Квасній Любов Григорівна, кандидат економічних наук, доцент Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

Солтисік Оксана Орестівна, кандидат економічних наук, доцент Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

Паславська Вікторія Володимирівна, кандидат економічних наук, доцент ІППТ НУ «Львівська політехніка»

 

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ПІДГОТОВКИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

    Педагогічна освіта України розвивається в ото­ченні педагогічних підсистем освітніх сфер Західнрї і Східнрї Європи, Північної Америки, Азії тощо.

    Проблема підвищення ефективності педагогічної освіти перебуває у центрі уваги науковців в багатьох країнах. Велике значення підготовці педагогічних працівників, як і взагалі освітній галузі, приділяється у Сполучених Штатах Америки, які витрачають на освіту найбільше у світі (390 млрд. доларів ще у 1991 р.). Аналіз педосвіти США показав, що схожою на неї є підготовка освітян у Канаді, тобто характерним є північноамериканський тип педагогічної освіти [1].

     Ще у 60-ті роки в США були прийняті закони про вчительський корпус та про розвиток педагогічної професії. [1]. Загальну проблему становить професіоналізація навчання, перетворення викладання у більш відповідальну, краще оплачувану роботу.

 Модель педагогічного мислення і діяльності побудована на таких категоріях бази знань педагога:

—    зміст знання;

—    загальні педагогічні знання, що виходять за межі предмета;

—    знання і розуміння "виробничих інструментів";

—        педагогічний зміст знання;

—    знання учнів, їх характеристика;

—    знання умов навчання;

—       знання цілей, кінцевих результатів навчання, їх філософської та історичної основи.

       Урядом США підтримується  і розвивається альтернативна сертифікаційна система для вчителів та директорів. поширюється практика нагород та відзнак педагогічних працівників.

Традиційна педосвіта в США і Канаді, яка стано­вить переважно університетську ступінчасту (бакалавратура, магістратура, аспірантура) форму підготовки педагогів, сприяє широкому загальнокультурному зростанню педагогічних працівників. Поєднуючи загальну і спеціальну освіту, фун­даментальну і прикладну підготовку, вузи Північної Америки не нівелюють особливості педагогічних спеціальностей, виділяючи "бакалаврів в освіті", "магістрів в освіті" (та прирівняних до них при шестирічному навчанні "вищих магістрів освіти", "спеціалістів в освіті"), "докторів освіти" у нормативному пе­реліку академічних (учених) ступенів та рівнів вищої освіти. В цілому північноамериканська педосвіта становить широкопрофільно-багатоваріантний та багаторівнево-ступеневий тип підготовки педагогів. Нині в США, і в Канаді строк навчання в основному триває 4-5 років, для перепідготовки вчителів діють літні курси [2].

     Іншою особливістю регіональної педосвіти є система підготовки педагогічних працівників у Західній Європі. Ця педосвіта, на відміну під північноамериканської, неоднорідна і характеризується трьома напрямами: англійським, німецьким, фран­цузьким.

     Традиційна англійська педагогічна освіта, яка склалася у 70-ті роки [3], нині зазнає суттєвих змін, оскільки не відповідає потребам суспільства. Педосвіта також поступово піддається впливу інтеграційних західноєвропейських процесів, Основними перебудовчими напрямами є ії наближення до загальної системи вищої освіти, зокре­ма університетської, збільшення строків підготовки, введення ака­демічних педагогічних ступенів, урізноманітнення освітніх курсів і більша шкільна орієнтація програм навчання, піднесення ролі школи у плануванні і здійсненні навчального процесу, перенесення контро­лю на кінцеві результати. В Англії та Уельсі педагогів готують університети, політехнічні коледжі, коледжі. Існує два основних шляхи підготовки педпрацівників: 4-річні курси, що передбачають академічні ступені,

—   бакалавр педагогіки, бакалавр мистецтв чи наук в освіті та од­норічні курси для тих, хто здобув ступінь звичайного бакалавра (ти­пова 3-річна освіта) і має намір стати педагогом. Учителі середніх

шкіл готуються переважно у другий спосіб [3]. Ставиться завдання, щоб у майбутньому всі педагоги були з повноцінною вищою освітою.

