Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, м. Луганськ

Організаційні засади процесного управління інноваційною діяльністю підприємства

Проблеми, пов’язані в тому або іншому ступені з підготовкою і реалізацією інновацій на підприємствах розглянуті в роботах багатьох вітчизняних і зарубіжних учених. Авторами вирішена множина завдань теоретичного і методологічного характеру. Проте, не дивлячись на значну кількість робіт в області управління інноваційними процесами, багато методологічних і методичних питань цієї важливої проблеми в нових умовах господарювання ще не достатньо розроблено. Інноваційні процеси підприємства є необхідною умовою їхнього функціонування та розвитку в сучасних динамічних умовах. Не дивлячись на важливість інноваційних процесів на підприємстві, у вітчизняній науковій думці та практиці управління підприємствами сьогодні існує значна кількість проблем з ідентифікації, оцінки, формування, організації та контролю інноваційних процесів.

Інноваційна діяльність на підприємстві представляє собою діяльність, яка пов’язана з кількісними і якісними змінами технічної бази виробництва і механізму управління підприємством, які направлені на виробництво нової або удосконаленої продукції, на впровадження і використання нового виду устаткування, нових форм організації виробництва, збуту і нових методів управління. Це не лише технічне, але й економічне поняття. Інноваційну діяльність можна розглядати як процес, направлений на розробку і реалізацію результатів закінчених наукових досліджень і розробок в новий або вдосконалений продукт, технологічний процес, на вдосконалення системи управління на підприємстві, а також пов’язані з цим додаткові зміни системи збуту і виробництва продукції.

Процесний підхід може бути реалізований в управлінні інноваційною діяльністю підприємства у вигляді організаційного механізму, що включає три контури управління – стратегічний, тактичний і операційний. Для підприємства необхідно досліджувати яким чином регулювати мережу процесів за умови збереження її стійкого стану, який механізм цього явища. Такий механізм є організованою або впорядкованою системою методів, способів і прийомів формування і регулювання взаємодій процесів з внутрішнім і зовнішнім середовищем на основі сукупності інституційних встановлень, що забезпечує організації в певних розрахункових режимах досягнення заданих або прогнозованих результатів.

За ринкових умов вирішальну роль в активізації інноваційних процесів в рамках підприємств має конкурентне зовнішнє середовище. На основі конкуренції долається тенденція до застою, характерна для крупних підприємств. Конкуренція примушує їх йти на ризик інновацій, щоб утримати свої позиції. У разі недостатньої уваги до інноваційної діяльності підприємство може позбутися своїх ринків і зазнати фінансових втрат. Для вітчизняних підприємств активізація інноваційних процесів викликана необхідністю виживання на ринку, що можливо лише на основі конкурентної переваги, яка формується на основі інновації.

Процес управління інноваціями для задоволення перспективних потреб ринку охоплює проектну, технологічну, матеріальну, організаційну і кадрову підготовку виробництва, впровадження нововведень, аналіз отриманих результатів і внесення коректив в ці види діяльності. Інновація, в даному контексті розуміються як така зміна в первинній структурі виробничої системи, яке приводить до виникнення якісного нового її стану. Таким чином, інновація – це цільова зміна у функціонуванні підприємства як системи.

Інноваційну діяльність підприємства можна представлена у виді процесу, на вході якого потреба в нововведенні, оновленні виробництва, технології, системи управління, на виході – структурні інновації. Існують два напрями організації результативного управління інноваційним процесом на підприємстві: інтеграція всіх стадій інноваційного проекту в єдиний безперервний процес, зміна структури всіх рівнів управління і координація зв’язків між ними по вертикалі і горизонталі; виділення управління інноваційними процесами в самостійний об’єкт управління, тобто відособлення інноваційних структур від підрозділів, що виконують традиційні функції.

На практиці використовуються обидва підходи з переважанням одного з них. При цьому крупні передові західні компанії часто проводять реорганізацію свого науково-виробничого комплексу, яка є реакцією підприємства на зміну умов на ринку, і є перегруповуванням ресурсів для вирішення виникаючих завдань. Оптимізація організаційної структури підприємства для здійснення інноваційного процесу є одним з найважливіших завдань вищого керівництва. Таке представлення інноваційної діяльності можна вважати проявом процессного підходу до управління інноваціями. На вході інноваційного процесу – зміни у виборі і використанні сировини, матеріалів, машин або устаткування, вхідній інформації, на виході – зміни в кінцевій продукції, послугах, технології, інформації. Структурні інновації визначаються змінами в управлінській, організаційній, виробничій, технологічній, фінансовій структурі організацій.

Інноваційний процес узагальнює результати інноваційної діяльності, для реалізації якої, як правило, створюють спеціальні підрозділи, що діють подібно до незалежної фірми, тобто що самостійно здійснюють свою виробничу і ринкову політику до тих пір, поки динамічно ростуть обсяг продаж і прибуток. Якщо зростання сповільнюється, то проводять реорганізацію: злиття підрозділу з іншими або зміна його внутрішньої структури, у тому числі ділення на дрібніші самостійні ланки. Якщо відразу у декількох підрозділів одночасно виникають загальні науково-технічні утруднення, то доцільне створення спеціальної ланки для їх подолання. У разі виникнення суперечності між інтересами двох підрозділів, створюють так звану „зонтичну” групу. Якщо суперечності зачіпають декілька підрозділів, то вони реорганізуються.