ М. Т. Ноздрін, М. М. Карпусь, В. Ф. Каравашенко та ін.; Урожай2004. C 16 - 19.

8.     

Голик М. А. Підвищення ефективності тваринництва. - К.: Урожай 2004. - 104 с.

9.     

Бугуцький О. Лишиленко В. Фактори ефективного використання трудових ресурсів села.//Економіка України.     – 2004. - № 8. C. 59-68.

10. 

Богиня Д. Волинський Г. Приватизація: цілі, напрями, проблеми. Економіка України. 2002 - № 3, C. 3 - 7.

11. 

Андрійчук В. Г., Вихор Н. В. Підвищення ефективності агропромислового виробництва. - К.: Урожай, 2005. -232 с.