Грендей Н. М. студентка 1 курсу, науковий керівник Бойда С. В.

Буковинський державний фінансово-економічний університет, Україна

Політика протекціонізму в умовах ринкової трансформації економіки України

Для України, яка перебуває на початковому етапі інтеграції до світової економічної системи та прагне посісти гідне місце у міжнародному поділі праці, особливої актуальності набуває проблема вибору зовнішньоторговельного режиму та того набору інструментів, який доцільно використовувати при державному регулюванні зовнішньої торгівлі. Також це питання стоїть досить гостро тому, що для України, як для країни з перехідною економікою, характерні фундаментальні дилеми в сфері організації становлення відкритої до зовнішнього світу ринкової системи, і, зокрема, кардинальне питання: чому віддати перевагу - протекціонізму чи свободі торгівлі.

Теоретичні та практичні аспекти державного регулювання зовнішньої торгівлі тарифними методами висвітлюються в працях І. Бураковського, Ю. Дьоміна, А. Данильцева, О. Єгорова, Я. Жаліло, Т. Мельника, В. Науменка, П. Пашка, А. Сменковського та інших. Залежно від своїх поглядів на регулювання зовнішньої торгівлі економісти поділяються на дві групи: прибічники протекціонізму (Б. Олін, Б. Баласа, Б. Бартлет) та прибічники фритредерства (Я. Жаліло, А. Сменковський, І. Дюмулен, Д. Менделєєв), причому перші наполягають на необхідності вжиття заходів щодо митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а другі відстоюють переваги вільного переміщення товарів, послуг та факторів виробництва між країнами.

Метою роботи є дослідження ефективності проведення політики протекціонізму в умовах ринкової трансформації економіки України.

Загалом протекціонізм – це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через систему певних обмежень [8]. Варто зазначити, що питання ефективності протекціонізму є на сьогодні нагальним не лише для України, адже майже будь-яка держава використовує окремі заходи протекціонізму, хоча більшість з них є, так званими, "прихованими".

Протекціонізм – це звичайний захист державою своїх інтересів. Але в даний час протекціонізм, на думку ліберальних економістів, вважається агресивною політикою по відношенню до інших країн – він провокує у відповідь агресивні заходи з їхнього боку. Так можна навести приклад з історії, коли у 1930-х роках Конгрес США підвищив мито на тисячі ввізних товарів. У відповідь Європа та Латинська Америка вжили подібні заходи щодо американських продуктів. В результаті сталося падіння на дві третини всієї світової торгівлі, яке тільки поглибило кризу [3].

Досліджуючи економічну співпрацю України з іншими країнами можна дійти висновку, що всі наші торговельні партнери, коли це їм необхідно, проводять політику протекціонізму. У розпал світової фінансово-економічної кризи, коли міжнародний товарообіг зменшувався, уряди країн вдавалися до захисних заходів своєї економіки. Так, з жовтня 2008 року країни G20 прийняли близько 550 заходів, які обмежують або можуть потенційно обмежити і спотворити світову торгівлю. Близько 18% з цих заходів були відмінені до 2012 року, однак більша частина з них ще залишається в силі [2, с. 83].

Згідно зі звітом GTA (Global Trade Alert – організація, створена в 2008 році для оцінки глобального протекціонізму, викликаного світовою фінансовою кризою), Україна поділяє з Білоруссю і Китаєм сьоме місце з використання протекціоністських методів захисту (торкнулися 23 секторів економіки). Лідер рейтингу Алжир захистив 54 сектори, а ЄС - 35. Більший рівень захисту Україна застосувала до конкретних видів товарів - 388, що є другим показником після Росії (486 товарів) [5]. Утім, порівняно з багатьма іншими торговельними партнерами ЄС, зовнішня політика України залишається відносно відкритою: з жовтня 2008-го до травня 2012-го було вжито тільки 2 обмежувальні заходи, порівняно з 119-ма – в Аргентині, 86-ма в Росії, 59-ма в Індонезії, 38-ма у Бразилії, 30-ма у Китаї та 8-ма у США. Крім того, Україна показала відносно високий рівень дотримання вимог Великої двадцятки щодо скорочення наявних обмежень, усунувши загалом 9 обмежувальних заходів [10].

Вступ України до СОТ значно звузив можливості проводити політику протекціонізму по відношенню до вітчизняного виробництва. Про це свідчить зокрема той факт, що в жовтні 2012 року Україна звернулася до СОТ з інформацією про намір підвищити імпортні мита на 371 товарну лінію. 26 листопада учасники Ради з торгівлі товарами СОТ (23 країни) відреагували заявою, в якій закликали Україну відкликати свою заявку. Їм незрозуміло, якими будуть компенсаційні заходи з боку України, та непокоїть недостатня прозорість. Серед підписантів заяви були такі учасники СОТ, як США, ЄС і Китай [4]. Також більш прагматичним стає співробітництво із країнами СНД, серйозні завдання постають перед вітчизняним виробником і у зв’язку із активізацією процесу створення зони вільної торгівлі з ЄС. Проте, на даному етапі Україна не повинна повністю відмовитись від заходів протекціонізму, які підтримують національного виробника.

