Вірбулевська О. В., Копотун М. А., Проценко І. С.

Кременчуцький національний університет імені М. Остроградського, Україна

Проблеми інтеграції України у світову економіку

Економічна інтеграція являє собою об'єктивний процес розвитку стійких економічних зв'язків і поділу праці національних господарств, що близькі за економічним рівнем.

Ставши учасником міжнародного поділу праці, Україна прагне зайняти в ньому гідне місце, розвивати з іншими країнами взаємовигідні партнерські стосунки, активніше інтегруватися у світове господарство. Одним з основних завдань зовнішньоекономічної діяльності країни є входження у глобальні та регіональні валютно-фінансові й торговельно-економічнІ організації. Україна вже на початку свого незалежного існування стала членом Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку, Світової організації торгівлі (СОТ). [1]

За останні роки відбулись позитивні зміни щодо посилення економічних інтеграційних процесів між Україною та Європейським Союзом, який надає гранти, економічну та фінансову допомогу у формі позик для підтримки платіжного балансу, а також виступає найбільшим інвестором в Україні.

У червні 1994 року між ЄС та Україною підписана Угода про Партнерство і Співробітництво, яка набрала чинності з березня 1998 року. Мета цієї Угоди – сприяння розвитку політичних, торгових, економічних та культурних відносин. Цією угодою передбачена допомога Співтовариства у справі поступового зближення валютної політики України з політикою Європейської валютної системи.

Україною підписана Угода про торгівлю з країнами ЄС, але для повної її реалізації потрібно укласти цілу низку домовленостей, зокрема у сфері стандартизації і сертифікації товарів. Україна ще не досягла такого рівня конвергенції з економікою країн Західної Європи і не може відповідати висунутим критеріям необхідним для майбутньої валютної інтеграції на найближчий період.

Незважаючи на значні потенційні можливості, ефективність інтегрування економіки України в світове господарство на сучасному етапі досить низька. Це зумовлено рядом як суб'єктивних так і об'єктивних причин, серед яких передусім слід зазначити:

1. Катастрофічне падіння обсягів виробництва, що є наслідком загальної кризи, яка охопила соціально-економічну систему країни. ВНП порівняно з 1990р. скоротився майже на 70%. Отже, забезпечення країни власною продукцією значно впало, а залежність від інших країн почала загрожувати існуванню держави взагалі.

2. Різка й непродумана переорієнтація України на інтеграцію з країнами Європи й розрив об'єктивно зумовлених економічних зв'язків з країнами СНД, внаслідок чого були втрачені традиційні ринки на Сході, а доступ на західні ринки так і залишився проблематичним.

3. Низька якість і висока собівартість продукції, що випускається вітчизняним виробником, і в результаті її низька конкурентоспроможність. Отже, на західні ринки доступ для неї закритий.

4. Недосконалість системи управління зовнішньоекономічними відносинами.[2]

В теперішній час діалог між Україною та Європейським Союзом ведеться за такими напрямами:

· угода про асоціацію між Україною та ЄС;

· створення поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі;

· лібералізація візового режиму між Україною та ЄС.

Окремим важливим напрямом співробітництва є енергетична сфера.Угода про асоціацію – це саме той інструмент співпраці, який дозволить практично втілювати реформи та відійти від зайвої риторики про «європейськість» України. Крім того, між Україною та ЄС не існує гострих конфліктних проблем (наприклад, як у відносинах з РФ), так як обидва партнери мають спільне бачення й інтереси.

Реалізація Україною Угоди про асоціацію (включно з частиною про зону вільної торгівлі) та реформування енергетичної сфери є саме тим процесом, який дозволяє говорити про фактичну інтеграцію до простору ЄС. Це є особливо важливим з безпекової точки зору для енергетичної сфери. Саме енергетика є майданчиком, де Україна має пройти «тест» на реформи, зробивши прозорою роботу цього сектору. [3]

Запровадження безвізового режиму України з Європейським Союзом наразі потребує руху назустріч з обох сторін. У цьому контексті надання Україні Дорожньої карти з боку ЄС до кінця 2010 р. було б виправданим кроком.

Кінцевою стратегічною метою України є її приєднання до Європейського Союзу. Це сприятиме повній інтеграції України у світову економіку, основою якої є урядом підписана угода про співробітництво з ЄС.

Членами СОТ є понад 150 країн світу, в її рамках проходить понад 95% усієї світової торгівлі. Серед країн-сусідів України учасниками СОТ є Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія і Молдова. Росія і Білорусь також прагнуть ввійти в цю організацію.

Таким чином, інтеграція України в світове господарство – один з пріоритетів її державної політики з моменту проголошення незалежності. Приєднання України до ЄС сприятиме повній інтеграції України у світову економіку, але спочатку для цього потрібно вирішити ряд проблем: падіння обсягів виробництва, невідповідність вітчизняної продукції ГОСТу та недосконалість системи управління зовнішньоекономічними відносинами і економіки в цілому.

Список літератури:

1. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С., Ч.1; Ч.2: Загальна економічна теорія; Спеціальна економічна теорія. - К.: Ніка-Центр; Ельга, 2002. – 527 с.

2. Європейська інтеграція України: поточна ситуація, завдання та пріоритети державної політики: мат. засідання «круглого столу» / за заг. ред. О. В. Снігир. – К.: НІСД, 2010. – 64 с.

3. Ключові напрями діалогу Україна – ЄС на сучасному етапі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rayon.novograd.com.ua/index.php/novaja-glavnaja/749- kljuchovi-naprjami-dialogu-ukrayinaes-na-suchasnomu-etapi