Экономические науки/ Государственное регулирование экономики

Кимач С. О., науковий керівник: доц. Бондарчук Л. В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Портрет державного службовця.

Нині наша країна переживає період активних змін у суспільному житті. Процеси демократизації суспільства спонукають до подолання кризових явищ у сфері державної служби, зокрема, таких як непрофесіоналізм, безвідповідальність, зловживання владою, корупція, “своїзм” тощо. Необхідно підкреслити, що державна служба може функціонувати адекватно суспільним викликам тільки в разі орієнтації на ідеал керівника.

Через відсутність визначення поняття «державна служба» в тогочасному радянському законодавстві неможливо дати чітку відповідь на це питання. Діяльність управлінців регламентувалася встановленими ще у 1922 р. Правилами про службу в державних установах і на підприємствах, а також різними правовими актами – як загальними, так і специфічними, характерними для працівників певних галузей управління.

Державними службовцями є особи, на яких покладається безпосереднє виконання функцій держави на відповідній території, у конкретній галузі державного управління.

Державний службовець (в Україні) — громадянин України, який займає посаду державної служби в державному органі, органі влади, одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету, крім випадків, визначених законом, та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з реалізацією завдань та виконанням функцій державного органу.

Державний службовець завжди є службовою, але не завжди посадовою особою. Посадова особа може працювати як у державних, так і в органах місцевого самоврядування. Конституція України використовує дефініції посадові службові особи органів державної влади / органів місцевого самоврядування.

Сучасні умови потребують від фахівця не лише високого рівня професіоналізму, а й постійної його готовності збагачувати та оновлювати свої знання, уміння.

Отож, ефективне функціонування системи державного управління залежить не лише від її організаційної структури, зовнішніх факторів, а й від особистих характеристик фахівців та від особливостей професійної діяльності. Важливим фактором підвищення ефективності державної служби стає розвиток людського потенціалу, наповнення її професійно підготовленими кадрами, здатними:

– своєчасно позбуватись успадкованих непродуктивних стереотипів професійної діяльності та кваліфіковано відповідати на соціально орієнтовані вимоги до державних службовців, які стосуються їхнього професіоналізму.

– чітко та якісно виконувати функціональні обов’язки в ситуації постійних змін, неузгодженості нормативно-правового забезпечення;

– глибоко осмислювати свої недоліки та професійні надбання, оцінюючи ефективність їх використання в процесі управлінської діяльності, приділяючи при цьому особливу увагу безперервному професійному розвитку.

У кожній країні існує номенклатура посад - перелік їх назв. На посаду особи можуть бути призначені або обрані з подальшим затвердженням.Посадова особа (від лат. persona publica) - державний службовець, котрий займається управлінням, має публічно-правовий статус, здійснює державно-владні повноваження, видає певні правові акти та може бути притягнутим до підвищеної юридичної відповідальності.

Дане визначення дозволяє виділити групи ознак, які лежать в основі визнання особи посадовою:

-виконує управлінські функції (в широкому розумінні) - працює в апараті державного органу, державної організації, органу місцевого самоврядування (за наявності громадянства і досягнення повноліття);

-перебуває з державою в публічно-правових службових відносинах, є публічною особою, статус якої регулюється нормами публічного права;

-юридично наділена державно-владними повноваженнями;

-здійснює юридично значущі дії, встановлені нормативними актами і спрямовані на виникнення, зміну чи припинення правовідносин - приймає юридично обов'язкові рішення;

-видає певні (визначені законодавством) правові акти обов'язкові для інших осіб - підлеглих і/чи не підлеглих по службі;

-може бути притягнута до підвищеної юридичної відповідальності, в тому числі й за корупційне діяння відповідає не тільки за свої дії по службі, але і за дії осіб, якими керує.

Не може бути названий посадовою особою власник комерційної організації, оскільки посадова особа - людина, що обіймає певну посаду, а це передбачає наділення її визначеною компетенцією "ззовні". Відповідно до законодавства призначення на посаду відбувається сторонньою особою щодо того, хто призначається. Власник, у разі призначення себе на посаду, не є стороннім, отже, не є і посадовою особою.

Аналізуючи сказане, державними службовцями у широкому розумінні є не тільки працівники органів виконавчої влади, як досі вважалося, але й депутати парламенту, судді, прокурори, інші особи, що обіймають посади в державних органах та організаціях. Вони належать до державних службовців незалежно від того, у якій сфері суспільних відносин реалізують свої повноваження чи до якого відомства належать, оскільки обіймають посади, пов'язані зі здійсненням державно-владних або інших службових обов'язків по уповноваженню держави, та підпадають під дію правових норм, що встановлюють їх особливий правовий статус як осіб, які працюють на державу, її службовців.

