Економічні науки / 10. Економіка підприємства

Аспірант Пеньковський С.В.

Полтавська державна аграрна академія, Україна

РОЗВИТОК РИНКУ ПРАЦІ, ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ ТА ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН В АГРОФОРМУВАННЯХ

Розвиток ефективної зайнятості населення України в аграрній сфері економіки супроводжується свідомим ставленням громадян до вибору професії, тобто професійної орієнтації на ринку праці. В свою чергу, це спонукає конкуренцію на ринку вакантних місць відповідно до реальних потреб у професіях та створює умови для поліпшення якості трудових ресурсів і обмежує стресові ситуації з приводу втрати роботи. Подальше формування якісного соціально-трудового потенціалу та створення механізмів забезпечення і підтримки його конкурентоспроможності на даний час є важливим завданням, особливо в контексті соціально-економічної трансформації аграрного господарювання. На даний час у розвинених країнах світу зміцнюється розуміння того, що пріоритетним завданням аграрної економічної політики держави є формування якісного та диверсифікованого соціально-трудового потенціалу сільських територій.

Формування системи соціально-трудових відносин повинно здійснюватися відповідно до потреб населення, соціальних пріоритетів розвитку сільських територій. Програми соціально-економічного розвитку України передбачають здійснення курсу на розвиток інноваційно-інвестиційної моделі економіки. В ході її реалізації досягається функція забезпечення аграрних підприємств, суміжних установ, організацій інших видів діяльності висококваліфікованою робочою силою, що здатна конкурувати у виробництві продовольчої продукції з іншими країнами – членами СОТ [1].

Завданням управління трудовими ресурсами є удосконалення, а головне, ефективне їх використання на рівні окремих домогосподарств, підприємств, регіонів, держави. У процесі реалізації соціально-економічних реформ не завжди враховується наявний досвід щодо з’ясування причин економічної кризи в країні. Мова йде про низьку мотивацію праці, загострення процесу відчуження працівників від праці й управління, зниження творчої активності та трудової дисципліни, формальний підхід до застосування форм і методів організації праці, порушення принципів соціальної справедливості. Потрібно враховувати й досвід інших країн, які здійснювали подібні перетворення [3].

До позитивних ознак розвитку соціально-трудових відносин слід віднести:

1) залучення найманих працівників до управління;

2) застосування системи участі найманих працівників у розподілі прибутків агроформувань;

3) підвищення ролі інновацій та висококваліфікованої праці;

4) збільшення заробітної плати працівникам;

5) функціонування єдиної системи державних соціальних гарантій найманих працівників;

6) регулювання ринку праці та трудових ресурсів.

Управління розвитком ринку трудових ресурсів, перш за все, передбачає профорієнтацію і адаптацію, навчання, атестацію, пониження, підвищення, переведення, звільнення як управлінського, так і виробничого персоналу. Важливе значення на сучасному етапі становлення ринкових відносин в Україні має застосування міжнародних трудових норм про колективні трудові відносини, умови праці та соціальне забезпечення. Це норми відображають принципи укладення трудових угод, добровільного примирення й арбітражу, співпраці роботодавців і найманих працівників на рівні підприємств, галузі та країни, державно-приватного партнерства, соціальної відповідальності.

Серед складних і визначальних для майбутнього країни завдань управління та організації соціально-трудових відносин чільне місце займає удосконалення структури та підвищення якості трудових ресурсів. Головними чинниками відтворення населення та трудових ресурсів агропромислового виробництва вважаються умови природного та виробничого середовища, рівень споживання та пов’язаний з ним відповідний спосіб життя. Отже, на відтворення населення та трудових ресурсів агропромислового виробництва впливає все навколишнє середовище: природні, екологічні, соціальні, економічні його компоненти. Залежно від конкретного змісту, ці чинники мають як позитивний, так і негативний вплив, зокрема, на природній, міграційний, соціальний рух населення, здоров’я людей [2]. Демографічна ситуація, рівень життя населення є одним з головних індикаторів соціального та економічного розвитку держави, її регіонів, сільських територій.

У сучасних умовах господарювання у більшості країн з розвинутою ринковою економікою впроваджена практика соціального партнерства у формі дво- і трипартизму як оптимального механізму регулювання соціально-трудових відносин. Соціальне партнерство за своєю сутністю спрямоване на вироблення позицій і досягнення угоди, яка б дозволила задовольнити інтереси сторін у конкретних умовах, дійти компромісу. Економічною основою соціального партнерства виступає внесок різних соціальних груп у створення національного доходу країни, участь у вирішенні завдань громадянського суспільства.

Соціально-трудові відносин являють собою складну систему економічних інтересів, гармонійно поєднувати які дуже складно. Постає проблема створення такого соціально-економічного середовища, в якому суб’єкти соціально-трудових відносин могли б реалізувати свої економічні інтереси з урахуванням компоненти відповідальності, що потребує застосування відповідного механізму регулювання соціально-трудових відносин. Важливість проблеми удосконалення економічного механізму регулювання соціально-трудових відносин для теорії і практики формування ефективної соціальної політики, а також її складність і масштабність потребують подальшого теоретичного осмислення, методологічних і методичних розробок, перш за все, на основі системного підходу до її вирішення.

Побудова соціально-трудових відносин на засадах соціальної відповідальності потребує розробки системи критеріїв оцінки рівня відповідальності суб’єктів з урахуванням міжнародних стандартів та специфіки розвитку соціально-економічних відносин на всіх рівнях економічної діяльності. І хоча важливість розвитку соціально-економічної відповідальності в Україні визнається, вивчення та систематизація критеріїв її оцінки залишається на досить низькому рівні.

Література:

1. Єсінова Н. І. Економіка праці та соціально-трудові відносини: [навч. посіб.] / Н. І. Єсінова. – К.: Кондор, 2011. – 432 с.

2. Жибак М. М. Організаційно-економічні проблеми зайнятості сільського населення / М. М. Жибак // Економіка АПК. – 2008. – № 11. – С. 124-128.

3. Колот А.М. Соціально-трудові відносини: теорія і практика регулювання: [монографія] / А. М.  Колот. – К.: КНЕУ, 2004. – 230 с.