Студ. Стирта Ю.М.

Національний університет харчових технологій

 

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ ТА НЕСТАНДАРТНИХ ФОРМ ЗАЙНЯТОСТІ

 

Суспільство сьогодні переживає нову глобальну трансформацію – становлення постіндустріального суспільства. Багато його теоретиків малюють картину оновлення трудового світу: нас чекає більш кваліфікована цікава і творча робота. Проте критично настроєні футурологи попереджають, що сама праця поступово зникає із знайомого нам соціально-економічного простору.

Стрімкий розвиток комунікаційних технологій, разом з вимогами сучасного бізнесу і умовами життя, що змінюється, став причиною перенесення робочого процесу за межі традиційного офісу. Істотно змінюєтья і само підприємство як економічний інститут. Традиційні виробничі структури замінюються невеликими професійними групами, що працюють з новітніми комп'ютерними і телекомунікаційними технологіями.

Значну роль відіграє потреба в нових послугах, характерна для інформаційної економіки. Працедавці потребують працівників інформаційної сфери. Прагнення зменшити витрати на їх утримання приводить до думки про переміщення робочого процесу за межі офісу, працедавці у пошуках гнучкості все більше використовують стратегії дистанціювання. Стандартизоване і стабільне «суспільство праці» змінялося «індивідуалізованим суспільством» [1] (З. Бауман) і «суспільством ризиків» [2] (У. Бек).

Сьогодні відбувається дестандартизация зайнятості, тобто широке розповсюдження гнучких і мінливих форм зайнятості, які можуть бути названі нестандартними. В умовах швидкого і стабільного економічного зростання після Другої світової війни була зформована концепція повної (стандартної) зайнятості: у суспільне виробництво намагалися залучити практично все працездатне населення, а в промислово розвинених країнах безробіття складало лише 1–3%. Воно носило в основному циклічний характер, а кейнсианская політика державних інтервенцій вирішувала проблему, стимулюючи попит. У 1990-і роки кількість безробітних в розвинених країнах (членах ОЕСР) складала вже 6–8%, а в країнах Європейського Союзу – 8–11% економічно активного населення. В Іспанії рівень безробіття досягав в окремі роки 20–24%, в Ірландії і Фінляндії перевищував 15–16%. Безробіття на сучасному етапі розвитку має характер структурного. Навіть у періоди економічного зростання зайнятість не збільшується такими ж темпами.

Підвищується роль групи незалежних професіоналів – фрілансерів[1], що самостійно реалізують свої послуги на ринку. Ринок фріланс-послуг насьогодні вже достатньо розвинений в Європі і Америці і стрімко розвивається в Україні і країнах СНД, залучаючи все нових учасників як з боку виконавців, що пропонують свої послуги, так і з боку приватних осіб і підприємств, готових до співпраці на віддаленій основі. Перспективи розширення нової категорії працівників – електронних фрілансерів  пов'язані із зростанням об'єму робіт, по виробництву і переробці інформації, а також подальшим розвитком інформаційно-комунікаційних технологій і їх освоєнням широкими шарами сучасних працівників.

Розвиток фріланс-послуг базується, перш за все, на економічних чинниках, коли можна працювати відразу на декількох замовників, є більше можливостей для самореалізації. Одна з причин попиту підприємств на позаштатних працівників полягає в їх прагненні економити витрати, зокрема витрати на працю. Фрілансера не потрібно офіційно оформлювати на роботу, забезпечувати його соціальними гарантіями, які необхідно надавати для штатних працівників, виділяти йому робоче місце.

В Україні попит на послуги позаштатних працівників формується в основному за рахунок іноземних підприємств. За неофіційними даними, біля 90% розробок українських програмістів фінансуються європейськими і північноамериканськими компаніями. Інтерес іноземних компаній до українських програмістів легко пояснити: відносна дешевизна праці при високій якості роботи наших фахівців виглядає дуже цікавою для залучення їх до розробок програмного забезпечення. Наприклад, в сусідній Росії «розцінки» на надання аналогічних послуг в півтора-два рази  вищі.

Вітчизняні підприємства вважають за краще використовувати замість залучення послуг фрілансерів альтернативні способи адаптації до коливань попиту, що склалися раніше в рамках української моделі ринку праці. Крім того, відсутність в українському трудовому законодавстві норм, що регулюють умови зайнятості фрілансерів, укладання з ними договорів і тому подібне з урахуванням особливостей даного виду зайнятості, також стримують попит українських підприємств на нестандартну зайнятість.

 

Література:

1. Бауман З. Индивидуализированное общество. М.: Логос, 2002. С. 29.

2. Beck U. The Brave New World of Work. Oxford: Polity Press, 2000. P.5.


[1] Фрілансер (англ. freelancer — вільний списоносець, найманець; у переносному значенні — вольний художник) — людина, що виконує роботу без укладання довготривалого договору з працедавцем, наймана тільки для виконання певного переліку робіт (позаштатний працівник).