Секція: Фінанси, гроші та страхування

Шуліка В.О.

слухач магістратури

Харківського національного

економічного університету

                                                                                м. Харків, Україна

 

СТРУКТУРНО – ФУНКЦІОНАЛЬНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ  КРЕДИТНИМ РИЗИКОМ БАНКУ

Для оптимізації управління кредитними ризиками банку пропонується розробити методичний підхід з використанням структурно-функціональної моделі. Позитивними характеристиками структурно-функціональної моделі є можливість заочно ілюструвати порядок дій при оцінюванні впливу структури капіталу підприємства на його фінансову стійкість.

Логіка проведення процесу оптимізації управління кредитними ризиками полягає у:

-формуванні бази даних;

-проведенні фінансового аналізу;

-формуванні та розробці рекомендацій щодо мінімізації кредитних ризиків;

-упровадженні запропонованих рекомендацій;

-контролі та оцінці рекомендацій, формуванні звіту.

Під час вирішення зазначеного завдання ефективно застосовувати методи сучасного аналізу. Одним з них є побудова функціональної IDEF0-моделі. Функціональне моделювання є дуже важливим елементом концептуального  аналізу, який використовується на початковому етапі проектування будь-якої системи. Розробка функціональної моделі дає змогу дослідити предметну область, пов’язані з нею бізнес-процеси та інформаційні потоки, виявити вузькі місця тощо.

Контекстна діаграма представлена ​​єдиною роботою, яка зображує систему в цілому і названої відповідно створюваному проекту "Управління кредитними ризиками діяльності банку".

 

 

Рис. 3.1. Контекстна діаграма моделі «Управління кредитними ризиками діяльності банку»

 

Декомпозиція контекстної діаграми складається з наступних основних робіт, здійснюваних при управлінні кредитними ризиками:

-Збір та обробка інформації;

-Аналіз та оцінка ризиковості кредитного портфелю;

-Розробка та проведення заходів щодо мінімізації кредитних ризиків;

-Оцінка ефективності впровадження нової кредитної політики;

-Формування балансової звітності.

Структурно-функціональна модель, відображає формалізовану послідовність управління кредитними ризиками з метою подальшої оптимізації. Формалізація даного процесу є ретельною підготовкою до майбутнього з урахуванням впливу факторів внутрішнього та зовнішнього середовищ.

Логіка проведення процесу оптимізації управління кредитними ризиками полягає у:

-формуванні бази даних;

-проведенні фінансового аналізу;

-формуванні та розробці рекомендацій щодо мінімізації кредитних ризиків;

-упровадженні запропонованих рекомендацій;

-контролі та оцінці рекомендацій, формуванні звіту.

Таким чином, у результаті проведених досліджень можна зазначити, що управління, кредитними ризиками діяльності банку є невід’ємною частиною всієї кредитної політики оскільки воно полягає у формуванні оптимальної структури кредитного портфелю, який безпосередньо впливає на  фінансову стійкість і платоспроможність. Структура кредитного портфелю впливає на рентабельність власного капіталу та активів, формує оптимальне співвідношення прибутковості й ризику у процесі розвитку банку. Тому кожен банк має формувати свою політику управління кредитними ризиками так щоб забезпечити оптимальне співвідношення між ризиковістю та дохідністю кредитного портфелю.

Успішний розвиток банківської діяльності є важливою передумовою для  становлення  ринкових  відносин  у  державі  та  функціонування  стабільної  економіки.  У сучасному  світі  посилюються  тенденції  глобалізації. Це  стосується  і  банківської  справи. Лібералізація  банківського  законодавства  робить  банківську  діяльність  більш  відкритою для іноземних інвестицій і сприяє поглибленню інтернаціоналізації банківської справи. Саме в таких умовах особливо актуальною є розробка загальноприйнятих підходів до регулювання діяльності банку,  зокрема  і  управління  ризиками.  Важливу  роль  у  системі  ризик-менеджменту  відіграють оцінка та моніторинг ризиків.

