УДК 159.922:316.64:165.242.2

DMITRIENKO JU.N. (Дмитрієнко Ю.М.,  здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету ім. Т. Шевченка)

THE FORMULA OF NORM OF THE UKRAINIAN LEGAL IDIOM-LEGAL OF CONSCIOUSNESS-LEGAL OF CULTURE-UKRAINIAN LANGUAGE OF THE RIGHT IN THE CONTEXT OF SYNERGETRICS OF LEGAL CONSCIOUSNESS (ФОРМУЛА НОРМИ УКРАЇСЬКОЇ ПРАВОВОЇ ІДІОМИ-ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ-КУЛЬТУРИ-УКРАЇНСЬКОГО ПРАВА У КОНТЕКСТІ  СИНЕРГЕТИКИ ПРАВОСВІДОМОСТІ)

 

            За часів постперехідного праворозвитку все більше та більше набувають такі трансформативні процеси, які не можна однозначно нормативно оцінити, ідентифікувати та передбачити. Стара позитивна правова наука, лінійно верифікуючи за закономірностями, визначеними позитивною правовою наукою та практикою у межах, як правило, останнього хронологічного періоду законодавчої свідомості та культури, складну правову дійсність, яка рухається за сучасних пріоритетних векторів за закономірностями синергетики, не здатна оперативно істинно визначити правову сутність нелінійних правових явищ, що домінують. Виникає гостра потреба у широкому методологічному осмиcленні можливостей, властивостей та перспектив позитивної правової науки, з метою її удосконалення на грунті загальної філософсько-правової інструменталізації за закономірностями синергетики правосвідомості [2].

             Ми вживаємо термін „лінійність” за аналогією терміну „нелінійність”, але зі значенням протиставлення та антонімічності. Термін „нелінійність” – це фундаментальне поняття синергетики як нового теоретичного напрямку досліджень обєктивної природи, у нашому контексті, синергетики правосвідомості, на основі якого розроблена нова парадигма, яку можна назвати парадигмою нелінійності. Нелінійність у синергетиці правосвідомості позначає можливість нормативно несподіваних (але спрогнозованих та передбачених)  змін напрямків протікання процесів актуального і неактуального нормотворення, їх багатоваріантність, множинність шляхів їх регулятивного розгортання, випадкового вибору одного з них у межах певного, нормативно детермінованого поля регулятивних можливостей чинного права. У зв’язку з тим, що синергетика правосвідомості вводить нелінійний стиль мислення, пов’язанний з феноментом штучного інтелекту, в ній широко застосовуються нелінійні математичні рівняння, які мають кілька нормативних розв’язань, якими описуються можливі шляхи еволюції правової системи. У такий спосіб ми визначаємо еволюційний розвиток правосвідомості як різноджрельного процесуального права, що має розвиткові фази – конкретно-історичні цикли соціальної активності правосвідомості, як певні правові конкретно-історичні епохи, у межах яких існує те чи інше позитивне право як система конкретно-історичних норм, що можуть розвитково змінюватись, зумовлених тією чи іншою специфікою регулятивного відношення первинних суб’єктів правосвідомості (фізичних осіб) до світу та до себе як суб’єктів правового, конкретно-історичного часо-простору, ідентифікованого у парадигмі тієї чи іншої Конституції.  У звязку з цим позитивне право є у межах власних детермінант лінійно визначеним феноменом, що однозначно тлумачить ральність за логікою Основого Закону, отже, визначає правову реальність, виходячи з тих нормативних реалій та перспектив, що закладені у Конституції. У позитивному праві, як типово конкретно-історичному, принципово відсутня можливість оперативного, тобто й нелінійного, визначення у тих чи інших його розвиткових девіаціях норм права типово правову налаштованість, виходячи з різноджерельного статусу різногалузевої норми права, яка виходить з різноджерельного статусу української правової ідіоми та правосвідомості. Звідси, як правило, ті зміни, які відбуваються у правовому полі, що наявно певною, або повною мірою суперечать нормам чинного права, позитивна правова наука  розцінює однозначно як типово неправові, не враховуючи того, що будь-яка правова норма, за аналогією правової ідіоми, має таку ж, як й у останній, власну структурно-системну побудову, яку ми ідентифікуємо у формулі української правової ідіоми, а саме: наявність европейськоцентричної (Є), азіатськоцентричної-кримськотатарська (А), російськоцентричної (Р) та україноцентричної (У) складової, побудованої за домінантними векторами давніх історичних державностей, які сформували різноджерельний статус правосвідомості, з відсотками національно-ментальної щільності зазначених складових теоретичної формули української правової ідіоми: Е = Є:А:Р:У, та практичної формули: Е(сума  за функц. іст. пер-ми Є%, А%, Р%,У% ): (кількість функц-х пропорцій ) = 31%:23%:15%:27%. При чому за тих чи інших умов може домінувати та чи інша складова та завдання позитивної правової науки полягає у тому, щоб це завчасно ідентифікувати та визначити.

