Педагогические
науки/2 Проблемы подготовки
специалистов
Антіпіна В. О., Рябчун І. П.
ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний
педагогічний університет імені Григорія Сковороди», Україна
Актуальні проблеми формування
фахівців
туристичної сфери
Україна сприяє
розширенню і зміцненню міжнародного співробітництва в галузі туризму, а також
бере участь в діяльності міжнародних туристичних організацій на правах повного
або асоційованого члена або спостерігача. Так, з 20 жовтня 1997 року Україна
була прийнята в дійсні члени ВТО, а 25 вересня 1999 року Україна була обрана до
складу Виконавчого комітету ВТО. Це є безумовно ознакою довіри до України,
засвідченої їй 154-ма державами-членами ВТО і визнанням України, як країни з
великим туристським потенціалом [1].
За прогнозом ВТО, до 2020 р. всього подорожуючих в світі
буде 1,6 млрд. чоловік. Для порівняння: у 1997 р. подорожувало 612 млн.
чоловік. При цьому доходи від туризму, за прогнозами ВТО, до 2020 році складуть
2000 млрд. доларів США. За підрахунками ВТО, у 2001 році за кількістю подорожуючих
іноземних туристів Україна займала 22 місце у світі (5,8 млн. осіб, що
становить близько 1% від світових туристичних подорожів). За прогнозними
розрахунками щодо розвитку в'їзного туризму в Україні до 2020 року, його
чисельність зросте до 15, млн. осіб [2].
На початку третього тисячоліття на тлі інтенсивного
розвитку на планеті туристського бізнесу, все очевидніше стає той факт, що
професійно, а значить, ефективно займатися туризмом без наявності спеціальної
освіти складно, а в сфері обслуговування клієнтів просто неможливо.
У країні створена мережа навчальних закладів туристичного
профілю, які належним чином готують кадри для своєї галузі. Але їх випуск не повністю
задовольняє потреби ринку. Тому велика кількість непрофільних вузів отримують ліцензії
на підготовку кадрів туристичної сфери.
Потреби сфери туризму в нових умовах значною мірою
зосереджені на необхідності адекватного кадрового забезпечення всіх напрямків
розвитку, видів і форм туризму. Основне протиріччя тут полягає в
багатопрофільному характері туристської діяльності, яка, з одного боку, має
потребу в кадрах різних професій, спеціальностей, кваліфікацій, а з іншого – в
принципово нових технологіях обслуговування туристів і екскурсантів, потреби в
яких виникають у міру розвитку суміжних галузей національного господарства і
формування фахівців суміжних видів професійної діяльності.
Для України проблема удосконалення системи підготовки
професіоналів для сфери туризму має особливе значення у зв'язку з тим, що
розвиток туризму, як зазначається в державних документах, визнано пріоритетним
напрямком в державі та суспільстві. Україна має вагомі об'єктивні передумови
для того, щоб у стислі терміни увійти в число найбільш розвинених туристських
країн світу.
Туристична індустрія виступає, як один із регуляторів
зайнятості населення. Щорічно в цій сфері створюється близько 3 млн. робочих
місць. Наприклад, на ринку робочих місць Європейського союзу 13% займає туризм
[3].
У світовій туристській системі, за даними Міжнародної
організації праці (МОП), зайнято більше 130 млн. чоловік, а створення тут
одного робочого місця обходиться приблизно в 20 разів дешевше, ніж в
промисловому секторі економіки.
Приклади розвинених в туристичній індустрії країн
(Іспанія, Туніс, Італія, Греція, Франція, Австрія), де в секторі обслуговування
працює від 20 до 50% зайнятого населення показують, що з трьох нових професій,
як правило (особливо для молоді), дві можуть виникнути саме в туристській сфері
[4].
Чисельність працівників туристських підприємств України
складає близько 60 тисяч, а з урахуванням інших галузей народного господарства,
які беруть участь в обслуговуванні туристів (транспорт, готельний бізнес,
торгівля, зв'язок, розваги та ін.), за розрахунками СОТ налічується понад 100
таких галузей), ця цифра досягає 1,8 - 2 млн. чоловік. І, як показує досвід
останніх років, ця цифра продовжуватиме зростати. Тому питання кадрового
забезпечення сфери найближчим часом буде в нашій країні стояти досить гостро.
У всьому світі підготовці кадрів для туристського бізнесу
приділяється значна увага. За даними СОТ на початку 90-х років у Європі
налічувалося 105 вищих і 139 середніх навчальних закладів туристичного профілю,
в Америці – відповідно 6 і 17, в Азії та районі Тихого океану – 13 і 35.
Найбільше навчальних закладів, які готують персонал для
сфери туризму, у Великобританії 37, Іспанії та Італії – по 28, Франції – 22; на
американському континенті виділяються Канада – 25, США – 22 і Чилі – 12, а в
азіатсько-тихоокеанському регіоні – Австралія – 16, Китай – 6, Філіппіни – 5 і
Японія – 4.