Отже, фізичним втіленням державного апарату і механізму держави є його кадри — люди, які працюють відповідно до своїх посад, безпосередньо виступають від імені держави, державних органів та організацій, представляють їх у відносинах з громадянами. Кадровий підхід до організації державної служби означає, що посади в державному апараті можуть обіймати тільки ті особи, які мають певний рівень освіти, відповідають кваліфікаційним та іншим посадовим вимогам.

Така організація державної служби передбачає певну систему навчання, підготовки, підвищення кваліфікації та атестації державних службовців. Проходження ж та просування по службі державних службовців здійснюється відповідно до певної категорії посад, присвоєних їм рангів, класних чинів, звань тощо. При цьому посада розглядається як визначена структурою і штатним розкладом первинна структурна одиниця державного органу чи організації, щодо якої законодавством встановлюється певний обсяг повноважень, прав і обов'язків.

Слід розглянути декілька найбільш важливих класифікацій державних службовців. Передусім залежно від характеру праці державні службовці . поділяються на керівників, фахівців та технічних працівників, або обслуговуючий персонал. З іншого боку, оскільки категорія державних службовців об'єднує осіб із різноманітними за своїм конкретними особливостями, що найперше — за характером та обсягом імперативності повноважень, їх можна поділити на державних службовців, які мають публічно-правовий статус (посадових осіб), і державних службовців, які не мають публічно-правового статусу (непосадових осіб).

Посадові особи являють собою певну групу державних службовців, відокремлену на підставі особливостей їхнього статусу, що може бути охарактеризований як публічно-правовий, оскільки він є безпосередньо пов'язаним з реалізацією прерогатив державної влади, визначених законодавством державно-владних повноважень. На відміну від посадових осіб статус і організація праці інших державних службовців за своїми основними характеристиками істотно не відрізняються від правового статусу й організації праці інших категорій службовців, наприклад працівників приватного сектора, і тому можуть регулюватися нормами трудового, права на підставі укладеного трудового договору (контракту).

Які ж спільні ознаки посадових осіб дозволяють їх виокремити із загальної категорії державних службовців і сформулювати загальнотеоретичне поняття посадової особи державного апарату:

-посадова особа уповноважена державою виконувати управлінські, в широкому розумінні, функції.

-посадова особа наділена юридичними державно-владними повноваженнями.

-правовий статус посадової особи регулюється нормами публічного права.

-посадова особа має право приймати юридично обов'язкові для інших осіб рішення.

-посадова особа виступає як безпосередній Носій і представник державної влади.

-посадова особа має право видавати певні правові акти.

-посадова особа може бути притягнута до підвищеної юридичної відповідальності.

Таким чином, посадова особа державного апарату — це державний службовець, який уповноважений на виконання Управлінської функції, наділений публічно-правовим статусом здійснює державно-владні повноваження, приймає передбачені законодавством обов'язкові для інших осіб правові акти, може бути притягнутим до підвищеної юридичної відповідальності.

Отже, при цьому державно-владне повноваження, особливість юридичної природи якого полягає в тому, що воно є своєрідним «право обов’язком», або «владним» правом, спрямованим на виконання покладеного за посадою обов'язку, повинно бути завжди конкретним за змістом і законодавчо обмеженим за обсягом. Компетенція державного органу встановлюється Конституцією або відповідним актом законодавства, залежить від Характеру функцій та завдань, для виконання яких створений орган, а також його місця в системі державного апарату.

Список використаних джерел:

1.Воронько Л. О. Керівник у системі державної служби України: соціологічний вимір / Л. О. Воронько, Б. А. Денисенко // Модернізація державного управління та європейська інтеграція України : матеріали щоріч. Всеукр. наук.-практ. конф. за міжнар. участю (Київ, 25 квіт. 2013 р.) : [у 2 т.]. – К. : НАДУ, 2013. – Т. 2. – 267с.

2.Гончарук Н. Лідерство як якісна характеристика особистості чи інституції / Н. Гончарук, І. Сурай // Вісн. НАДУ. – 2010. –– 513с.

3.Гончарук Н. Портрет керівника в державному управлінні: соціально-психологічний аспект / Н. Гончарук, І. Сурай // Вісн. НАДУ. – 2010. – № 2. – С. 57–65.

4.Гурієвська В. М. Коучинг для керівників у системі державного управління : навч.-метод. матеріали / В. М. Гурієвська. – К. : НАДУ, 2010. – 48 с.

5Лемберт Т. Ключові проблеми керівника. 50 перевірених способів вирішення проблем : пер. з англ. / Т. Лемберт. – К. : Всеувито: Наук. думка, 2013. – 304 с.

6.Тронь В. Методологія креативного управління державного службовця / В. Тронь // Державне управління в Україні: реалії та перспективи : зб. наук. пр. – К. : Вид-во НАДУ, 2013. – 341с.