Для  оцінки  та  моніторингу  кредитного  ризику  на  рівні кредитного  портфеля  можна  використовувати  метод  коефіцієнтів,  перелік  яких  достатньо широкий.  Доцільність  застосування  методу  коефіцієнтів  у процесі  аналізу  кредитної  діяльності банку є безсумнівною, але для поліпшення результативності аналізу варто більше уваги приділяти дослідженню економічної сутності пропонованих показників [7, с. 163]. 

Процедура  проведення  моніторингу  показників  кредитного  ризику  базується  на  виділенні етапів його проведення.

Процес визначення кредитного ризику банку можна  здійснювати в три етапи.

Перший  етап  базується  на  виборі  індикаторів  рівня  кредитного  ризику,  їх  розрахунку  та співставленні з граничними значеннями.

Другий етап передбачає обчислення балів на основі розробленого алгоритму розрахунку балів на базі індикаторів рівня кредитного ризику.

Третій  етап  включає  розрахунок  інтегрального  показника  кредитного  ризику  та  виявлення динаміки кредитного ризику. 

З метою моніторингу кредитного ризику по кредитному портфелю та подальшого формування звіту  по  моніторингу  банку  пропонується  використовувати  певні  індикатори  рівня  кредитного ризику – показники, котрі теоретично або емпірично пов’язані з виникненням кредитного ризику.     

  Для оцінки кредитоспроможності позичальника в нашій державі використовується експертний метод. Даний підхід базується на тому, що фахівці в сфері кредитування визначають суттєві характеристики клієнта банку, які можуть впливати на певернення чи неповернення кредиту, співставляють з цими характеристиками певні вагові характеристики. Для всіх клієнтів банку виставляють бали відповідно до вагів встановлених експертами. Також встановлюється порогове значення, яке визначає, що якщо сума балів менша за порогове значення то не потрібно надавати кредит позичальнику, а якщо більша то позичальник може отримати кредит. Недоліком даного підходу є суб’єктивізм під час виставлення балів та визначення порогового значення.

            Що стосується регулювання індивідуального кредитного ризику, то внутрішньобанківське регулювання кредитного ризику позичальника – це послідовний процес прийняття рішень щодо впливу на ризикоутворюючі фактори, що здійснюється спеціальними методами з метою утримання для банку прийнятного рівня кредитного ризику [5].

          Інструментами регулювання індивідуальним кредитним ризиком є:

- інструменти уникнення ризику;

- інструменти спрямовані на прийняття ризику;

- інструменти спрямовані на зниження рівня ризику [6].

 

     При уникненні ризику можуть бути два варіанти:

- відмова у видачі кредиту, сполученого з ризикованим заходом (об'єктом кредитування). Багато чого тут визначає вміння (готовність) банкіра відмовитися від високоприбуткового (високорентабельного) кредитування за наявності сумнівів щодо повернення кредиту. Партнерські відносини банку з клієнтом зобов'язують банк рекомендувати йому не вкладати як власний, так і позиковий капітал в заходи, що тягнуть ймовірність отримання збитків;

надання кредиту за умови контролю системи захисту від можливого його неповернення. Можливість «запобігти» ризик пов'язана як з аналізом кредитованого заходу, контролем за використанням кредиту, так і з превентивними заходами щодо повернення банківських позичок [7].

 

                          ЛІТЕРАТУРА:

 

1.Григорьев Д. Моделирование бизнес-процессов предприятия [Електронний ресурс] / Д. Григорьев. − Режим доступу : www.lobanov-logist.ru.

2.Громов А. Управление бизнес-процессами на основе CASE технологии [Электронный ресурс] / А. Громов, М. Каменнова, А. Старыгин. – Режим доступу : http://www.osp.irtel.ru.

3.Про банки та банківську діяльність  Закон України від 07.12.2000 р. № 2121-ІІІ (зі змінами та доповненнями) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2121-14.

4.Методология IDEF0 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://alice.pnzgu.ru/case/caseinfo/bpwin/part3.php.