Фахівці з туризму особливо відзначають високу якість
освітніх програм в області туристського і готельного менеджменту в Корнельському
університеті (Cornell – University) у США, в Інституті міжнародного готельного
менеджменту (Institut de Managment Hotelier International) в Швейцарії, в
Інституті туризму Економічного Університету Відня ( Institut fur Tourismus und
Frezeitwirtschaft) в Австрії [5].
На початок вступного періоду 2011 р. 133 ВНЗ в Україні ІІІ-ІV рівня та їх
філій здійснювали підготовку фахівців для туристичної сфери, серед яких є, як
спеціалізовані заклади освіти, так і окремі факультети і кафедри. З них 46 – за
напрямом „Туризм”, 58 – за напрямом „Менеджмент” з туристичною спеціалізацією,
24 – одночасно за двома напрямами з туристичною спеціалізацією, у 5
представлені „Туризм” і „Готельно-ресторанна справа”.
Ще у 5 ВНЗ окремого напряму немає, туризм і менеджмент туристичної
діяльності вивчаються, як окремі предмети на різних кафедрах. Серед ВНЗ, які
готують спеціалістів за напрямом „Туризм”, більше класичних університетів, за
напрямом „Менеджмент” з туристичною спеціалізацією – спеціалізованих закладів,
інститутів та філій.
Найбільша кількість ВНЗ припадає на Київську та Львівську області, зокрема
– міста Київ та Львів, які є туристичними центрами першої категорії, та
Автономну республіку Крим, найменша – на Дніпропетровську, Кіровоградську та
Сумську області.
Зміст навчання у ВНЗ за напрямом туристичного менеджменту знаходить
відображення, з одного боку – у навчальному плані, що включає цикли предметів,
як обов’язкових (в тому числі – з гуманітарної підготовки, природничо-наукової
та загальноекономічної підготовки, професійно-орієнтованої підготовки), так і
додаткових, або факультативних (елективних) (цикли дисциплін самостійного
вибору вищого навчального закладу та вільного вибору студента). З іншого боку,
він конкретизується навчальними програмами з кожного предмета, так би мовити
„технологічно” [6, с.142]. В програмах зазначається рекомендована для засвоєння
змісту предмету навчальна література, зокрема – підручники та посібники, а
також інші джерела. Навчальні плани цілком слушно вважають стратегією, а
навчальні програми – тактикою навчального процесу [7, с.102].
Швидкі темпи розвитку світової економіки та вимоги підвищення
ефективності навчально-методичної бази туристської освіти висувають також
проблему забезпечення випереджаючих темпів і поглиблення змісту кваліфікаційної
структури кадрового потенціалу. Це вимагає від системи підготовки та підвищення
кваліфікації кадрів реалізації таких функцій [8]:
- визначення невідповідності між фактичною кваліфікацією
кадрів і кваліфікаційними вимогами ефективного та якісного здійснення
діяльності на кожному робочому місці, стимулювання кожного виконавця до пошуку
шляхів усунення цієї невідповідності;
- відбору кадрів для підвищення кваліфікації в тих формах
навчання, які забезпечують професійну придатність і перспективність;
- забезпечення економічної зацікавленості організацій у
своєчасній підготовці та перепідготовці кадрів;
- створення необхідних організаційних умов для ефективної
узгодженості дій всіх сторін, що беруть участь в процесі підвищення
кваліфікації.
Міжнародні організації, які займаються розвитком туризму
і підготовки фахівців, висловили вимоги до сфери туризму й туристичної освіти і
визначили наступні конкретні завдання у сфері професійної туристичної освіти
[9]:
1) Створення сприятливих можливостей для розвитку і
удосконалення процесу освіти і підготовки фахівців у сфері туризму (в країнах –
членів ВТО – Об’єднання націй Всесвітньої туристської організації);
2) Забезпечення лідерства й ініціативи в питаннях освіти
туризму;
3) Розвиток необхідних стратегій в освітніх установах
туристичного профілю з метою досягнення якості й ефективності освіти;
4) Створення туристичного продукту високої якості із сучасними
властивостями за допомогою конкурентоспроможних високорозвинених стратегій;
5) Розробка стратегічних орієнтирів модернізації вищої
освіти; прагнення піднести професійну освіту у сфері туризму на рівень вищих
досягнень світової науки, техніки та передового досвіду;
6) Розробка освітніх і навчальних програм відповідно до
потреб ринку праці, заснування програм з викладанням поширеними мовами світу;
7) Удосконалення структури ступеневої системи професійної
освіти в туризмі; створення міжнародних стандартів туристичної освіти,
номенклатури нових професій, програм нового покоління підручників і навчальних
посібників;
8) Розробка нормативно – правової бази для нових типів
установ професійної туристської освіти. Досвід розв’язання всіх проблем сфери
туризму узагальнює ВТО.
До основних завдань вищої освіти у галузі туризму
віднесено наступне [10]:
1) забезпечення фундаментальної наукової, професійної і
практичної підготовки у сфері туристської діяльності;
2) здобуття студентами знань і вмінь освітньо-кваліфікаційних
рівнів відповідно до їх покликання, інтересів і здібностей;
3) удосконалення наукової і професійної підготовки кадрів
для сфери туризму.
