Медицина

УДК615.2128616.127-002-085

Бєлоусова І.П., Афоніна Т.В., Стеріоні І.В.

Луганський державний медичний університет,Україна

Доцільність застосування івабрадину в лікуванні міокардитів

Останніми роками спостерігається зростання некоронарогенних захворювань міокарду (НЗМ), частка яких складає близько 9 % від усіх захворювань серцево-судинної системи, й перше місце серед них посідає міокардит (МК). За існуючими даними, діагноз МК виставляють 20-30 % хворих з серцево-судинною патологією, причому слід відмітити, що у світовій практиці досі не отримано об’єктивних даних щодо частоти виявлення МК. Отже, проблема своєчасної діагностики та раціональної терапії МК на сьогодні є досить актуальною.

Суттєву роль у лікуванні МК відіграють b-адреноблокатори, які володіють здатністю нормалізувати частоту серцевих скорочень (ЧСС) та зменшувати потребу міокарда у кисні. ЧСС є незалежним фактором ризику смерті від захворювань серцево-судинної системи, у зв’язку з цим зниження останньої можна вважати одним з стратегічних завдань у лікуванні хворих на серцево-судинну патологію. Однак досягнення цільового діапазону ЧСС за допомогою β-адреноблокаторів обмежується можливістю їх дозування – як відомо, при підвищенні дози вони можуть посилити ознаки СН та знизити артеріальний тиск, особливо у комбінації з інгібіторами АПФ та діуретиками. Як альтернативу цій групі лікарських засобів можна запропонувати селективний та специфічний інгібітор I_f каналів івабрадин, який ефективно знижує ЧСС та поліпшує скоротливість міокарду, не впливаючи при цьому на артеріальний тиск та атріо-вентрикулярну прохідність.

Метою роботи було оцінити ефективність застосування івабрадину в складі комплексної терапії МК

Матеріали та методи. В дослідження було включено 62 пацієнти кардіологічних відділень, з них 37 чоловіків та 25 жінок, віком від 35 до 50 років (середній вік склав 44±2,5). Діагноз МК та наявність СН було верифіковано згідно рекомендаціям ВООЗ та Українського товариства кардіологів.

У складі комплексної терапії МК (противірусні, інгібітори АПФ або БРА, діуретики, дезагреганти, метаболітотропні препарати, нестероїдні протизапальні засоби, глюкокортикоїди) пацієнтам було призначено івабрадин у дозі 5-14 мг на добу у два прийоми.

З метою оцінки ефективності запропонованої фармакотерапії у пацієнтів оцінювали клінічний стан (наявність епізодів задишки, серцебиття), толерантність до фізичного навантаження за даними тесту з 6-ти хвилинною ходою, визначали рівень систоличного та діастоличного артеріального тиску (САТ та ДАТ), ЧСС (цільовий рівень – 62-64 уд./хв), проводили реєстрацію електрокардіограми (ЕКГ), ехокардіографію (ехо-КГ). При ехоКГ визначали кінцево-систоличний (КСО) та кінцево-діастоличний (КДО) об’єми, фракцію викиду лівого шлуночка (ФВ ЛШ).

Стан пацієнтів оцінювали перед початком лікування, на 14 добу дослідження (перед випискою) та через місяць після виписки зі стаціонару. Клінічні показники (ЧСС та АТ) оцінювали щоденно на протязі стаціонарного лікування.

Отримані цифрові результати обробляли статистично на комп'ютері з використанням стандартного пакету програм «Mathematica V. 5.0», а також з використанням критерію Ст’юдента.

За отриманими результатами дослідження, застосування івабрадину у складі комплексної терапії МК реалізувалось досить високою фармакотерапевтичною ефективністю препарату. Наприкінці перебування пацієнтів у стаціонарі (14 доба) суттєво покращились клінічні показники, практично не спостерігали епізоди задишки та серцебиття. Аналіз динаміки параметрів ехоКГ дозволив стверджувати, що на тлі використання івабрадину вже наприкінці стаціонарного етапу спостережень у пацієнтів відбулося поліпшення скорочувальної функції міокарда, що відобразилося у вірогідному зниженні значень КСО та КДО ЛШ з одночасним підвищенням ФВ.

Цільовий рівень ЧСС на цьому етапі було досягнуто у 75 % пацієнтів. Крім того, у хворих, в середньому, на 17 % збільшилась толерантність до фізичного навантаження. Слід підкреслити, що рівень АТ у пацієнтів на тлі використання івабрадину практично не зазнав змін, про що свідчить стабільна динаміка показників САТ та ДАТ.

Таким чином, клініко-інструментальна оцінка результатів застосування івабрадину в складі комплексної терапії МК показала виражену фармакотерапевтичну ефективність даного препарату, яка реалізувалась суттєвим поліпшенням клінічного перебігу захворювання у більшості пацієнтів, вірогідним зростанням скорочувальної функції міокарда, збільшенням толерантності до фізичного навантаження. Призначення препарату дозволило досягти цільового рівня ЧСС на тлі стабільних показників АТ, що, безумовно, позитивно впливає на подальший перебіг МК й загалом, на якість життя хворих.