        Маємо статичний сучасний реальний зміст історично сформованих середньоарифметичних відсотків національно-ментальних складових української правової ідіоми: Є = 31%, А=23%, Р=15%, У = 27%,  який адекватно відбитій у відповідних пропорціях різногалузевої норми українського права. За проведеними дослідженнями українська правова ідіома нормативно реалізується у головному структурному елементі правосвідомості – нормі статичного права, регулятивно звужуючись у власній функції до функції норми права. Отож, формула правової ідіоми як статичний зміст української правосвідомості, маючи відповідну нормативно-юридичну проекцію власних національно-ментальних складових пропорцій на норму права, з аналогічними відсотками різноментальної щільності, регулятивно поширює різноментальний статус розвиткових потенцій на норму права, яка набуває різнолінійних властивостей у плані ідентифікації того трансформативного вектору оптимального розвитку, який найбільш відповідає структурно-системній динаміці української правової ідіоми, що цілепокладена у основу тієї чи іншої правової концепції. Нагадаємо, що під правовою ідіомою розуміємо парадигмальний комплекс супільної ідейно-світоглядної моделі різноджерельних структурно-системних елементів, домінант і детермінант українського правового світогляду як середовища правової культури, що формується корелюється та здійснюється у різних конкретно-історичних циклах соціальної активності україноментальної правової свідомості, створюючей спадкоємність останньої як робочу функцію державно-правової ідеї, законодавчо реалізованої у актах державно-правової свідомості як правових нормах законів [Див. 1]. У чому ж виявляється тоді сучасна ідентифікація різноджерельності різногалузевих норм українського права? У тому, що сучасна українська права ідіома, процесуально реалізуючись як українська правосвідомість, постійно, перманентно або випадково детермінує за складовими пропорціями власної формули актуальне формотворення та змістотворення типово раціональних норм української правосвідомості як розвитково доконечних, остаточно знаково-матерально адаптованих як норма статичного права, що потенційно зберігає різноджерельну налаштованість норм правосвідомості у формулі норми права (ФНП), яка здатна, за кризових періодів трансформаційного розвитку видозмінюватись за зразками динаміки формули української правової ідіоми, реалізуючись у різнолінійних нормах правосвідомості як першоджерелах лінійних норм статичного права. За такого підходу всі складові формули української правової ідіоми, параметрально відбиваючись  у регулятивному формотворенні актуальної різногалузевої норми українського права, фактично, створюють нові національно-ментальні параметри правової норми за формулою ідіоми, отож, норма права набуває властивостей формули ідіоми, а значить набуває розвиткових девіацій у межах цієї формули або за власною формулою як формулою ідіоми, нормативно реалізованою у формулі норми права (ФНП):  ФНП =31%:23%:15%:27%, тобто норма будь-якої галузі українського права має такий вигляд різнонаціонально-ментальних складових пропорцій, які характеризують сучасні розвиткові праворефлексії  реальних, дійсних та перспективних девіації, що виявляються на рівні правового світогляду, правової психології та правової ідеології як складових правосвідомості та ідентифікуються у певних правових знаннях. Перспектива будь-яких детермінацій українською правовою ідіомою різногалузевої норми статичного українського права полягає у тому, що у межах формули норми права конкретно-історично створюється та чи інша домінанта (як розвиткова оцінно-регулятивна тенденція норми права) або російськоцентричної, або азіатськоцентричної, або європейськоцентричної, або, власне, україноцентрічної складової пропорції норми права за її формулою, що позначає ні що інше як конкретно-історичний розвиток різногалузевої норми права за сучасною європейськоцентричною домінантою, здатний викликати відповідні розвиткові девіації різногалузевої норми права, перетворені у регулятивні девіації норми права за цією домінантою, які є девіаціями ідейно-світоглядного формування українського права. Останні здійснюються за останніх часів за логікою, онтологією та формотворенням європейської норми права, видбиваючей європейські цінності та стандарти в українській норми права, її формулі, нормативно відбиті у відповідних текстах нових законів, що все більш та більш стають європейськоцентричними, а Україна – повноправною європейською державою.  