Музыка и жизнь / епохи, стили, жанры

Аспірантка СНУ імені Лесі Українки Цейко Н.О.

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки,

Україна (м. Луцьк)

УДК 78.01+781.

Характерні особливості жанру солоспіву у творчості вітчизняних композиторів на слова Лесі Українки.

Музична інтерпретація літературного тексту як напрям композиторської творчості на сучасному етапі є важливою науково-практичною проблемою з огляду на актуалізацію національних особливостей жанрового виконання. У цьому контексті актуальності набуває інтерпретація поетики видатних українських митців, зокрема Лесі Українки як найбільш характерного доробку у лірико-драматургічному напрямі.

Формування вітчизняного напряму камерно-вокального виконавського жанру безпосередньо завдячує творчому здобутку вітчизняних композиторів, які синтетично змогли поєднати музично-виконавську техніку з поетичним доробком Лесі Українки, тим самим формуючи новаторський підхід у процесі поєднання національного ґрунту з романтичним виконавчим стилем.

З іншої сторони, актуальності даній проблемі надає той факт, що як наголошує О. Гуменюк проблема музикальності поетичної творчості Лесі Українки може бути досліджена в найрізноманітніших аспектах. Про взаємини Лесі Українки як митця з музикою маємо ряд досліджень, які торкаються питань ролі музики в житті поетеси, музичної інтерпретації її творів, інтонаційної спорідненості її поетичної мови з музикою та ін. [1]. Однак питання зв’язку з музикою драматургії письменниці, втім як і багато інших аспектів її драматургічної поетики, ще вивчене недостатньо. Осмислення цього питання допоможе чіткіше окреслити стильові особливості драматургії авторки, її багатогранні сценічні можливості, а також глибше з’ясувати природу і характер музичних традицій в українському театрі [2, с. 130].

Як наголошує М. Зубрицька, взаємозв’язок „музика-література”, зокрема особливості цього неймовірно складного для осягнення та артикуляції фазового переходу „тиша-музика-слово-уява”, завжди були в полі зору найвидатніших композиторів, які прагнули збагнути музику як образ звучання світу і як спосіб буття у світі [1, с. 11]. Одним з найбільш характерних виразів зазначеного феномену вважається сольний спів. Саме тому солоспів став одним з найвиразніших виконавських жанрів, котрий найбільш характерно передає творчий потенціал Лесі Українки.

Для творчості видатної поетеси характерним є те, що її твори стали основою солоспівів як у творчості композиторів, так і спеціально створювалися поетесою для камерно-вокальних творів видатних композиторів, зокрема Р. Шумана. Проте, більшість солоспівів написані на слова Л.Українки вітчизняними композиторами.

Солоспіви на слова Лесі Українки можна характеризувати за критеріями образності, яка виявляється шляхом аналізу фактури, принципів формобудування й мелодики. Зокрема, у творчості композиторів на слова авторки можна виділити наступні особливості:

1. Стилізація солоспівів у народно-пісенному жанрі (“Давня весна” (Я. Лопатинський), “Свята ніч” (В. Мусатова));

2. Ліричний напрям пісенно-романсових солоспівів (“Стояла я і слухала весну” (К. Стеценко), “То була тиха ніч” (Б. Фільц), “ Дивлюсь я на яснії зорі ” (К. Стеценко), “Хотіла б я піснею стати” (К. Стеценко));

3. Драматургія у сольному виконанні у формі монологів (“Не він один” (А. Кос-Анатольський), “Жалібний марш” (М. Лисенко), “Горить моє серце” (В.Герасимчук)).

У першому напрямі характерними рисами є наявність простої скупої фактури супроводу, одночасно застосовуючи розвинений тональний план. Початок і кінцівка характерні бурхливими дисонансами на основі тонального зсуву по терціях: с-es-Ges-b (B). Стилізація музики під час сольного виконання відображає прагнення до історичних коренів, до самобутності, що наближає виконавський образ до народно-історичного характеру, що пояснює наявність вузького діапазону мелодії в обсязі квінти.

Другий ліричний напрям відображає більш стабільну музичну фактуру. Для зазначених творів характерним є наявність діатонічної мелодики, яка заснована на повторюванні, а також варіюванні початкової інтонації. Тут вокальна партія виступає у типово пісенному форматі, побудована на стійких, засвоєних музичною практикою інтонаціях. У зазначених ліричних солоспівах здебільшого відчувається легке домінування мелодії над голосом, підтримуючи його фональним навантаженням що виражено у характерних куплетно-варіаційних формах. У цьому напряму мелодика узагальнює розспівність і декламаційні основи.

Третій напрям більш складний і різноманітний за фактурною основою, особливістю зазначених творів тут слід вважати гостроту і невичерпність дисонантного розходження (fis-eis). Це здебільшого драматичні оповіді, котрі побудовані на патріотичних сентенціях, що формує трагічні образи. У тканинах цих солоспівів включаються вокалізи, здебільшого з вільним ансамблевим інтонуванням.

Узагальнюючи музикознавчий огляд творчої спадщини Лесі Українки, котра лягла у основу творчості українських композиторів, слід погодитись із висловлюванням О. Гуменюк, яка зауважує що створюючи поетичну інтелектуальну драму неоромантичного зразка, в якій гармонійно поєднуються різноманітні мистецькі засоби, Леся Українка з особливою увагою ставиться до використання музичної стихії, виявляючи при тому неабияку винахідливість та художній такт. Саме багатство засобів диктує особливий лаконізм, граничну ощадливість у їх застосуванні у композиторській творчості [2, с. 133].

Таким чином, характеристика солоспівної творчості вітчизняних композиторів на слова Лесі Українки засвідчує типові напрями: народнопісенні, лірико-романсові й драматургічні твори. Особливостями цих творів є характерні прояви фактури, принципів формобудування й мелодики, які характерні саме для жанру солоспіву. У цьому контексті творчий доробок вітчизняних композиторів у поєднанні із поетичною спадщиною авторки виступають вдалим прикладом естетичного синтезу поезії і музики.

Посилання:

1. Яросевич Л. Леся Українка і музика. – К.: Музична Україна, 1978. – 125 с.

2. Гуменюк О.М. Музика в драматичній поезії Лесі Українки / О.М. Гуменюк // Культура народов Причерноморья. – 2002. – № 36. – С. 130 – 133.

3. Зубрицька М. Музика – Слово – Уява: рецептивно-естетичне навантаження музичності тексту в „Лісовій пісні” Лесі України / М. Зубрицька // Леся Українка і сучасність: Зб. наук. пр. – Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2008. – Т. 4, кн. 2. – С. 11 – 23.