Секція: Географія і
геологія,
Підсекція:
природокористування і екологічний моніторинг
Яров
Я.С.
Одеський
державний екологічний університет, м.Одеса, Україна
ОЦІНКА ЯКОСТІ ВОДИ РІЧОК ПІВДЕННОЇ ЧАСТИНИ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ У 2008 РОЦІ
Вступ. Одеська
область займає територію Північно-Західного Причорномор'я від гирла Дунаю до
Тилігульського лиману, на півночі вона межує з Вінницькою та Кіровоградською,
на сході - з Миколаївською областями, на заході - з Молдовою, на південному
заході - частина державного кордону України з Румунією. Площа Одеської області
складає 5,5 % території України (33,3 тис. км2). Довжина морських і
лиманних узбереж від гирла річки Дунай до Тилігульського лиману сягає 300 км
[1].
Одеська область займає вигідне
положення як транспортний коридор, має добрі природно – кліматичні
характеристики і розвинену економіку. Досить високим є рекреаційний потенціал
області, тут розташовані унікальні
природні комплекси, водно-болотні угіддя, екосистеми, що формують високий
біосферний потенціал регіону, який має національне і міжнародне значення.
Водні ресурси південної частини
Одещини представлені малими річками і лиманами міжріччя «Дунай-Дністер» і
власне водоймами і водотоками гирлової ділянки Дунаю. Дослідна територія характеризується
високим рівнем водогосподарської, сільськогосподарської, транспортної і
промислової освоєності. Тут розташовано багато населених пунктів, портів,
промислових і сільськогосподарських підприємств, зрошувальних мереж.
Зарегульованість стоку річок, окрім Дунаю, перевищує екологічно і економічно
доцільну межу [1-3].
Актуальність роботи: стан водних ресурсів півдня Одещини в значній мірі залежить від
негативних впливів, яких вони зазнають в процесі господарської діяльності на
водозборах. Тому аналіз та оцінка якості води і екологічного стану водних
об’єктів на досліджуваній території дозволяє обґрунтувати управлінські рішення
щодо ощадливого та раціонального використання водних ресурсів, а також їх
відтворення та охорони.
Метою дослідження є оцінка якості води і екологічного стану річок і водойм південної частини
Одеської області за 2008 р., виділення основних забруднювальних речовин.
Матеріали та методика досліджень. Для вирішення поставлених завдань були використані дані
моніторингу якості води за 2008 рік, який проводився Одеським обласним управлінням водних ресурсів і
Гідрометслужбою України. Методики оцінки якості води: 1) за індексом забруднення
води (ІЗВ); 2) за комбінаторним індексом забруднення (КІЗ) (Гідрохімічний
інститут, Росія); 3) методика НДІ гігієни ім. Ф.Ф.Ерисмана (Росія); 4)
екологічна оцінка якості води за відповідними категоріями. Для 1 – 3 методик розрахунок вівся за
господарсько-питними нормативами, наведеними у ДСанПіН 2.2.4-171-10 і СанПиН
4630-88 [4-5].
Результати дослідження та їх обговорення. Оцінка екологічного стану поверхневих вод південної частини Одеської
області (басейн р.Дунай, малих річок міжріччя «Дунай – Дністер») була зроблена
за 2008 рік для 31 створу, по яким проводять стаціонарний моніторинг
спеціалісти Дунайської гідрометеорологічної обсерваторії та Одеського обласного
управління водних ресурсів.
Пости контролю розташовані на малих
річках (Алкалія, Каплань, Хаджидер, Сарата, Когильник, Киргиж-Китай, Великий
Ялпуг), на Придунайських озерах (Кагул, Ялпуг, Кугурлуй, Катлабух, Китай), на р.Дунай.
За 2008 рік на
вказаних постах відібрано від 1 до 12 проб води. Краще вивчені Придунайські
озера і пости на р. Дунай, гірше – малі річки міжріччя «Дунай-Дністер». Перелік
контрольованих компонентів дозволив об’єднати їх у три блоки показників: сольовий
(мінералізація, хлориди, сульфати); трофо-сапробіологічний (завислі речовини,
прозорість, сполуки азоту і фосфору, розчинений кисень, біхроматна
окиснюваність, БСК5 ); специфічних речовин токсичної дії (важкі
метали, залізо, нафтопродукти, СПАР, феноли).
Оцінка якості води
за методом ІЗВ за господарсько – питними нормативами полягала у обчисленні середньорічних значень показника ІЗВ, визначення класів
якості води, характеристики її забруднення і найбільших забруднювачів води.
Варто відзначити, що ми рахували «модифікований» ІЗВ за всіма наявними
гідрохімічними даними.
