Філософія / 4. Філософія культури

К.філос.н. Журба М.А.

Інститут хімічних технологій Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля (м. Рубіжне), Україна

ВІРТУАЛЬНА РЕАЛЬНІСТЬ:

ПОДОЛАННЯ ТРАДИЦІЙНИХ ОБМЕЖЕНЬ

Поставлена С. Жижеком проблема «реальності віртуального» набула популярності у наукових колах, яка дає можливість розглянути значно ширше віртуальність, не зводячи її тільки до цифрового зображення. Ф.І. Гіренок [1, с. 23] вважає за доцільне взагалі розмежувати віртуальність та сучасні комп’ютерні технології та ототожнити з культурою взагалі, тобто як нові культурні технології (Р.А. Нуруллин). У широкому культурному контексті ВР розглядали П.І. Браславський, Б. Булі, П. Леві, Р. Холетон, К. Чешер тощо.

Подібні за напрямом думки судження (подолання традиційного обмеження ВР виключно внутрішньокомп’ютерними технологіями) ми також зустрічаємо у Г.Л. Смоляна, Г.М. Зараковського, В.М. Розіна, О.Є. Войскунського [2]. Автори наголошують на тому, що людина і раніше мала можливість достатньо легко потрапити у світ віртуальної реальності шляхом споглядання картини, перегляду фільму чи, наприклад, читаючи книгу. Але у перерахованих випадках, на думку дослідників, активність людини була обмежена позицією споглядача. Подолання таких обмежень, на думку авторів, і спричинило появу нових інформаційних технологій – ВР.

Більш докладні дослідження у цьому напрямі зробив М.М. Карпицький у своїй роботі «Онтологія віртуальної реальності» [3], який також засвідчив, що окремі прояви ВР увійшли у наше життя набагато раніше. Наприклад, дзеркало, але не як картинне відображення людини без участі її волі, а як усвідомлена вольова енергія (гримаси, рухи тощо), тільки у такому випадку ми маємо можливість говорити про дзеркальну реальність, як про віртуальну. Також телефон є звуковою віртуальною реальністю, а комп’ютерний світ – це є, на його думку, лише прогресивне її удосконалення. При певних умовах також і телебачення може являтися ВР. Справа, як зазначає автор, звісно не йдеться про звичайне відтворювання образа людини, на яке вона не має можливості впливати. Хоча, теоретично, майбутня гра актора та утворений телевізійний образ могли б бути віртуальними, наголошує М.М. Карпицький, але через те, що вони значно розтягнуті у часі, їх такими не вважають. Єдиним варіантом, коли телебачення може вважатися ВР, на думку автора, – це спілкування людей наживо, що, до речі, стає традиційної практикою багатьох сучасних програм.

Також свідома дія людини у власних сновидіннях, зазначає М.М. Карпицький, може також слугувати у якості різновиду ВР: «Оскільки кожна річ, в якій людина може образно відбиватися, містить усередині себе гілетичний меон, також і сама людина містить в собі внутрішній гілетичний меон. Втілення самого себе в своєму внутрішньому гілетичному меоні породжує дійсність сновидіння» [3]. Проте існують і розбіжності: сновидійна реальность символічна (співпадіння образа та прообраза), а віртуальна – алегорична (вираження людини через інше). Ця розбіжність демонструє більшу реалістичність сновидіння, ніж ВР, так як віртуальний образ людини відрізняється від неї самої у ВР на відміну від сновидінь. Але, звісно, у майбутньому ситуація може змінитися, коли ВР подолає власну обмеженість, яка обумовлюється заданою комп’ютерною програмою, з установленими правилами та зіллється із тілесною реальністю. До цього переліку М.М. Карпицький відносить також і літературу, бо тільки вона, із усіх видів мистецтв не вимагає речей для свого власного втілення: «Хоча літературні образи відтворюються за допомогою літер, але формуються вони самою читаючою людиною ... Література ж не є образна дійсність книг, на відміну від живопису, що має реальне образне втілення в полотнах, від музики, образна дійсність якої міститься в звуці, від архітектури, носієм образного втілення якої є будівлі і т.п.» [3].

Далі автор продовжує: «Іншими словами, якщо інше мистецтво слугує втіленням творчої енергії особистості в речах, а точніше – в гілетичному меоні всередині конкретної речі, то література припускає втілення творчої енергії письменника в гілетичному меоні безвідносно до якої-небудь речі. У силу цього літературні образи можуть набувати свій чуттєвий характер (наприклад, при екранізації), а можуть залишатися виключно в уяві людини, носячи свій нечуттєвий, безтілесний характер, хоча вони і продовжують залишатися образами чуттєвими». Але є та ж сама різниця, як і у порівнянні ВР та сновидінь, – ВР принципово алегорична, в то час як простір людських фантазій завжди символічний.

На нашу думку, роботи М.М. Карпицького вимагають особливої уваги у дослідженні імпліцитної ВР, тим паче, напевно доцільно усі можливі прояви ВР поділити на ті, які виникають внаслідок різних технічних заходів (дзеркало, телефон, телебачення тощо) та тих, які виникають природнім чином, наприклад сновидіння або віддзеркалення людини у воді.