   В англійській педосвіті чітко вирізняються два послідовних етапи: перший являє собою загальнонаукову та спеціальну підготовку до професійних занять, що не пов'язані з освітньою діяльністю; другий – педагогічну профілізацію.  Щодо професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів, то вона будується, виходячи з "головного завдання учителя — вчить не що думати, а як думати", тобто навчає способам мислення, не акцентуючи уваги на його змісті.

У британській педагогічній думці стосовно удосконален­ня педосвіти можна виділити три пари протидіючих тенденцій. Перша пара полягає у наступному: 1) посиленні загальної освіти та розвитку особистісних якостей педагога, збереженні академічно-теоретичного акценту у педагогічній підготовці ("академічний" напрямок) і 2) роз­ширенні та поглибленні професійно-педагогічної підготовки, її практичної орієнтованості, прив'язки до шкільних навчальних планів та програм ("професійно-педагогічний" напрямок). Зараз ос­новним визнано саме цей напрямок[3]. Другу пару протидіючих тенденцій утворюють інтегральний та диференціальний підходи: 1). системне викладання цілісно-синтезо­ваної педагогіки і 2) вивчення самостійно-відокремлених дисциплін Третю пару тенденцій зумовлю­є тривалість навчання в університеті — 14 семестрів, а в галузевих інститутах — понад дев'ять.

     В Англії студенти закінчують університет у 23 роки, у Франції — в 26 років, у Німеччині — в 28,5роки. Середній вік випускників вищих педагогічних шкіл — 26,9 років. Федеральне міністерство послідовно реалізує курс на те, щоб рівні і зміст освіти та відповідні дипломи випускників вузів взаємно узгоджувались і визнавались також і в країнах Західної Європи [4].

   У німецькій педосвіті подібно до англійської також виділяються дві фази: перша фаза педосвіти — академічна — завершується складанням першого державного екзамену; друга — практична — полягає у 1-3-річному стажуванні під керівництвом досвідченого педагога з одночасним відвідуванням семінарів і завершується другим, "педагогічним" екзаменом [4]. Теоретична освіта у вищій школі Німеччини є більш спеціалізовано-прикладною, ніж у вузах США та Канади, і відображує німецький прагматизм у підготовці фахівців.

   На відміну від Великобританії, Північної Америки, у вузах ФРН відсутні академічні ступені бакалавра і магістра, майбутні педагоги повної середньої школи менше вивчають професійних дисциплін і більше зосереджені на опануванні предметів викладання. Можливості студентів щодо вибору освітніх курсів також менші. Однак спостерігається тенденція до розширення загальноосвітньої підготовки та диференціації і індивідуалізації на­вчання.

    Удосконалення освіти у Франції розглядається як важливий засіб подальшого збли­ження західноєвропейських освітніх систем у рамках європейської інтеграції. Перебудова педосвіти спрямована на усунення розриву, що утворився між значно відокремленими її частинами (підготовкою педагогів для початкової та завершальної ланок шкіл), а також на поступове створення єдиних університетських педа­гогічних інститутів. Що стосується університетської підготовки, то вона по суті скла­дається з трьох циклів[4]. Перший включає дві програми: академічну загальноуніверситетську, що поєднує загальноосвітні дисципліни і предмети профілізації, та спеціалізовану практико- орієнтовану. Його тривалість — два-три роки. Строки навчання другого циклу різні: на річному відділенні (ліценціат) готуються вчителі до викладання у молодших класах ліцею та неповних се­редніх шкіл, на дворічному (метриз) — у старших класах ліцею.  У Франції академічний ступінь бакалавра, на відміну під Англії, США та Канади, включає повну середню освіту, а ступінь магістра присвоюється після успішного освоєння спеціальної трирічної програми другого циклу освіти. Третій річний цикл навчання відкриває шлях або до здобуття про­тягом 2-4 років докторського ступеня, або завершує підготовку для зайняття посади за фахом.

