К. І. Приходченко¹, В. В. Приходченко², О. В. Приходченко²

1 – Донецькій національний технічний університет

2 – Донецький медичний університет

Типи та рівні сприйняття творів мистецтва

Спираючись на методологічні основи теорії Л. С. Виготського, сучасні психологи поглиблюють і поширюють дослідження проблеми художнього сприйняття [1]. У конкретно-історичному та соціальному аспектах рекомендує розглядати означену проблему Б. С. Мейлах, звертаючи увагу саме на його історичну рухливість. В свою чергу, О. О. Мелик-Пашаєв вважає, що художнє сприйняття – це здатність осягнути твір мистецтва як здоровий образ неповторного ідейно-емоційного змісту. Вивчення проблеми дозволило І. Левшиній виділити три типи художнього сприйняття: саму дію (що і де відбувається); емоційну тотожність (мені подобається, я поділяю точку зору); осягнення авторської концепції. При цьому, типи сприйняття, на думку дослідниці, залежать від рівня реципієнта, його підготовленості до процесу художньої співтворчості. Аналізуючи означену проблему, М. П. Стафецька застерігає, що масовий тип сприйняття відрізняється від "еталонного" рівня і в такому процесі мистецтво не реалізує свої культурні функції, а виступає як прагматично-прикладний засіб, що задовольняє буденно-побутові потреби людини [2].

Свою модель художнього сприйняття запропонував Б. П. Юсов. На думку вченого, вона об'єднує здатність до співпереживання, тобто до емоційної чуйності; наявність певного об'єму знань та уявлень про мистецтво; здатність розуміти форму художніх творів; переносити оцінки і художні судження на сприйняття явищ дійсності та інших видів мистецтва.

Практичну значущість у визначенні досліджуваної проблеми має модель художнього сприйняття, яку розробив Є. П. Зальцман. Він виділив п'ять рівнів (від нульового до четвертого) і на їх основі - зміст і послідовність навчання. За його даними, для нульового рівня характерно: сприйняття предметної адекватності та сюжетної дії, коли у реципієнта відсутні історико-культурні асоціації, бракує розуміння умовності художнього твору; ототожнення краси з красою натурального прототипу [3]. Особливості першого рівня полягають у: активному використанні під час процесу сприйняття загально гуманітарної інформації, здібності до сприйняття настрою твору, але на вузькому, особистісному емоційному досвіді: інтуїтивному сприйнятті засобів виразності, неусвідомленості такого зв'язку з емоційним впливом. Нульовий та перший рівні є ознаками сприйняття мистецтва до початку навчального процесу. Другий рівень являє собою перший етап навчання і характеризується свідомим сприйняттям засобів виразності та співвідношенням їх до емоційно-чуттєвих вражень; визначенням композиції, ритму, сприйманням площини, простору, перспективи, форми, кольорової поліфонії. Третій рівень художнього сприйняття визначав зміст другого етапу навчання, головною проблемою якого є визначення напрямків та їх модифікацій; усвідомлення змісту та емоційно-смислової категорії; сприймання художнього твору як психологічний вияв світогляду митця; усвідомлення напрямку не як суми ознак, а як відбиття у мистецтві філософських та соціальних явищ часу; вміння бачити у зміні напрямків діалектичний процес, пов'язаний зі змінами філософських і соціально-світоглядних позицій доби. Найбільш високим рівнем художнього сприйняття автор вважав четвертий, який відзначається творчою самостійною роботою над твором сучасного мистецтва. Характерні ознаки четвертого рівня полягають у розробці навичок самостійно аргументованої оцінки твору; вмінні вибирати вірний хід аналізу, який найповніше відповідатиме його характеру.

У процесі аналізу програми виникла необхідність розглянути питання художнього сприйняття окремих видів мистецтва та його синтезу.

Так, проблемою сприйняття творів скульптури, її психологічною оцінкою займаються С. Є. Габідулін та Є. В. Шангін [4]. Дослідники пропонують створювати певні естетичні ситуації: транспорантну (коли скульптура знаходиться на тлі освітленої поверхні); моделюючу (при верхньобоковому освітленні); драматичну (коли скульптура освітлена знизу); нейтральну ( при освітленні дифузним, верхнім світлом); силуетну (коли освітлення проходить по контуру скульптури); експресивну (при освітленні верхнім спрямованим світлом). Кожна з таких ситуацій несе відповідне психологічне навантаження і робить сам процес художнього сприйняття більш глибоким і різноплановим.