Існують також і протилежні погляди, які унеможливлюють подібне імпліцитне розуміння ВР без висококомп’ютерних технологій (B.C. Бабенко, У. Брікен, С.А. Дацюк, Т.І. Карачева, О.В. Ковалевська, М. Крюгер, Дж. Ланьє, Є.Г. Прилукова, А.І. Фоменко, Д.І. Шапиро). Так, наприклад, А.І. Фоменко [4] вважає, що проблему ВР можливо розглядати лише у контексті філософії техніки, а всілякі прояви її у інших реаліях називає метафорою (сон, біла гарячка, північне сяйво тощо). Автор наголошує на тому, що шукати у внутрішньому світі (психічному чи навіть духовному) людини безперспективно, – ВР не існує як частина природньої чи соціальної реальності. Тобто у трьох загально відомих реальностях автор не знаходить ВР та вважає єдиною реальністю, де вона існує – це (четверта) технічна реальність, яка має наступні особливості, що зникають при відключенні комп’ютера від живлення: іммерсійність (можливості занурення у комп’ютерне середовище) та інтерактивність (особливий принцип побудови системи, де мета досягається інформаційним обміном її елементів). Це є безапеляційним аргументом, який свідчить про те, що без техніки ВР не існує. Тому А.І. Фоменко робить передбачуваний висновок, що ВР є частиною технічної реальності, тобто співвідноситься як частина та ціле.

Також А.І. Фоменко, розглядаючи філософську інтерпретацію ВР, не погоджується з її трактуванням як ілюзії та ілюзорного світу, на відміну від інженерного її розуміння. У цьому аспекті він дуже близький з поглядами С. Жижека (реальність віртуального). Віртуальна реальність – це, перш за все, реальність, наголошує А.І. Фоменко, яка фіксується людиною чи прибором (тривимірна графіка, об’ємний звук тощо) та називає усе це матеріальним проявом ВР.

У буквальному розумінні, така логіка та хід думки вписується у логіку здорового глузду. Але у наших роздумах ВР постає як інструментарій цих процесів, що допомагає проникнути у підвалини людського буття, надає можливість розширити межі світосприйняття, зрозуміти більше, наприклад, у фізиці можливість побачити атом, а не інтуїтивно його уявляти, спираючись на атомарну концепцію Лейкіппа та Демокрита.

Створена техніка звісно полегшила нам життя, але вона перетворила світ на матрицю, у якій важко жити сучасній людині, - технічна реальність пригнічує нас. Цю небезпеку технічного детермінізму, відчуження людини від людини, від природи свого часу зумів передбачити французький мислитель епохи Просвітництва Ж.-Ж. Руссо. У подальшому його ідеї продовжили Гегель, Фойербах, Маркс, екзистенціоналісти тощо. Виникають заклики повернення людини до природної реальності, «повернення до джерел», «назад до природи». Ці заклики залишаються актуальними у наш час, але, як зазначає А.І. Фоменко, цей момент давно втрачено, ми усією душею прагнемо до природнього існування, до злиття людини та природи, до природної реальності (на роботі, вдома, на відпочину, в дизайні, в рекламі тощо), але в той же час ми не бажаємо втрачати технічні новації та виходити з ненависної нам технічної реальності та тих зручностей, які увійшли у кров та плоть людську, без яких вона (людина) не усвідомлює свого існування. З таким формулюванням ми не повністю погоджуємося, можливо потрібний момент людство втратило, проте «повернення до природи» у розумінні навіть самого Ж.-Ж. Русо, – це не заклик до повернення первісної людини, – ідеал Руссо у майбутньому, а, передусім, у заклику до відродження деяких аспектів минулого буття, природнього стану людини.

Можливо це «відродження» реалізувалось через постмодерністське, «вивернуте» повернення до природи через систему «людина-техніка», складові якої існують не самі по собі, а лише у тісній взаємодії між собою, що позитивно посприяло створення більш вільної, незалежної ВР, як альтернативного «людино-машинного» континіууму.

Література:

1. Гиренок Ф.И. Культура как виртуальность: событие и смысл / Ф.И. Гиренок // Виртуальные реальности. М., 1998. – 67с.

2. Смолян Г.Л. Виртуальный характер современной аудиовизуальной реальности / Г.Л. Смолян, Г.М.Зараковский, В.М.Розин, А.Е.Войскунский // Информационно-психологическая безопасность (определение и анализ предметной области). – М.: Институт системного анализа РАН, 1997. – Режим достпу:http://www.srinest.com/book_852_chapter_14_4.2._Virtualnyjj_kharakter_sovremennojj_audiovizualnojj_realnosti.html

3. Карпицкий Н. Онтология виртуальной реальности / Карпицкий Н. // Библиотека философских работ томских авторов – Томск– Сибирь. – Режим достпу: http://tvfi.narod.ru/virtual.htm

4. Фоменко А.И. Философская проблема виртуальной реальности / Фоменко А.И. – Режим достпу: http://masters.donntu.edu.ua/2010/fkita/fomenko/ library/ article3.htm