Шарікова Ольга Володимирівна (8-050-355-25-33, sharikovao@mail.ru)

аспірант кафедри “Фінансів, грошового обігу та кредиту”економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

ПОДАТКОВЕ НАВАНТАЖЕННЯ ЯК ФАКТОР ТІНІЗАЦІЇ економіки

Найгострішою проблемою сьогодення економічної системи України є проблема тіньових капіталів і доходів. Необхідність та актуальність дослідження даного питання зумовлена серьйозним впливом тіньового сектору на всі соціально-економічні процеси суспільства і потребує врахування при проведенні аналізу стану економіки та прийнятті управлінських рішень. Динаміка тінізації економіки свідчить, що на її рівень у період соціально-економічних перетворень впливає ціла низка чинників, серед яких вагоме місце займає рівень податкового навантаження.

Питання податкового навантаження та його вплив на економічну активність і доходи платників були предметом спеціальних досліджень на початку минулого століття. Їм присвячено ряд монографій і статей таких вчених, як Е. Селігман, К. Брауер, П. Гензель, П. Мікеладзе, А. Соколов, К. Шмельов. Подальший розвиток цих досліджень у контексті визначення сутності та величини надлишкового податкового тиску було здійснено в межах теорії оптимального оподаткування вченими А. Гарбергером, П. Самуельсоном, Дж. Стігліцом та іншими. Теоретичні основи сучасних наукових підходів до визначення та оцінки важкості податкового навантаження в Україні, причин та наслідків його нерівномірного розподілу між суб’єктами господарювання, тенденцій та шляхів зміни закладені в роботах вітчизняних економістів В. Андрущенка, В. Вишневського, І. Луніної, А. Соколовської, В. Федосова, Л. Шаблистої. Проте спеціальних досліджень з питань податкового навантаження в Україні, незважаючи на дискусійний характер багатьох аспектів цієї проблеми, досі немає.

Поняття “податкове навантаження” найбільш повно визначене Соколовською А. як ефекти впливу податків на економіку в цілому та на окремих їх платників, пов’язані з економічними обмеженнями, що виникають у результаті сплати податків і відволікання коштів від інших можливих напрямів їх використання [6].

Емпірічні дослідження, які були проведені на базі використання інформації про країни-члени ОЕСР, показали, що зниження податкового коефіцієнту на 10 процентних пункта обумовлює щорічне зростання ВВП в межах від 0,5 до 1 процентного пункта.

Аналіз статистики постсоціалістичних країн та країн з розвинутою економікою за 2006 рік свідчить про відсутність ярко вираженої від’ємної залежності між рівнем податкого навантаження і ВВП на душу населення.

*Розраховано за даними Світового банку

Діаграма 1.1. Залежність між податковим навантаженням і ВВП на душу населення в розвинутих країнах в 2006 році

Дані Діаграми 1.1 свідчать, що чим вищий рівень податкових надходжень в структурі ВВП, тим вищий ВВП на душу населення. Але Діаграма 1.2 відображає зовсім іншу ситуацію: для постсоціалістичних країн не зберігається пряма залежність між рівнем податкового навантаження і ВВП, що може пояснюватись відсутністю або деформованим функціонуванням вбудованих автоматичних регуляторів, які притаманні розвинутим економічним системам і завжди намагаються привести економіку до ідеального стану.

Наприклад, в Грузії частка податків в структурі ВВП нижча, ніж в Узбекістані (11% і 30,2% відповідно), але ВВП на душу населення значно вище (3616 дол. і 1800 дол. відповідно). З іншого боку, економіка Літви характеризується нижчим рівнем перерозподілу ВВП (34%), ніж економіка Латвії (38,6%). Поряд з цим рівень ВВП на душу населення вище: 14158 дол. (Літва) та 13200 дол. (Латвія).