В цьому відношенні девіації норми різногалузевого українського статичного права є позитивними, цивілізованими, вони здійснюються за відповідними девіаціями української правосвідомості, що активно видозмінюється у бік збільшення європейської правової ментальності, культури за збільшенням  національно-ментальної щільності європейськоцентричної складової пропорції формули української правосвідомості. Тому девіація правосвідомості, правової ідіоми та норми права – це цивілізоване правове явище в українській дійсності, що слід сприймати реально як регулятивну процедуру цивілізованої заміни ідеологічного змісту перехідного українського права на природні ментальні засади трансформації. Нелінійність розвитку правосвідомості саме й виявляється у різновекторній спрямованості складових національно-ментальних пропорцій формули норми права, а саме, у теоретичному виявленні домінанти тієї чи іншої складової пропорції у формулі норми права, її кореляції, удосконалення та модернізації, та на цій основі практично формувати та удосконалювати чинне законодавство.  У чому ж практично виявляється роль тієї чи іншої домінанти (зараз, європейськоцентричної) у формулі норми права тієї чи іншої галузі права? У тому, що  у практичному формотворенні норм права тіє чи іншої галузі домінують европейськоцентричні, європейськотональні та європейськотипові парадигми та правові інтереси українських нормативних актів, які виявляють європейськоцентричну зорієнтованість як у власних змістах, так й за власними формами (пріоритет загальносвітових нормативно-правових цінностей). Нелінійність правосвідомості ідентифікується у наявності різних правових ідей, цілей, вимог та потреб, які були, наприклад, традиційно характерні для українського суспільства [2]. Ми продовжуємо наполягати на тому, що лінійні позитивні різногалузеві статичні правові норми, за проведеними дослідженнями, виникають та формуються як такі саме у різнолінійних нормах правосвідомості, проходчи еволюцію у процесуальній правовій нормі від ірраціональних до раціональних норм правосвідомості як норм статичного права [3].  За нашими ідеями, висловленими у попередніх роботах [1-3], існує широка та вузька парадигма української правосвідомості: широкою парадигмою правосвідомості є ідейно-світоглядна парадигма української правової ідіоми, а вузькою – регулятивна парадигма норми права як міри та межі природного права у законодавчій проекції ідейно-світоглядної парадигми, яка процесуально звужується до ідейно-світоглядної норми регулятивних потенцій закону. Подальшу проблематику

       Думаємо, що подальше дослідження зазначених питань значно сприятиме як удосконаленню, так й новому розвитку української правової науки.

Список використаних джерел:

1. Дмитрієнко Ю.М. Прямі ефекти девіантної  правосвідомості: перша формула української правової ідіоми // Право і безпека. Науковий журнал. 2004/3'2. - Харків:НУВС, 2004. - С.11-18

2. Дмитрієнко Ю.М. Юридична техніка: комп’ютерне моделювання української правосвідомості як форми української держави в історичному та реальному часі // Державо і право. Збірник наукових праць. Вип. 30. – Київ: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2005. - С. 114-135

3. Дмитрієнко Ю.М. Традиційні та нетрадиційні моделі правових посттоталітарних рефлексій. // Ученые записки Таврического национального университета им. В.Н.Вернадского. Том 15 (54). N2. - Симферополь, 2002. - С. 119-127