Педагогічні науки/2.Проблеми підготовки спеціалістів

Ст.викладач Єрічева Т.Ю.

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», Україна

АНАЛІЗ ДОСВІДУ ШКІЛЬНОЇ ПРАКТИКИ З ФОРМУВАННЯ ДОСЛІДНИЦЬКИХ УМІНЬ УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ

Науково-технічний прогрес супроводжується постійним накопиченням нової інформації, тому в усі часи, а особливо зараз, суспільству потрібні працівники, здатні самостійно орієнтуватися у величезній кількості інформації, здатні порівнювати, аналізувати, знаходити найкращі варіанти рішень, тобто проводити дослідження. Тільки такі люди, а не слухняні виконавці, зможуть знайти шляхи, що дозволять підняти процес виробництва на високий рівень.

Зараз у школі навчаються діти, від яких залежить наше майбутнє. Значна маса випускників шкіл вливається в сферу науково-технічного виробництва, тому саме в школі необхідно вести роботу з формування дослідницьких якостей особистості. Для здійснення цієї задачі потрібні нові форми організації науково-дослідної роботи та методи її проведення, які вчили б їх самостійно досліджувати і пояснювати явища об'єктивної дійсності. Це розвивало б в учнів інтелектуальну гнучкість, вільну від зубріння знань. Для швидкої і правильної оцінки і для наступного використання нових досягнень науки і техніки потрібна гнучкість розуму, творче застосування засвоєних знань.

Кожен шкільний навчальний предмет в тій чи іншій мірі має можливості формування дослідницьких умінь і навичок. Велика увага цьому питанню приділяється на уроках фізики, хімії, біології, технології. Однак саме предмет технологія, як ніякий інший, близький до реальних виробничих умов, і організація навчання з елементами дослідження більшою мірою буде готувати школярів до діяльності на сучасному виробництві.

У сучасній педагогічній науці проблема розвитку навчально-дослідницьких умінь і навичок учнів на різних ступенях навчання розглядається в якості пріоритетного завдання.

На це вказує поява в сучасній педагогіці спеціального терміну - «дослідницьке навчання». Причому інтерес до нього посилюється, що досить виразно проявляється у вітчизняній теорії навчання і сучасній освітній практиці.

Дослідницьким навчанням у сучасній літературі називається особливий тип навчання, що передбачає домінування дослідницьких методів над репродуктивними. Якщо при традиційному репродуктивні методи, безумовно, переважають, то при дослідницькому все відбувається навпаки.

Проблема розвитку в учнів дослідницьких умінь і навичок, а також спеціальної підготовки до цього майбутніх педагогів, стала особливо актуальною у наші дні, хоча не можна не відзначити, що вона привертала увагу фахівців і в колишні часи.

Демократичний устрій Давньої Греції, рівень культури і динаміка культурних змін показують нам класичний приклад використання в освітній практиці продуктивних дослідницьких методів навчання. Одним з родоначальників діалектичних прийомів пошуку істини в ході бесіди був давньогрецький учений Сократ. Він проводив бесіди з учнями таким чином, що той опинявся в позиції дослідника, шукача істини. А народження істини було метою бесіди. Сократ на вулицях і площах Афін при скупченні великої кількості здивованих громадян вів із слухачами свої знамениті бесіди, причому в пошуках істини учень та наставник повинні були знаходитися в рівному положенні, спираючись на правило: «Я знаю тільки те, що нічого не знаю».

Самий талановитий учень Сократа - Платон, який створив систему філософсько-педагогічних знань, високо цінував суспільне значення освіти, широко застосовував «евристичну бесіду» як дослідницький метод у колі своїх однодумців та учнів.

Найбільш яскраво тенденція застосування продуктивних методів навчання проглядається в працях Я.А.Коменського (1592-1670). Він дотримувався філософських сенсуалістичних поглядів і закликав набувати нові знання самостійно, вивчаючи природні та соціальні явища. Природною основою розвитку дитини, на його думку, є здатність до самовдосконалення.

Великий педагог закликав дотримуватися принципу легкості та доступності навчання, суть якого передана його знаменитою фразою: «Довести дітей до вершин науки не окриками і побоями, а як би граючи і жартома». Названі «законоположення» організації навчального процесу формували в учнів пізнавальний інтерес та пізнавальну потребу, що лежать в основі дослідницького навчання.

Видатного англійського філософа Джона Локка (1623-1704), крім загальних філософських поглядів, з Я.А.Коменським ріднить єдина думка про необхідність розвитку пізнавального інтересу дитини, допитливості, навчати його радісно. Заохочуючи допитливість, треба вчити дітей ставити запитання. Джон Локк вважав за необхідне давати дитині знання, які знадобляться в житті, і, що є дуже важливим з точки зору дослідницького навчання, звертати особливу увагу на вироблення в учнів умінь самостійно усвідомлювати.