*Розраховано за даними Світового банку

Діаграма 1.2. Залежність між податковим навантаженням і ВВП на душу населення в постсоціалістичних країнах в 2006 році

Таким чином, проведені емпірічні дослідження свідчать про взаємозв’язок рівня перерозподілу ВВП через бюджет з економічним розвитком держави. Але ступінь та напрямок впливу податкового навантаження на розвиток держави залежить від типу економічної системи, розвитку продуктивних сил, науково-технічного потенціалу та рівня розвитку економіки вцілому.

Рівень податкового навантаження в Україні оцінюється по-різному. Майже всі експерти, які займаються оцінкою інвестиційного клімату в Україні, вважають, що він є несприятливим, оскільки оподаткування реального сектора економіки надто обтяжливе. Воно пригнічує процеси економічного відтворення, а підприємство може працювати рентабельно, як правило, лише за умов приховування своїх доходів від оподаткування.

З іншого боку, в міжнародній практиці для оцінки рівня податкового навантаження використовують так званий податковий коефіцієнт, який розраховується як відношення суми сплачених податків, включаючи обов’язкові відрахування на соціальне страхування, до ВВП у ринкових цінах (тобто до документально підтвердженої вартості кінцевого виробництва товарів і послуг всередині країни). Отримані результати свідчать про низький рівень податкового навантаження в Україні за цим критерієм. Таким чином, Україна (31,6%) знаходиться в одній групі з такими країнами як США (26,4%), Японія (25,8%), Португалія (33,9%), Ірландія (28,4%), Австралія (31,5%), Турція (31,1%), Казахстан (24%), Літва (34%), Росія (33,8%), Узбекістан (30,2%). Слід зазначити, що серед вищезазначених країн, зустрічаються як високорозвинуті економіки, так і постсоціалістичні країни.

На жаль, сьогодні вітчизнянi підприємцi питання величини податкового навантаження розглядають в площині конкурування з тіньовим сектором економіки. В структурі тіньової економіки можна виділити три основні складові:

1) неформальна економіка (легальне, не регламентоване державою виробництво);

2) «підпільна» економіка (порушення в межах дозволеної економічної діяльності);

3) незаконна економіка (здійснення заборонних видів діяльності).

Основний вплив рівня податкового навантаження на господарську діяльність розкривається в межах функціонування неформальної та «підпільної» економіки, оскільки вибiр пiдприємницької структури на користь ведення нелегального бізнесу не залежить вiд тиску з боку системи оподаткування.

Законодавчо встановлене податкове навантаження можна визначити як договір між суспільством і державою: платник податків сплачує до бюджету частку своїх доходів, держава належним чином виконує свою частину зобов’язань – забезпечує платникiв податкiв суспiльними благами. Виходячи з цього можна видiлити дві основнi моделі такого договору. Підприємець отримує небагато послуг від держави і сплачує невисокі податки – у розмірі близько 30 % ВВП. Така модель взаємовідносин держави i суспільства характерна для економiки США. Згідно з іншою моделлю – загальноєвропейською, але особливо типовою для країн Скандинавії – приватні підприємства платять 60 або 70 % ВВП, однак за це вимагають від держави багато послуг високої якості [8]. Сьогодні в Україні спостерігається доволі невдале поєднання зазначених вище моделей: значне податкове навантаження та невеликий обсяг державний послуг.

Якщо не враховувати психологічні чинники проблеми ухилення від оподаткування, виникає певна закономірність. Вона полягає в тому, що коли зазначені компоненти суспільної угоди розбалансовано, то платник податку порушує закон – ухиляється від сплати податків.

Україна не єдина країна у світі, що стикається з проблемами тіньових капіталів і доходів. За оцінками ОЕСР, тінізація економіки у світі за останні п’ять років збільшувалася щороку на 6,2%, тоді як загальне економічне зростання становило в середньому 3,5%. Сьогодні FATF оцінює реальні обсяги тіньової економіки у високорозвинених країнах на рівні 17% ВВП, у країнах, що розвиваються, — 40% ВВП, у країнах з перехідною економікою — понад 20% ВВП. За висновками зарубіжних експертів, Україна належить до країн із найбільш тінізованою економікою. Рівень її тінізації, за їх розрахунками, становить близько 50%. Для порівняння: серед країн колишнього СРСР найвищий рівень тінізації мали Грузія — 63% ВВП та Азербайджан — 59%, Росія — 41%. За оцінкою Державного комітету статистики України, рівень «тіньової» діяльності, врахованої у складі ВВП України, становить близько 30%. Вітчизняними фахівцями рівень тіньової економіки в Україні оцінюється у діапазоні 40—50% ВВП.

