Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

Горовий С.М., Коломієць Ю.В.

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Загальнопедагогічний аналіз дидактичних систем.

Побудова дидактичних систем характеризується багатоманітністю форм переходу від старого до нового.

У традиційній дидактичній системі визначено чітку систему поділу навчального матеріалу на предмети та курси. Взаємодія між ними відбувається лише на рівні міжпредметних зв'язків, тобто обміну інформацією, яка не передбачає якісних перетворень різнопредметних знань. Структурування змісту навчального матеріалу відбувається ззовні, а незначні зміни проводяться лише в межах окремих навчальних, курсів. Інтегровані курси (наприклад, «Природознавство») також мають установлену структуру, задану ззовні. Прикладом такої освітньої системи є традиційна класно-урочна система. В контексті дидактичної інтегрології вона є інтегрованою дидактичною системою, де елементи інтеграції використано епізодично та задаються ззовні. Такий підхід допускає існування штучних підсистем та конструкцій, в яких умови інтеграції виконуються не повністю, отож постійно існує небезпека підміни інтегративних утворень такими, які лише схожі на них, або мають деякі їхні ознаки.

Ряд інноваційних дидактичних систем чи модифікацій традиційної системи навчання можна назвати інтегральними дидактичними системами. Згідно з визначеною метою, тут маємо гнучку систему структурування змісту навчання, де групуються знання не лише за предметним (основи наук) чи комплексним (традиційні «інтегровані» курси), а за об'єктним; і проблемним принципами. Прикладом може бути модульна система навчання. Інтегральний підхід також передбачає завдання поділу навчального матеріалу ззовні, проте, окрім інтегрованих підсистем, з'являються підсистеми інтегральні. Ці утворення передбачають використання інтеграції вже на вищих рівнях (професійної спрямованості навчання, проблемних інтегрованих курсів тощо). Суттєва відмінність інтегральних систем від інтегрованих - наявність достатньої підстави для інтеграції. Межі між навчальними предметами «прозоріші», допускається взаємодія та взаємовплив знань. Іншими словами, якщо в межах інтегрованих систем інтеграція підпорядковується лише заданій меті (практично не враховуючи природи елементів інтеграції), то в інтегральних системах її елементи зінтегруються з урахуванням їхньої природи, визначення об'єктивних передумов процесу.

Аналіз цих двох груп дидактичних систем дає підстави для моделювання третьої групи — інтегративної дидактичної системи, яка базується на ідеях природної інтеграції та синергетики. Основою синергетичного підходу є нелінійне мислення, яке здатне сприймати істинну реальність безконечної змінності світу. В еволюції складних соціальних систем виділяються кілька важливих моментів: середовище потенційно містить певну архітектуру структур, і лише відповідна цій архітектурі дія має позитивний результат. Розподіл, просторова й часова організація (а не величина дії) визначають ефективне управління: для прискорення процесів розвитку потрібне включення механізмів нелінійного позитивного зворотного зв'язку, що приводять до режимів з загостренням. Динамічна система (а такими є всі дидактичні системи) трактується як система, зміни стану якої визначаються не тільки її станом у даний момент часу, як у класичній динамічній системі, але і її попередніми станами та зовнішніми впливами, які є випадковими процесами. Одним з найважливіших наслідків нового розуміння детермінізму є те, що складноорганізованим системам не можна нав'язувати напрям розвитку. Суттєвими для дальшого розгляду інтегративних ідей в контексті синергетики є чотири умови «запуску» самоорганізації: динамічна система відкрита для зовнішніх впливів; зовнішні дії досягають порогового рівня; математичні рівняння, які описують динаміку системи, нелінійні; елементи системи здатні до кооперації та узгоджених дій.

Інтегративний підхід (на відміну від інтегрованого чи інтегрального) передбачає інтеграцію як зовнішню, так і внутрішню, як змістову, так і процесуальну. Всі елементи інтегративної системи взаємопов'язані та утворюють певну структуру (таких структур може бути кілька, залежно від мети формування системи). Головною особливістю такої системи є те, що зміст навчального матеріалу поділяється не ззовні, а зсередини. Найменші елементи знання (поняття, терміни тощо) формують атомарні А-системи знань - інваріантні системи, куди входять фундаментальні знання. Ці системи формують більш складні М-системи молекулярного рівня, які складаються з комбінацій однакових і різних атомарних систем. На цьому етапі формуються проблемні блоки, зміст яких визначається метою освіти. Ці проблемні блоки в свою чергу формують різноманітні типи навчальних курсів (предметні курси за основами наук, інтегративні курси, модулі та полі модулі тощо). Інтегративні системи знань незалежно від їхнього рівня структуруються так, щоб їхня ефективність піддавалася експериментальній перевірці, починаючи з мінімальних підсистем, наприклад, найменшої дидактичної одиниці змісту навчання, що дає змогу уникнути негативних наслідків педагогічних експериментів в оцінці ефективності чи неефективності, корисності чи шкідливості системи, визначенні дефектної підсистеми в системі вищого рівня.