Филологические науки/ 7. Язык, речь, речевая коммуникация

Скворцова Є.І., Сиборова О.Л.

Східноєвропейський університет економіки і менеджменту, Черкаси, Україна

Соціальна індикація мови персонажу на прикладі роману Ханіфа Курейші «Будда з передмістя»

Останню чверть ХХ і перше десятиліття XXI століть відрізняє зсув науково-дослідницьких інтересів лінгвістів у бік вивчення мовленнєвого спілкування, яке, будучи за своєю природою соціальним, стає середовищем, на основі якого здійснюється соціалізація індивіда – процес засвоєння ним соціальних норм, культурних цінностей, установок і зразків поведінки того суспільства, соціальної групи і спільноти, до яких він належить. Увагу дослідників привертає не власне мова або її внутрішній устрій, а на те, як користуються мовою люди, що складають те чи інше суспільство.

Зручним «полігоном» для вивчення будь-якого типу мовлення, а також ключем до розуміння духовного, соціального, культурного багатства минулої епохи є художній текст, у якому відтворюється стиль життя суспільства в цілому і певної соціальної або професійної групи людей в певну епоху.

Інформативність і достовірність персонажу художнього твору пояснюється і обумовлюється перш за все тим, що за ним стоїть реальна особистість автора, який приводить його в рух, вживлюючи в певний історичний, соціальний і культурний контекст, змушуючи діяти і здійснювати вчинки, наділяючи за своїм розсудом такими якостями та властивостями, які роблять персонаж особистістю, що здійснює матеріальну і мовну діяльність, а також різноманітно демонструє і реалізує себе в умовах дискурсу художнього твору.

Образ героя художнього твору складається з безлічі факторів – це і характер, і зовнішність, і професія, і захоплення, і коло знайомств, і ставлення до себе і оточуючих. Один з головних – мова персонажа, що повною мірою розкриває і внутрішній світ, і спосіб життя, і соціальну приналежність.

Мовленнєва партія кожного персонажа роману Ханіфа Курейші «Будда з передмістя» складається з трьох ярусів. В основі її лежать елементи загально розмовні, характерні для розмовної мови в цілому, що найменше залежать від індивідуальності діючої особи, а саме використання слів широкої семантики і полісемічної, стандартно-розмовної лексики, розмовних кліше тощо. Найхарактернішою особливістю синтаксичного розмовного мовлення є наявність еліптичних зворотів, оскільки опущення окремих частин речення є нормою діалогічного мовлення. Наприклад, опущення підмета (часто із дієсловом-зв’язкою): By the way, Margaret, coming to Mrs Kay’s tonight? Heard anything good lately? Опущення допоміжних слів, опущенння присудка, або його частина, наприклад: You like it?, What, Eva? Темп усного мовлення в порівнянні з письмовим значно прискорений, що викликає злиття окремих форм слова в письмовому відображенні усного мовлення, наприклад: want to – wanna, going to – gonna, тощо.

Зберегти достовірність усної мови в художньому творі неможливо без збереження основних її характеристик: емоційності, спонтанності, ситуативності, контактності тощо. Тому і лексичний склад, і синтаксична організація цього типу викладу істотно відрізняються від авторського. Автор для зображення емоції вдається до її опису, використовує безпосередню номінацію відчуттів героя. Герой висловлює свої емоції, не використовуючи слова, які називають їх (такі, як «горе», «радість», «гнів», «страждати», «захоплюватися» тощо), а відображаючи їх у своєму висловлюванні опосередковано. Для цього в репліку вводяться окличні слова, вигуки, вульгаризми, повтори тощо. Змінюється комунікативний тип речення, скорочується його довжина, спрощується структура, широко використовується еліпс. З’являються окличні, питальні конструкції. Різко зростає роль пунктуації.

Над загально розмовними елементами надбудовується ярус соціально-групових і інших елементів, що визначають суспільне обличчя персонажа, такі як стилістично забарвлена лексика, порушення граматичної та орфоепічної норми, стандартизований, постійний графон.

І нарешті, третій ярус відображає неповторну індивідуальність мовленнєвої системи конкретної особи і включає індивідуальний, наскрізний (семіотичний) повтор; індивідуальний, оказіональний графон; слова з індивідуально-асоціативним значенням. В романі Ханіфа Курейші «Будда з передмістя» цей ярус майже зовсім не представлений.

Соціальна індикація мови простежується у фонетиці, лексиці і граматиці. Серед відмінних рис, що характеризують мовлення представників Lower Middle Class, до яких у романі Ханіфа Курейші відносяться Карім, батько Каріма – Харун, який прожив двадцять років в південному Лондоні, Джаміла, Чарлі, Тед та Джина ми виявили наступні:

– опущення ненаголошених складів в словах: ’stead (instead), ’cept (except), ’cos (because), ’bout (about), s’pose (suppose);

– опущення h на початку слова;

– використання yer замість you або your: “How’s yer old dad?”;

– заміна закінченні -ing [g] на [n]: “Hard work, from mornin’ nil night”.

Важливу роль в мовленні персонажа відіграє лексичне наповнення, яке істотно залежить і від особистості мовця, його приналежності до певного соціального класу чи групи, і від ситуації спілкування, від певної соціальної ролі яку персонаж в ній виконує. У діалозі виявляються всі групи стилістично забарвленої розмовної лексики як стандартного так і зниженого характеру. Перші складають більшість і використовуються в мові всіх без винятку персонажів. Серед других слід виділити – у зв’язку з їх підвищеною експресивністю – дві групи; вульгаризми і сленг.

Адекватний та вичерпний опис мовленнєвої поведінки персонажу з точки зору її участі в створенні соціального образу особистості не може бути обмежений власне лінгвістичним аналізом мовних ресурсів (сукупності слів, виразів, мовних формул). Важливо також враховувати невербальні засоби та різні компоненти риторичної ситуації, кожен з яких має безпосередній вплив на оформлення мовленнєвої поведінки особистості, створення образу і його пред’явлення.