Загалом, за будь-якими даними, обсяг тіньового сектора економіки України перевищує критичний — таким вважають рівень у 25—30% від ВВП; «нормальний» рівень — 10—15%. Причому до цього сектора належать, як правило, заборонені (нелегальні) види діяльності.

Особливістю тіньового сектора економіки України є те, що він охоплює і легальні види діяльності, доходи від яких виводяться з-під оподаткування, а утворюються, наприклад, за рахунок оплати зайвих обсягів робіт, завищення вартості використаних матеріалів та їх кількості.

За результатами опитування українських бізнесменів щодо приховування доходів від оподаткування, проведеного міжнародною фінансовою корпорацією 44 % відповіли, що приховують від 31 до 50 % доходу. Результатом цього стає недоотримання державою частини податкових надходжень та намагання компенсувати це за рахунок введення нових податків та зборів. Однак збільшення податкового навантаження означає або банкрутство платників податків, або значно більшою мірою їх відхід до тіньової економіки. Альтернативою для порівняння умов господарювання (особливо ціноутворення) є умови, які існують у тіньовому бізнесі.

Дослідження та розрахунки, проведені А. Кадушиним та Н. Михайловою, дозволили зробити висновок, що для більшості типів виробництва (за винятком фондомісткого) у сучасних податкових умовах підприємству необхідно віддавати державі близько 50% створюваної ним доданої вартості. Тобто два рівноцінних, але працюючих у різних умовах – легальних і нелегальних – підприємств можуть пропонувати на ринку товари або послуги за цінами, що суттєво відрізняються [8].

Таким чином, основна причина поширення тіньової економіки в Україні полягає в непослідовності процесів системної трансформації. Формування в Україні протягом років незалежності масштабного тіньового сектору значною мірою спровоковано втратою державою важелів ефективного регулювання економічних процесів, суттєвими недоліками економічної і правової політики, у тому числі незадовільним станом господарського законодавства. В свою чергу, вітчизняні підприємці питання величини податкового навантаження розглядають в площині конкурування з тіньовим сектором економіки. І оскільки навантаження у тіньовому секторі нижче ніж для легальних умов підприємництва, то останнє поки що програє у цій боротьбі.

1. Звіт Світового банку №36671-Ua „Створення фіскального простору для економічного зростання. Огляд державних фінансів України”. – 2006. - 14 вересня

2. Білостоцька В.О. Податкове навантаження в Україні. – 2002. - №12. – с.29-36

3. Корнус В. Податкове навантаження та купівельна спроможність населення в економіці України // Вісник НБУ. – 2005.- №7. – с.35-37

4. Льовочкін С. Податкова структура в Україні та шляхи її вдосконалення // Економіка України. – 2000. - №8. – с.19-25

5. Меламед М. Валовий внутрішній продукт України та його податковий потенціал // Вісник НБУ. – 2005.- №5. – с.24-33

6. Соколовська А. Теоретичні засади визначення податкового навантаження та рівня оподаткування економіки//Економіка України.-2005.-№5.-с.4-12

7. Хоменко Г., Фролкіна С. Індекс податкового тягаря // Щоквартальний бюллетень „People Focus” від Ernst&Young

8. Шолудько Д., Попович В. Податкове навантаження та тінізація суспільно-економічних відносин: з’язки, залежності, засоби протидії//Збірник наукових праць Академії ДПС України.-2002.-№3(17)

9. Doing business in 2006. The International Bank for Reconstruction and Development. The World Bank. Washington, 2006