Проблеми та перспективи розвитку газової промисловості України

Крекотень І.М.

Протягом останнього часу світовий газовий сектор переживає значні зміни – «сланцева революція» в США, збільшення частки скрапленого природного газу у структурі загального продажу ресурсу, зростання ролі короткострокових контрактів на постачання газу, поступовий відхід від формульного підходу до формування ціни природного газу, лібералізаційні тенденції, що переживають регіональні газові ринки – все це формує нову структуру газового простору та вимагає реформування газової промисловості України відповідно до сучасних умов. Важливість такого реформування обумовлюється також низкою внутрішньо економічних факторів. Насамперед, незадовільний рівень впровадження енергоощадних технологій, низька ефективність використання паливно-енергетичних ресурсів та політика «дешевої робочої сили», зумовили високий рівень енергоємності виробництва та відповідно низький рівень конкурентоспроможності національної економіки.

Проблематика розвитку газової промисловості України знайшла широке відображення у науковій літературі. У той же час, менш вивченим залишаються питання підвищення рівня енергетичної безпеки національної економіки на основі підвищення ефективності використання власного енергетичного потенціалу газової промисловості за сучасних загальносвітових умов.

Сучасні технологічні нововведення, зокрема поєднання технології горизонтального буріння та багатоступеневих систем гідравлічного розриву, дозволили використовувати до цього неосвоєні ресурси нетрадиційного газу, що значною мірою змінило структуру світового енергобалансу та викликало справжній ажіотаж стосовно видобування нетрадиційного газу як у всьому світі, так і в Україні зокрема, адже його прогнозні ресурси за даними МЕА становлять 920 трлн. куб. м. Україна володіє значними запасами нетрадиційного газу, прогнозні запаси усіх його видів перевищують 34 трлн. куб м., що відносить її до 10 найперспективніших країн світу за цим показником (табл. 1.).

Таблиця 1.

Прогнозні запаси нетрадиційного газу в Україні (за даними [1] )

Вид нетрадиційного газу	Прогнозні запаси (трлн. куб. м)
Сланцевий газ	5,52
Метан вугільних родовищ	12–25,4*
Газ щільних колекторів	Дані потребують уточнення
Газогідрати (центральна глибоководна частина Чорного моря)	20–25

*Має місце відмінність в оцінці прогнозних запасів між міжнародними та українськими експертами внаслідок методологічних особливостей

Однак на даний час в Україні практично відсутні роботи із проведення оцінки запасів нетрадиційного газу (насамперед сланцевого), дані з доведених запасів наразі є лише для метану вугільних родовищ. Оцінка запасів та виявлення перспективних площ вимагають проведення масштабних пошуково-геологічних робіт, що потребують значного фінансування. Крім цього технологія видобування нетрадиційного газу, насамперед система гідравлічного розриву, вимагає дотримання екологічних стандартів, адже існує загроза забруднення водонасичених пластів метаном і розчинами для гідророзриву, що мають канцерогенний характер. З врахуванням того, що прогнозні поклади ресурсу мають місце у густозаселених районах (Люблінський та Дніпровсько-Донецький сланцевий басейни), очікувати комерційне видобування нетрадиційного газу доцільно не раніше 2020 р.

На даний час в Україні значно більш реальним є видобування традиційного природного газу на суходолі та у Азово-Чорноморському шельфі, доведені запаси якого складають 1024 млрд. куб м. [2]. Скорочення рівня розвідки та видобування відбулося у період відносно низьких цін на імпортні енергоресурси. В умовах високих цін на природний газ видобування власного ресурсу стало економічно доцільним. Обсяги видобування у 2011 р. склали 20613 млн. куб. м., співвідношення резервів до виробництва протягом останніх років складає – близько 50 (Великобританія – 5, Нідерланди – 20, Норвегія – 17), що свідчить про низький рівень використання власного потенціалу газовидобування.