Дж. Локк виступав проти вербалізації навчальної діяльності, орієнтував освіту на передову науку, прагнув поєднати загальну освіту з прикладною.

Елементи дослідницького підходу до пізнання фактів і явищ проглядаються і при аналізі системи методів навчання, класифікація яких була запропонована великим російським вченим М.В.Ломоносовим:

- словесні: лекція, розповідь учителя, пояснення;

- практичні: вправи, досліди та ін.;

- самостійні роботи: індивідуальні творчі завдання, читання вголос під контролем учителя та ін.

Найбільш повне втілення ідеї дослідницького навчання лежить в теорії «вільного виховання». Можна вважати, що це послужило початком нового, особливого етапу в розвитку інтересу до дослідницького навчання. Прихильники «вільного (природного) виховання» намагалися втілити дослідницький підхід в процесі навчання і в теорії, і, що дуже важливо, на практиці.

Більшістю вчених родоначальником теорії «вільного виховання» як самостійного напряму педагогічної думки визнаний Жан-Жак Руссо (1712-1778) - представник французького просвітництва.

Найбільш сензитивним для навчання, на думку Ж.-Ж.Руссо, є віковий період 12-15 років, освітній процес здійснюється без використання різних програм, планів роботи, підручників, жорстких форм навчання. Необхідно дати дитині свободу, поставити його в позицію дослідника, надати можливість для отримання необхідних знань про навколишній світ. Таким чином, Ж.-Ж.Руссо пропонував максимально зблизити процеси навчання і пізнання. Тоді процес навчання можна звести до одного шляху пошуку. Головними вміннями, які можна набути за допомогою освіти, він вважав: вміння шукати, думати, включатися у вирішення проблем.

Великий швейцарський педагог Й.Г.Песталоцці (1746-1827) слідом за Ж.-Ж.Руссо намагається будувати процес навчання на саморозвитку сил і здібностей дитини, закладених в ньому від народження. Він наполягає на тому, що навчання повинно бути розвиваючим.

Найбільш послідовним був у цьому сенсі інший його співвітчизник - знаменитий учений Фрідріх Адольф Дістервег (1790-1866). Вінцем вчительського мистецтва він вважав метод «сократівської бесіди», який орієнтується на самостійність і активність самого учня при безпосередньому спілкуванні з педагогом. В якості одного з головних принципів власної теорії навчання Дістервег проголосив принцип самостійності.

Найбільшим відомим представником російської педагогіки XIX століття був Костянтин Дмитрович Ушинський (1824-1870). У його творчості, поряд з актуальними проблемами педагогіки того часу, ми знаходимо вислови, близькі сучасним уявленням про дослідницьке навчання: про логічні основи навчання, про етапи процесу навчання, про щаблі наукового та навчального пізнання, про шляхи пізнання, психологічні аспекти навчання, виховні функції навчальної діяльності, про роль вчителя і школи. К.Д.Ушинський вважав можливим поєднання «репродуктивних» і «продуктивних» методів навчання. Тому він підтримував традиційну класно-урочну систему, розглядаючи її як найбільш доцільну при організації шкільних навчальних занять . У той же час він виділяє два види навчання :

- вчення пасивне за допомогою виховання;

- вчення активне за допомогою власного досвіду.

У період становлення нової прогресивної педагогіки в кінці XIX - початку XX століття в Європі і США в практику освітнього процесу впроваджуються принципово нові підходи до навчання. Основним напрямком цього оновлення стала наукова розробка ідей дослідницького навчання. Найбільш яскравий представник альтернативної педагогіки цього періоду був Джон Дьюї (1859-1852), американський філософ і педагог. За його ствердженням, в основі навчання повинен лежати «процес роблення», спрямований на освоєння учнями навколишньої дійсності. Причому дитина виступає в ролі дослідника, а дорослі допомагають йому усвідомити завдання і проблеми, побудувати гіпотези, вибрати шляхи їх вирішення, досягти бажаного результату.

У Радянському Союзі паралельно з «дальтон-планом» розробляється власна форма організації навчальної діяльності - «студійна система». Ідея її була висунута П.П.Блонським, теоретичне обгрунтування та практичне впровадження здійснено Б.М.Жаворонковим, О.М.Леонтьєвим та ін. Атрибути класно-урочної системи (класи, розклад) усуваються, а програма поділяється на кілька циклів. Організаційна робота учнів протікала по групах - студіях з чіткою орієнтацією на дослідницькі методи навчання. Професор педагогіки Колумбійського університету (США) У.Х.Кілліатрік увійшов в історію світової педагогіки як автор проектної системи (метод проектів).