Отримані нами дані свідчать про те, що вздовж течії ріки
Дунай якість води погіршується, ІЗВ змінюється від 5,79 балів (в районі міста
Рені) до 8,87 балів (нижче міста Вилково). Загалом на постах по річці Дунай
бачимо V-VI клас якості води, тобто вода «брудна» і «дуже брудна». Найбільшими
забруднювачами тут є зважені речовини, феноли, подекуди – залізо, марганець;
були випадки погіршення кисневого режиму.
Придунайські озера (Кагул, Ялпуг, Кугурлуй, Катлабух,
Кітай) мають воду з ріки Дунай, якою вони наповнюються під час паводків та
водопілля. У озерах Катлабух і Кугурлуй V клас якості води – «брудна» , в
озерах Кагул і Ялпуг VІ клас якості – «дуже брудна». Найгірша ситуація в озері
Китай де VII клас якості – «вода надзвичайно брудна». Найбільше забруднюють
воду зважені речовини, феноли, головні іони, а саме натрій, калій, хлор. Це вказує на погіршення якості води в озерах
внаслідок обмеженого водообміну з Дунаєм, коли влітку при перекритті проток в
озера при інтенсивному випаровуванні рівень води зменшується, це
супроводжується цвітінням води, йде процес осолонення води, зростає її забруднення
у застійних місцях.
В озері Сасик
клас якості VI, вода «дуже брудна», переважаючі забруднювачі – завислі
речовини, феноли, катіони.
Малі річки району
(Чага, Алкалія, Хаджидер, Сарата, Когильник та ін.) мають воду V-VI класів
якості, тобто від «брудної» до «надзвичайно
брудної», найбільшими забруднювачами є висока мінералізація води (тобто головні
іони), зважені речовини, твердість, органічні забруднювачі за показником
Отримані дані, тобто
перевага V-VI класів якості води вказує на те, що вода річок і водойм південної
частини Одеської області має порушення екологічного параметрів, екологічний
стан оцінюється як «регресивний».
Оцінка якості води
за методикою КІЗ за за господарсько-питними нормативами дозволила встановити,
що вода в річці Дунай вздовж течії незначно поліпшує свою якість , показник
ПКІЗ зменшується від 1,9 до 1,5 балів, переважає
ІІ клас якості води, тобто «забруднена», найбільше якість води погіршується за
рахунок зважених речовин. Деяке
поліпшення якості води вздовж течії Дунаю можна пов’язати з русловим
водообміном, при якому вода механічно і біохімічно фільтрується в плавневих
масивах.
Придунайські озера мають клас якості переважно ІІ, тобто
вода «забруднена». Найгірша ситуація в озері Китай, де показник ПКІЗ вдвічі
більший ніж, на решті озер і клас якості ІІІ б – «брудна». Найбільшими
забруднювачами в усіх озерах є зважені речовини.
Озеро Сасик має ІІ клас якості, вода «забруднена».
Малі
річки району мають клас якості ІІІ-IV, тобто вода «брудна» - «дуже
брудна»; в найгіршому стані находяться
річки Хаджидер, Сарата, Когильник, Киргиж-Китай, Великий Ялпуг. Зважені
речовини на всіх постах є показником
ЛОЗ, тобто вони найбільше забруднюють воду, роблячи її «неприпустимо
брудною».
Оцінка
рівня забрудненості води річок і водойм південної частини Одеської області за методикою НДІ гігієни ім. Ф.Ф. Ерисмана за 2008 р. за господарсько-питними нормативами
проводилась за трьома критеріями: органолептичним, санітарним,
санітарно-токсикологічним.
Було отримано, що річка Дунай в постах Рені, Ізмаїл,
Кілія, Вилково за органолептичним критерієм має «надзвичайно високий» рівень забруднення; за санітарним і
санітарно-токсикологічним критеріями рівень забруднення «допустимий». Тобто,
ріка Дунай найбільше забруднена речовинами органолептичного блоку, а саме –
прозорість, завислі речовини, кольоровість, сульфати, хлориди, нафтопродукти,
важкі метали, окислюваність.
Придунайскі озера за органолептичним критерієм мають «надзвичайно
високий» рівень забрудненості, найгірше озеро Катлабух, за санітарним критерієм
рівень забрудненості переважно «помірний», за санітарно-токсикологічним
критерієм рівень забрудненості від «допустимого» до «помірного». Таким чином,
тут теж якість води найбільше погіршують речовини органолептичного критерію.