Цікавими особливостями сприйняття володіють сучасні мистецтва (кіно, телебачення тощо). Вони незмінно нарощують синтетичні тенденції, бо складаються із взаємопроникнення засобів виразності одного виду мистецтва в інший, змішання жанрів, розмивання межі між справжнім мистецтвом та псевдо-мистецтвом. Саме в таких видах мистецтва процес художнього сприйняття проходить в найбільш динамічній формі. Т. І. Рейзенкінд підсилює складність художнього сприйняття масового і популярного мистецтва кіно. За приклад дослідниця бере творчість А. Тарковського, фільми якого наповнені глибоким філософським змістом і потребують особливої психології сприйняття. Вони зумовлені зверненням художника до світоглядних і філософських концепцій Баха, М. Достоєвського, Леонардо да Вінчі, Євангелія та вмілої їх транскрипції. Моральне і художньо-естетичне сприйняття подібних картин (як творів синтезуючого характеру) передбачає попереднє знайомство із його складниками. Занурення в поліфонічно-образну будову фуг Баха, П. Хіндеміта, Р. Щедріна підводять до найтонших нюансів людської душі. Звернення А. Тарковського до різних рецепторів сприйняття за допомогою синтезу мистецтв вражає думку, впливає на формування здібностей та вияв нових форм засобів естетичної діяльності.

Таким чином, з настанням духовної зрілості, молодь звертається до мистецтва за моральним питанням. Але вона готова також і до засвоєння достатньо складних теоретичних знань. У цьому віці посилюється ціннісно-орієнтаційна діяльність свідомості, пошук смислу життя, самостійне визначення всіх моральних, політичних, естетичних ідеалів. Сприйняття мистецтва у молоді набуває самостійного характеру. Вона прагне обґрунтувати свої пристрасті та ідеали у галузі мистецтва на основі теоретичних знань і шляхом логічних роздумів: свідомо мотивується мета, відмічається наполегливе прагнення досягти її, оцінити явище з позиції критерію, започаткованого морально-естетичною закономірністю.

Саме у юнацькому віці проходить становлення морально-естетичної свідомості людини. Внаслідок цього, у студентів нерідко спостерігаються різкі зміни у поведінці, серйозні естетичні переорієнтації, що робить особливо важливим момент морально-естетичного виховання та освіти, збагачення їх широким кругозором історико-культурних знань про мистецтво, принципів загальнолюдської моралі.

Література

1. Выгонский Л. С. Психология искусства / Л. С. Выгонский. – М. : Искусство, 1986. – 573 с.

2. Эстетическое воспитание молодежи средствами искусства / Под. ред. В. Г. Бутенко. – М., 1991. – 242 с.

3. Общение и диалог в практике обучения, воспитания и психологической консультации / Под. рук. А. А. Бодалова. – М., 1987. – 164 с.

4. Приходченко К. І. Зростання рівня культури життєвого самовизначення / К. І. Приходченко // Педагогіка і психологія формування творчої особистості : проблеми і пошуки : збірник наукових праць / Ред. кол. : Т. І. Сущенко (голов. ред.) та ін. – Запоріжжя, 2008. – Вип. 50. – С. .353–362.

5. Приходченко К. І. Комплексний підхід до виховання творчої особистості / К. І. Приходченко // Рідна школа. – 1998. – № 4. – С. 25–27.

6. Приходченко К. І. Формування інтелекту учнів через розвиток їх творчих здібностей / К. І. Приходченко // Педагогічна скарбниця Донеччини. – 1998. – № 2. – С. 4–5.

7. Приходченко К. І. Розвиток художнього смаку, творчих здібностей учнів засобами екранізації літературних творів : методичні рекомендації / К. І. Приходченко. – Донецьк : ДонДУ, 1998. – 64 с.

8. Приходченко К. І. Плекаймо творчу особистість / К. І. Приходченко. – Донецьк : Джерела, 1999. – 237 с.