Економічні науки/6. Маркетинг і менеджмент

Двірко Юрій Володимирович

ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»

Особливості функціонування споживчої кооперації України

Споживча кооперація є органічним структурним елементом нової економічної системи, що формується в незалежній Україні. Українська споживча кооперація є членом Міжнародного кооперативного альянсу, отже, як і переважна більшість кооперативних організацій держав Східної Європи, вона переживає етап глибоких трансформаційних процесів.

Сьогодні споживча кооперація України – це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності. Вона об'єднує майже 800 тисяч пайовиків. Головним керуючим органом системи виступає Центральна спілка споживчих товариств (Укоопспілка) до складу якої входять: Кримська республіканська спілка споживчих товариств, 20 облспоживспілок, 190 районних спілок споживчих товариств, 180 районних споживчих товариств, 1652 сільських споживчих товариства, 136 райкоопзаготпромів, 423 ринки тощо (табл. 1).

Таблиця 1.

Організаційна побудова споживчої кооперації

України (за 2004 − 2010 рр.) [2,3,4,5]

	Наявність на
	1.01. 2004	1.01. 2005	1.01. 2006	1.01. 2007	1.01. 2008	1.01. 2009	1.01. 2010	1.01. 2011
Кримспоживспілка	1	1	1	1	1	1	1	1
Облспоживспілки (ОСС)	21	21	21	21	21	21	21	20
Райспоживспілки (РСС)	247	241	241	231	228	222	217	190
Районні споживчі товариства (РСТ)	205	208	204	202	200	197	194	180
Споживчі товариства (СТ)	1849	1865	1879	1915	1933	1911	1880	1652
Райкоопзаготпроми (заготівельні підприємства)	274	265	248	205	170	154	135	136
Ринки	622	586	563	533	506	486	469	423

На сьогодні споживча кооперація, як багатогалузева система, виконує функції, що пов’язані з такими аспектами:

− задоволенням потреб членів споживчих товариств і спілок, іншого населення шляхом широкої реалізації товарів народного споживання;

− закупівлею аграрної продукції у різних товаровиробників з послідуючим зберіганням, її переробкою та реалізацією через роздрібну торговельну мережу;

− організацією виробництва продуктів харчування та непродовольчих товарів з сільськогосподарської сировини;

− наданням сільському населенню різноманітних послуг виробничого та побутового призначення.

Створення понад 3,5 тис. самостійних госпрозрахункових відособлених підрозділів на базі магазинів, їдалень, виробництв споживчої кооперації свідчать про економічну самостійність і диверсифікацію кооперативної діяльності. Підтвердженням тому є основні положення функціонування кооперативної системи споживчої кооперації, наведені у монографії С. Бабенка [1, с. 152], за якими визначено, що незважаючи на першочергову спрямованість основної мети споживчої кооперації на задоволення потреб у споживанні товарів широкого асортименту, організаційна побудова системи містить чотири функціонально відокремлені підсистеми: госпрозрахункові роздрібні торговельні об’єднання, госпрозрахункові об’єднання підприємств харчування, райкоопзаготконтори і райкоопзаготпроми, госпрозрахункові об’єднання кооперативної промисловості, які орієнтовані на виконання різноманітних функцій і завдань у межах єдиної кооперативної системи (рис. 1).

Специфіка споживчої кооперації полягає у одночасній наявності в системі організацій, які за своєю економічною природою виконують тільки споживчу функцію і є неприбутковими, і госпрозрахункових підприємств, діяльність яких спрямована на виконання споживчих, виробничих та комерційних функцій.

Споживча кооперація, організації і підприємства якої є суб’єктами ринкових процесів здійснює свою діяльність на підприємницьких засадах, що витікає з нормативних і регулюючих документів споживчої кооперації України.

Рис. 1. Особливості організаційно-економічної структура споживчої кооперації України

Сьогодні основні пріоритети і стратегічні напрями діяльності споживчої кооперації України повинні ґрунтуватися на засадах кооперування, як форми соціально-економічної самоорганізації громадян, і включати наступні принципи:

− декомерціалізація та повернення до соціальних цілей і завдань;

− безприбутковість, демократичність управління;

− збереження і примноження кооперативних засад і традицій;

− відкритість до інновацій та впровадження нових ефективних форм і методів господарювання;

− системне поєднання кооперативних засад з підприємницькими ініціативами – структурна єдність соціального й господарського менеджменту;

− розвиток принципу конкуренції у системі управління кооперативною власністю та створення альтернативних кооперативних об'єднань громадян (наприклад, створення на пайових засадах сільських споживчих кооперативів поза межами Укоопспілки).

Підсумовуючи розгляд даного питання, слід зазначити, що ринкова діяльність підприємств споживчої кооперації України має наступні особливості:

– наявність розгалуженої сучасної конкурентоспроможної мережі об’єктів торгівлі і закладів харчування;

– наявність діючої кооперативної оптової ланки (міжобласної, обласної, районної) для формування ресурсів товарів і централізованого постачання у роздрібну торговельну мережу;

– наявність власного виробництва, можливість самостійно формувати асортимент продукції;

– можливість здійснювати диверсифікацію діяльності, а отже і надання нових видів послуг, про що і свідчить прийняте у червні 2001 р. Правлінням Укоопспілки рішення щодо розвитку сфери платних послуг населенню, серед яких такі – перукарські; з ремонту одягу, взуття, побутових приладів; технічне обслуговування автомобілів; ремонт меблів тощо.

В свою чергу, з огляду на результати оцінки сучасного стану кооперативної роздрібної торговельної мережі та важливість соціально-економічної ролі споживчої кооперації в обслуговуванні сільського населення та відповідно до Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 р., пріоритетними завданнями системи є:

− збереження і розширення в межах генеральних схем відродження сільських поселень торговельної мережі на селі і створення на її базі нових видів торговельних і побутових підприємств;

− активізація діяльності споживчої кооперації з товарного і матеріального забезпечення об'єктів соціально-культурного призначення у сільській місцевості, а також колективних і фермерських господарств, приватних підприємств;

− підвищення значення споживчої кооперації у соціально-культурному розвитку села шляхом створення якісно нової системи торговельного обслуговування;

− сприяння реалізації доходів сільського населення, їх денатуралізації через розвиток заготівельної мережі, і, таким чином, збільшення обсягів платоспроможного попиту сільського населення;

− підвищення рівня культури та життя сільського населення через розвиток сучасних об'єктів торговельного та соціально-культурного обслуговування.

Література:

1. Бабенко С. Г. Трансформація кооперативних систем у перехідній економіці: монографія / С. Г. Бабенко. – Київ: видавництво «Наукова думка», 2003. – 332 с.

2. Основні показники господарсько-фінансової діяльності підприємств Укоопспілки за 2007 рік. – К. : Центральна спілка споживчих товариств України, УКООПСПІЛКА, 2008. – 117 с.

3. Основні показники господарсько-фінансової діяльності підприємств Укоопспілки за 2008 рік. – К. : Центральна спілка споживчих товариств України, УКООПСПІЛКА, 2009. – 117 с.

4. Основні показники господарсько-фінансової діяльності підприємств Укоопспілки за 2009 рік. – К. : Центральна спілка споживчих товариств України, УКООПСПІЛКА, 2010. – 117 с.

5. Основні показники господарсько-фінансової діяльності підприємств Укоопспілки за 2010 рік. – К. : Центральна спілка споживчих товариств України, УКООПСПІЛКА, 2011. – 117 с.