Економічні науки / 13. Регіональна економіка

К.е.н., доцент, докторант Антошкін В.К.

Бердянський університет менеджменту і бізнесу, Україна

СТРАТЕГІЇ ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ РЕГІОНІВ КРАЇНИ НА ОСНОВІ ВРАХУВАННЯ ГЛОБАЛЬНИХ ЧИННИКІВ І ЗАГРОЗ

Вважаючи об’єктом стратегії соціально-економічну систему в цілому, а суб’єктом – державу як виразника інтересів суспільства, фундаментальним критерієм ефективності державної стратегії можна визнати національну безпеку. Сьогодні вона розглядається як "стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх та зовнішніх загроз". Отже, це і зменшення небезпеки руйнування суспільної системи під впливом екзогенних та ендогенних чинників [1].

Оскiльки матерiальною основою функцiонування суспiльства є продуктивнi сили, нацiональна безпека у стратегiчному планi спирається передусім на її економiчний потенцiал i набуває вигляду економiчної безпеки. Загрози, які є ключовими у системі категорій економічної безпеки, можуть розглядатися як чинники, що протистоять реалізації економічної стратегії та спонукають забезпечити її адаптивність до умов, що змінюються. Ефективність стратегії визначається спроможністю до протистояння таким загрозам.

Стратегічними напрямами діяльності Української держави при переході від командно-адміністративної системи управління економікою до ринкової стали: лібералізація економічних відносин, макроекономічна стабілізація, реформування відносин власності через широке роздержавлення та приватизацію майна, формування повноцінної правової бази. Вони є орієнтовані на впровадження ринкових механізмів господарювання, підтримку та захист всіх, без винятку, форм власності.

Однак за двадцять один років існування України як незалежної держави не сталося бажаного оздоровлення соціально-економічної ситуації. Стан поточних економічних показників свідчить, що проблеми економічної безпеки загострилися у країні в цілому, а також щодо головних її складових - держави, суб'єктів господарської діяльності, людини.

Отже, на сучасному етапі Україні потрібно вирішити комплекс питань, найгострішими з яких є проблема військової та економічної безпеки країни та її громадян. Тому ця проблема має постійно перебувати у центрі уваги держави. Функції держави у забезпеченні економічної безпеки за сучасних реалій суттєво ускладнюються. Під економічною безпекою розуміється, з одного боку, здатність національної економіки до розширеного самовідтворення з метою задоволення на визначеному рівні потреб населення та держави.

З іншого боку – це здатність протистояти дестабілізуючим чинникам, що створюють загрозу розвитку держави [2, с. 14-16]. Забезпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовій системі господарювання також входить до складових економічної безпеки. Безперечно, ефективність економічної стратегії не може бути зведена суто до забезпечення економічної безпеки. Коло стратегічних завдань є значно більш широким.

Економічна безпека не характеризує відсутність загроз як таких, що практично неможливо. “Стан захищеності” означає відсутність системоруйнуючих загроз, тобто тих із них, які не можуть бути органічно усунуті в межах економічної стратегії, іманентної даній соціально-економічній системі. Отже, економічну безпеку слід розглядати як граничний, обов’язковий, проте не достатній критерій. Зниження економічної безпеки означає неефективність економічної стратегії навіть за досягнення останньою локальної ефективності.

Проте підвищення означає ефективність стратегії забезпечення економічної безпеки, але не обов’язково економічної стратегії держави загалом.

За останнє десятиріччя економічна думка і практика економічної діяльності у перехідних економіках пройшли через широкий спектр варіацій ставлення до ролі держави в економіці. Це був шлях від практично абсолютного її заперечення і сподівання на принципи ринкового лібералізму як головний регулятор економічних відносин.

Потім відбулося усвідомлення необхідності вироблення форм і методів впливу держави на економічні процеси. Однак вони мають бути більш складні й дієві, ніж механізми, традиційно властиві адміністративно-командній системі. Формування політики забезпечення економічної безпеки також зазнало суттєвої еволюції. Раніше політика захисту національних інтересів здійснювалась, головним чином, за допомогою безпосередніх методів адміністративного впливу (протекціоністські дії у зовнішньоекономічній діяльності, адміністративне регулювання кредитного і валютного ринків, активне втручання в процеси ціноутворення тощо).

Останніми десятиліттями у міру поширення ринкових методів господарювання, такі заходи або дедалі більше виявляють свою неефективність, або й змушені призупинятися з огляду на явні або неявні зобов’язання, прийняті країнами перед міжнародними організаціями. Відповідно виникає необхідність як розширення трактування поняття економічної безпеки, так і модифікації переліку об’єктів політики, скерованої на її забезпечення.

На розвиток загальновизнаної думки про те, що економічна безпека трактується як стан захищеності економічних інтересів, а головним життєво важливим інтересом в економічній сфері (як для фізичної особи та підприємства, так і для держави) є відтворення свого існування, в центр визначення економічної безпеки слід, на нашу думку, поставити саме категорію економічного відтворення.

Література:

1. Гук Н. А. Теоретичні підходи до управління економічною безпекою регіонів / Н. А. Гук [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.nbuv. gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/19_4/278_Guk_19_4.pdf

2. Крючкова І.В. Макроекономічна ситуація в Україні / Крючкова І.В., Шинкоренко Т.П., Кузнєцова Л.І., Богдан І.В. // Економіка та становлення нової системи господарювання. – 2004. – 39 с.