Освоєння нових родовищ є складним процесом, адже поклади газу залягають глибше, є більш тонкими, тому необхідні сучасні технології для їх повного використання, це включає в себе сейсмічний моніторинг, методи продовження життя свердловини, фракціонування тощо. Відповідно, пошук, розвідка та видобування традиційного газу вимагають значних інвестиційних ресурсів, залученню яких перешкоджають ряд факторів, насамперед, непрозора та непослідовна система ліцензування, що не забезпечує автоматичний перехід ліцензії на розвідку в ліцензію на видобування. Певним чином вирішити цю проблему можливо за допомогою винесення змін до Закону України «Про угоди про розподіл продукції» від 14.09.1999 р. № 1039-XIV. Закон регулює відносини, які виникають у процесі підготовки, виконання й припинення дії угод про розподіл продукції, визначає основні правові вимоги до таких угод, а також особливості  правовідносин  щодо користування надрами на умовах розподілу продукції. Закон передбачає можливість одержання комплексної ліцензії на розвідку, термін її дії може досягати 50 років, протягом яких на інвестора не поширюється підвищення існуючих ставок чи введення нових податків чи зборів, за винятком змін, що покращують його становище; земельні ділянки під проекти на умовах угоди за необхідності можуть відчужуватися за прискореною й спрощеною схемою. У той же час, з 2000–2010 рр. було укладено лише одну угоду – із компанією Vanco International (США), оскільки за існуючими нормами, Уряд України має суттєві повноваження з порядку видачі і скасування ліцензій на пошук та освоєння покладів, тобто процедура регулюється не законами, а урядовими постановами, що не забезпечує потенційних інвесторів гарантіями щодо стабільності податкового регулювання і процедур державного нагляду з митного, валютного та інших видів контролю.

Однак, основною перешкодою на шляху інвестування вітчизняного видобування є існуюче дискримінування ціни газу внутрішнього видобутку порівняно із імпортованим.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» від 08.07.2010 № 2467-VI, підприємства, що здійснюють видобування природного газу на території України щомісяця зобов’язані продавати увесь товарний природний газ, безпосередньо суб’єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України за закупівельними цінами, затвердженими Національною комісією регулювання електроенергетики України. Закупівельна ціна природного газу щороку затверджується Національною комісією регулювання електроенергетики України і є ціною, що передбачається в договорах про реалізацію природного газу уповноваженому суб’єкту для задоволення потреб населення і обчислюється як сума виробничої собівартості видобутого природного газу, рентної плати за видобутий природний газ, прибутку від господарської діяльності з видобування природного газу, у тому числі розподіленого прибутку, нерозподіленого прибутку, податку на прибуток.

Таким чином, собівартість видобутого газу встановлюється адміністративно і не відображає реальних витрат на видобування. Крім цього така встановлена вартість не включає альтернативну вартість, тому українські газовидобувні компанії втрачають значні доходи на кожну одиницю ресурсу, реалізованого за встановленою ціною, що знищує стимули до припливу інвестиційних коштів.

Тому перед газовою промисловість України назріла необхідність відмови від практики перехресного субсидування та збільшення тарифів для населення до економічно обґрунтованого рівня, що також є однією із вимог МВФ. Промислові споживачі вимушені платити високу ціну за спожитий газ, що знижує їх прибутки та збільшує вартість продукції, також через перехресне субсидування відсутня мотивація та кошти для оновлення інфраструктури у компаній, що її експлуатують, у той же час населення не має стимулів до енергозбереження. З точки зору споживання первинної енергії України займає 20-ту позицію світі, у той час як її економіка займає лише 40 місце з точки зору загального розміру. Енергоємність української економіки майже у чотири рази вище, ніж в ЄС-27. У той же час слід мати на увазі, що енергоємність промислового виробництва залишалася на високому рівні навіть за умови тривалого підвищення цін на природний газ.

Тобто ціновий фактор не став для промислових виробників стимулом для підвищення рівня енергоефективності виробництва. Основна причина цього полягає у відсутності чіткої і послідовної державної стратегії підвищення енергоефективності на національному, регіональному та галузевому рівнях. На нашу думку, заходи з підвищення рівня енергоефективності повинні бути спрямовані на подальшу дерегуляцію та лібералізацію газової промисловості, підвищення рівні прозорості відносин у сфері ліцензування процесу розвідки та видобування енергоресурсу та відмову від цінових викривлень на ринку природного газу.

Література:

1. Альтернативи газозабезпечення України: скраплений природний газ та нетрадиційний газ // Національна безпека і оборона. – 2011. – 9. – С. 2 – 14.

2. Офіційний сайт НАК «Нафтогаз України» / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.naftogaz.com.