Озеро Сасик і
малі річки району за органолептичним
критерієм мають «надзвичайно високий» рівень забруднення. Найгірша ситуація в
озері Сасик, річці Хаджидер, Сарата, Киргиж-Китай, Чага. За санітарним і
санітарно-токсикологічним критеріями на всіх постах рівень забрудненості
«помірний».
Таким чином
якість води за методикою Ерісмана на всіх постах найгірша ситуація по
органолептичному критерію і дещо краща по санітарному і
санітарно-токсикологічному критерію.
Екологічна оцінка якості води водойм і річок південної частини Одеської області за 2008 рік дозволила
встановити, що екологічний стан об’єктів дослідження досить неоднорідний.
Ріка
Дунай в постах Рені, Ізмаїл, Кілія, Вилково має воду прісну (гіпогалінну),
гідрокарбонатного класу, групи Са, І типу. Блокові індекси якості води
змінюються досить суттєво, найбільше забруднюють воду речовини трофо-сапробіологічного
блоку, а саме сполуки азоту, фосфору,
Води
придунайських озер належить до прісних і солонуватих; озеро Кагул, Кугурлуй має
воду гідрокарбонатно-кальцієву І типу, озеро Ялпуг і Китай мають воду
сульфатно-кальцієву І, ІІ типу. Блокові індекси якості води змінюються
хаотично, це не дає змоги чітко виділити домінування якогось конкретного блоку
у загальному забрудненості води; за інтегральною оцінкою води придунайських
озер належать до ІІ класу 3 категорії, тобто за станом і чистотою оцінюються як
«добрі» і «досить чисті»;
Малі
річки району мають воду солонувату β-мезаголінну, переважно вода
сульфатна, кальцієво-магнієва І-ІІІ типу, води належать до ІІ і ІІІ класу
якості, тобто за станом оцінюються як «добрі» -«посередні», за чистотою як «досить
чисті» -«помірно-забруднені». В найгіршому стані знаходяться річки Чага, Алкалія,
Хаджидер, Когільник.
Висновки. В результаті проведених розрахунків було встановлено, що водні об’єкти
південної частини Одеської області мають воду, забруднену за багатьма
показниками, досить суттєві перевищення ГДК і напряму для питних потреб ці води
використовувати не можна без ризику для кінцевого споживача – людини. Лише
ґрунтовна очистка води, в першу чергу від виявлених нами найбільших забруднювачів,
дозволить дещо поліпшити якість питної води. Однозначно, можна сказати, що
серед поверхневих вод південної Одещини найбільш підходяще джерело питного
водопостачання є річка Дунай, але, навіть ця вода вимагає ретельної підготовки.
Найбільш реальним шляхом забезпечення населення регіону якісною питною водою,
зважаючи на економічні і технічні чинники, є нарешті завершення побудови
групових водоводів від ріки Дунай і озера Ялпуг до всіх сіл і містечок і
централізоване постачання води населенню. Це обійдеться дешевше, ніж побудова і
експлуатація локальних систем видобування підземних вод та доведення їх до
питних кондицій. Але водночас треба зауважити, що групові водоводи у разі їх
пуску потребуватимуть якісного обслуговування і варто одночасно з пуском
централізованого водопостачання вирішити проблему збору і очистки
господарсько-побутових стоків.
Вирішення
проблем якісної питної води на півдні Одещини вимагає вжиття комплексних
заходів економічного, природоохоронного і політичного характеру із залученням
міжнародних організацій і проведення транскордонного моніторингу, а виконана
нами робота дає важливу первинну інформацію для прийняття управних рішень по
цій проблематиці.
Стан водних ресурсів південної частини Одеської
області значною мірою визначається обсягами господарської діяльності в регіоні.
В останні роки, попри значного зменшення обсягів водокористування, якісний стан
водних ресурсів Одещини лишається незадовільним. Очевидно, що існуючий рівень
антропогенного тиску на водні екосистеми перевищує природну відновну
спроможність водоресурсних джерел.
1. Звіт про
стан навколишнього природного
середовища в Одеській області в 2008 році - м.Одеса, 2009 р. – 133 с.
2. Екологічний
паспорт Одеської області : Довідник –
м.Одеса, 2008 р. – 146 с.
3. Національна
доповідь про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні у 2004
році – Київ 2005 р. - 198 с.
4. Осадчий В.І.,
Набиванець Б.Й., Осадча Н.М., Набиванець Ю.Б. Гідрохімічний довідник:
Поверхневі води України. Гідрохімічні розрахунки. Методи аналізу. – К.: Ніка
центр, 2008. – 656 с.
5. Сніжко С.І. Оцінка та прогнозування якості
природних вод. – К.: Ніка центр, 2001. – 264 с.