У ході реалізації проекту діти разом з учителями вирішували яку-небудь практичну, дослідницьку задачу, отримуючи нові знання. Система спиралася на теоретичні засади і практичні знахідки спеціалістів в області дослідницького навчання. Метод проектів як спосіб реалізації навчальної роботи ідеально вписувався в організаційні особливості дальтон-плану. У Радянському Союзі велася активна робота з перегляду традиційних підходів до навчання. На початку 20-х років були розроблені програми Державної вченої ради (ГУС), в яких навчальний матеріал об'єднувався навколо трьох основних тем: 1. Природа і людина; 2. Праця; 3. Суспільство. В подальшому вони були скориговані в комплексно-проектні. Передбачалося широке використання студійної системи, дальтон-плану, застосування методу проектів, а значить впровадження дослідницьких методів навчання. Істотною відмінністю стало те, що учні працюють над завданням або проектом колективно, малою групою, а не індивідуально. Цей підхід отримав у педагогіці назву «бригадно-лабораторного методу» .

Педагоги того часу (А.П.Пінкевич, П.П.Блонський та ін.) відзначали перевагу нових програм і шляхів їх реалізації, які сприяли розвитку в учнів ініціативи, самостійності, колективізму, вміння планувати свою роботу, наполегливості у досягненні мети. В якості методів, за допомогою яких досягається необхідний рівень розвитку зазначених особистісних якостей, називалися: дослідницький, активно-трудовий, лабораторний, евристичний, екскурсійний, тобто мова йшла про явно виражене прагнення до дослідницького навчання.

У 1950-70-ті роки питанням дослідницького методу було присвячено ряд робіт відомих дидактів і методистів (М.М.Скаткін, І.Я.Лернер, Ф.Ф. Корольов та ін.), в центрі уваги яких стояли проблеми активізації пізнавальної діяльності учнів шляхом залучення їх до дослідницького пошуку.

І.Я.Лернер і М.М.Скаткін говорять про те, що «для повноцінного засвоєння досвіду творчої діяльності і одночасно засвоєння знань і умінь ... необхідний дослідницький метод, який давно застосовується в педагогічній практиці» [2,С.167]. Суть дослідницького методу вони визначають «як спосіб організації пошукової, творчої діяльності учнів для вирішенням нових для них проблем» [2,С. 168].

Таким чином, у сучасному освітньому процесі особливої значущості набуває творча, дослідницька діяльність учнів, якість якої визначається її системоутворюючим дослідницьким методом. Дослідницький метод має властивість широкого переносу в нові, нестандартні проблемні і дослідницькі ситуації, дозволяючи учню повноцінно розвивати свій інтелектуальний, культурний і творчий потенціал. Без уміння вносити в свою роботу елемент дослідження вчитель не може успішно вирішувати завдання навчання, виховання і розвитку учнів.

Навчання у вузі повинно підготувати студентів до активних пошуків дій у непередбачених професійних, організаторських та інших проблемних ситуаціях. Для того, щоб підготувати фахівця творчого, динамічного, здатного самостійно опановувати нові досягнення науки, необхідно в університеті формувати у студентів ті вміння, які зроблять роботу творчою.

Залучення студентів до наукових досліджень забезпечує кожному з них реальну можливість опанувати дослідницькими вміннями, підвищення рівня розвитку яких служить показником просування у творчій професійно-педагогічної діяльності.

Науково-дослідницький підхід стає все більш необхідний для того, щоб розробляти свої освітні програми, вибирати і проектувати освітні технології, через нього відбувається підвищення професіоналізму педагога, що забезпечує якість освіти в цілому. Засвоївши у вузі суть дослідницького методу, вчитель зможе в школі навчити цьому методу своїх учнів, тим самим сприяючи розвитку їх творчих здібностей.

Література:

1. Блонский П.П. Трудовая школа /П.П. Блонський //Избр. пед. и психол. соч. / Под ред. А.В. Петровского в 2 т. – М.: Педагогика, 1979. – Т. 1. – 400 с.

2. Дидактика средней школы / Под ред. М.А.Данилова, М.Н. Скаткина. –М.: Просвещение, 1975. – 303 с.

3. Коменский Я.А. Избранные педагогические сочинения / Я.А. Коменський. – М.: Педагогика, 1982. – Т.1. – 542 с.

4. Скаткии М.Н. Изучение, обобщение и внедрение передового педагогического опыта / М.Н. Скаткии. – М.: Педагогика, 1977. – 156 с.