      Підготовка педагогів відбувається і у так званих нормальних шко­лах упродовж 4-х років на базі повної середньої освіти. У процесі навчання акцент робиться на професійну освіту з широкою педагогічною практикою у прикріплених або базових школах.

     На відміну від західноєвропейського та північноамериканського способів підготовки педагогів, багато спільного з педагогічною освітою України має педосвіта країн Східної Європи: Болгарії, Польщі, Румунії, Угорщини, Чехії і Словаччини. Їх особ­ливістю є те, що підготовка вчителів та вихователів здійснюється за єдиними навчальними планами, зберігається також єдність програмно-методичного забезпечення навчального процесу.

  Для дошкільних освітніх установ і початкової школи педагогів готують напіввищі та вищі педагогічні навчальні заклади (Болгарія), учительські інститути та вищі педагогічні школи (Польща), педа­гогічні училища (Румунія), педагогічні школи, училища та інститути (Угорщина), педагогічні школи (Чехія і Словаччина). Педагогічна освіта цієї ланки в основному триває 2-4 роки [5].

  У більшості цих країн існує роздільна підготовка педагогічних кадрів для молодшого та старшого ступенів середньої школи. Так, для молодшого ступеня в Болгарії відповідну педосвіту дають напіввищі інститути, філіали університетів, у Румунії — педагогічні інститути, в Угорщині — учительські інститути (звичайно з двох предметних спеціальностей). Тривалість підготовки — 3-4 роки. Для старшого ступеня вчителів готують переважно університети і педагогічні інститути зі строком освіти 4-5 років[5]. 

  Японія та Південна Корея разом з Китаєм представляють східноазіатський тип освіти та педосвіти. Ця особливість полягає у значній централізації управління освітою, сильному впливі держави на всі сторони освітнього життя, незважаючи на достатньо розвинутий приватний освітній сектор (наприклад, в Японії 75 відсотків вузів приватні [5].

     Таким чином, підсумовуючи результати дослідження, можна стверджувати, що конкретизація напрямів та характеру еволюції педосвіти в Україні потребує урахування тенденцій підготовки педагогів в країнах за рубежем.

1. Віннікова Л. В. Система підготовки у вищих навчальних закладах США: дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: 13.00.05 “Соціальна педагогіка” / Лариса В'ячеславівна Віннікова; Луганський НПУ ім.Т. Шевченка. – Луганськ, 2003. – 217 с.

2. Гайдук Н. П. Професійна підготовка працівників до здійснення посередництва (на матеріалах США і Канади): дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: 13.00.04 “Теорія і методика професійної освіти” / Ніна Михайлівна Гайдук; Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України. – Київ, 2005. – 264 с.

3. Загайко О. В. Підготовка працівників для середніх, загальноосвітніх навчальних закладів Великої Британії: дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: 13.00.01 “Загальна педагогіка й історія педагогіки” / Олена Володимирівна Загайко; Харківський НПУ ім. Г. С. Сковороди. – Харків, 2008. – 263 с.

4. Лещук Г. В. Система професійної підготовки фахівців у Франції : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: 13.00.04 “Теорія та методика професійної освіти” / Галина Василівна Лещук ; ТНПУ ім.Володимира Гнатюка. – Тернопіль, 2009. – 20 с.

5. Кулікова А. Є. Підготовка працівників до роботи з дітьми та молоддю у вищих навчальних закладах Швеції: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: 13.00.05 “Соціальна педагогіка” / Анастасія Євгенівна Кулікова; Луганський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – Луганськ, 2009. – 20 с.