Показники 2012 року вказують на те, що динаміка імпорту значно перевищує експорт. Причому разом із китайськими та південноазіатськими товарами легкої промисловості в Україну везуть і продукти харчування. На початок 2000-х років близько 90% усіх продуктів харчування на внутрішньому ринку України були українського виробництва. Сьогодні цей рівень упав до 60%. Імпорт продуктів харчування є неприпустимим, бо Україна має величезний аграрний потенціал і виробляє сільськогосподарської продукції вдвічі більше, ніж ми споживаємо. Подальше вкорінення тенденції імпортозалежності автоматично б’є по наповнюваності державної казни. Яскравим прикладом цього є легка промисловість, що на початку 90-х років формувала 11-12% ВВП країни, а тепер — менше 1% [9].

З метою підтримки національних виробників необхідно стимулювати випуск вітчизняної продукції. Навряд чи доцільно закупати за кордоном промислову продукцію, випуск якої налагоджено в Україні. В Україні існують потужності для випуску вантажних автомобілів та автобусів, іншої продукції. Абсурдною є ситуація коли українські авіаперевізники закупають за кордоном бувші у використанні літаки, що мають 10-15 років експлуатації, в той час коли підприємства України мають можливість випускати сучасні, конкурентоспроможні літаки, такі як АН-140, АН-148, АН-158. Слід стимулювати експорт з високим ступенем переробки. Ця вимога відповідає і загальній світовій тенденції збільшення в системі торговельних відносин частки торгівлі високотехнологічною продукцією, готовими виробами [6].

Варто сказати, що в Україні діють закони, які передбачають можливість введення спеціальних заходів щодо імпорту в Україні. Це, зокрема "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту", "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту", "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну".

Без сумніву, протекціонізм не є панацеєю, яка забезпечує економічне зростання. Надмірне використання протекціоністських важелів для захисту внутрішнього ринку може призвести до подорожчання товарів, що негативно вплине на споживачів. Крім того за таких умов національні товаровиробники в більшості випадків отримують додатковий прибуток, оскільки відсутня конкуренція, що призводить також до відставання у розвитку науково-технічного прогресу. На нашу думку, виправданим є тільки тимчасовий перехідний протекціонізм, направлений перш за все на захист внутрішнього ринку від іноземного субсидійованого експорту. Також є важливим захист окремих галузей промисловості, які не в стані самостійно конкурувати в умовах глобальної конкуренції та мають стратегічне значення для держави.

Проте Україні варто пам’ятати, що використання нею протекціоністських заходів проти конкретної держави обов’язково призведе до їх використання проти неї самої, і масштаби отриманих від цього негативних наслідків та збитків буде залежати від держави – "суперниці". До того ж, для України це, за умов її членства у СОТ, є вдвічі невигідним, так як це суперечить правилам та ідеології даної організації. Генеральний директор СОТ Паскаль Ламі порівняв протекціонізм з холестерином: його поступове накопичення може зрештою перекрити торгові потоки.

Отже, проаналізувавши все вищевикладене, варто відзначити, що Україні варто надзвичайно обережно та виважено підійти до розгляду даного питання і, перш за все, розробити програму дій та заходів щодо реалізації тих чи інших заходів, узгодивши їх правомірність із законодавством інших країн і, зокрема, правилами та нормами Світової організації торгівлі.

Список використаної літератури:

1. Митний кодекс України: Кодекс від 13.03.2012 № 4495-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4495-17

2. Володарський О. В. Заходи протекціоністського характеру країн G20 під час глобальної фінансової кризи / О. В. Володарський // Економіка та держава. - 2012. - №2. - С.83-86.

3. Каганець О. Протекціонізм на початку нового тисячоліття: шкода чи користь[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ar25.org/article/protekcionizm-na-pochatku-novogo-tysyacholittya

4. Княжанський В. Україна хоче реанімувати... протекціонізм / В. Княжанський // День. – 2012. - №221.

5. Україна стала одним зі світових лідерів з торгового протекціонізму [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://news.bigmir.net/business/248082

6. Устименко А. О. Політика протекціонізму як складова забезпечення національної безпеки України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nationalsecurity.org.ua/2012/03

7. Шафранова К.В. Використання заходів протекціонізму Україною / К. В. Шафранова // Альянс наук: ученый – ученому: междунар. науч.-практ. конф, 20 мар. 2009 г. : тези допов. – V, 2007

8. Швайка Л. А. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник / Швайка Л. А. - К.: Знання, 2006.- 435 c.

9. Офіційний сайт Міністерства економічного розвитку та торгівлі України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.me.gov.ua

10. Офіційний сайт Представництва Європейського союзу в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eeas.europa.eu/delegations/ukraine/press_corner/all_news/news/2012/