Аналіз розвитку системи підготовки кадрів для сфери
туризму в Україні дозволив виявити необхідність впровадження в процес
підготовки кадрів принципів безперервної освіти. Воно включає в себе кілька
освітніх рівнів [11].
Так, перший рівень професійних знань реалізується вже в
середній школі на базі 9-11 класів, де учні в ліцеях (ліцейних класах)
паралельно з загальноосвітніми дисциплінами оволодівають основами спеціальності
соціальної анімації, спортивно-оздоровчого та екскурсійного туризму, які
викладаються, як комплекс дисциплін початкового туристського освіти. Випускники
отримують первинні спеціальні знання з туризму.
Другий рівень – придбання професійних кваліфікацій –
здійснюється в училищах, технікумах і коледжах, в які все частіше надходять
ліцеїсти з метою продовження свого професійного освіти і оволодіння професією
за соціальним туристському профілем. Фактично це є система середньої
спеціальної освіти з отриманням ступеня і кваліфікації бакалавра з туризму.
Третій рівень реалізації професійних потреб – це вища
освіта III і IV освітньо-кваліфікаційних рівнів, в системі якого все більш
широкого розмаху набуває сертифікаційне і інтерактивне навчання, яке розширює
професійну мобільність фахівця. За програмами вищої школи реалізуються III і IV
рівні професійної освіти, а також II рівень туристської кваліфікації – бакалавр
з середньою спеціальною освітою.
Післядипломне навчання є четвертим рівнем професійної
освіти, де велике значення набуває система додаткової освіти.
Принципи багаторівневого і безперервної освіти
конкретизують програми стаціонарного і післядипломного навчання: школа – ліцей –
училище – коледж – ВНЗ – перепідготовка, підвищення кваліфікації, придбання другої
спеціальності, вітчизняне та зарубіжне стажування та робота за наймом, зокрема,
за кордоном.
Становлення і подальший розвиток туристської системи
безперервного навчання закономірно вимагають об'єднання зусиль і координації, а
в окремих випадках – безпосередній кооперації існуючих організацій, навчальних
центрів, вищих навчальних закладів, інститутів підвищення кваліфікації як
головних навчально-методичних центрів, мережі курсів з підготовки та
перепідготовки організаторів та функціонерів, шкіл, семінарів, навчальних груп.
Аналіз ситуації, пов'язаної зі станом кадрових ресурсів
для сфери туризму, підтверджує необхідність коригування доктрини національної
системи освіти, заснованої на трьох теоретико-методичних компонентах її
реалізації:
- побудови професійно-кваліфікаційної структури кадрових
ресурсів і робочих місць в національній системі туризму України;
- розробки теоретико-методичних основ змісту професійної
освіти фахівців;
- створення нормативно-правової бази, що забезпечує ефект
функціонування державних і недержавних освітніх установ туристичного профілю [12,
с.6.].
Ставлячи перед собою завдання підвищення якості
туристської освіти, потрібно враховувати тенденції розвитку світового туризму,
досвід передових зарубіжних країн в навчально-освітньому процесі, який
перебуває в стані постійного пошуку шляхів удосконалення туристської освіти.
Література
1.
Максименко С.В. Туристська діяльність: міжнародно-правові
аспекти / Одеська національна юридична академія. / Максименко С.В. – Одеса :
Латстар, 2001. – 174 с.
2.
Організація туристичної діяльності в Україні : навч.
посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В.Ф. Кифяк. – Чернівці : Зелена Буковина,
2003. – 312 с.
3.
Крупенина Т.
Социальные проблемы развития индустрии туризма / Т. Крупенина // Управление персоналом. –
2001. – №5. – С. 38-43.
5.
Герасименко В.Г. Трансформация международного туризма и
ее отражение в процессе подготовки кадров / В.Г. Герасименко // Региональный
сборник научных трудов по экономике. – Донецк : Прометей, 1999. – Вып.1. – С. 114-120.
6.
Федорченко В.К. Підготовка фахівців для сфери туризму:
теоретичні і методичні аспекти: [монографія] / В.К.Федорченко. – К. : Вища
школа, 2002. – 350 с.
7.
Лук’янова Л.Б. Екологічна освіта у професійно-технічних навчальних
закладах: теоретичний і практичний аспекти: монографія / Л.Б.Лук’янова. – К. : Міленіум,
2006. – 252 с.
8.
Федорченко В.К. Відкрити світ! Становлення та особливості безперервної туристичної
освіти в Україні / В.К. Федорченко //
Гуманітарні науки. – 2002. – №2. – С. 27-36.
9.
Машика Н.В. Теоретичні і практичні аспекти професійної
підготовки кадрів в галузі туризму [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://infotour.in.ua/mashyka.htm
10.
Сакун Л.В. Теорія і практика підготовки фахівців сфери
туризму в розвинутих країнах світу: Монографія. / Сакун Л.В. – К. : «МАУП»,
2004.
11.
Гринько С.А. Рынок подготовки туристских кадров: реалии и
перспективы развития //Слобожанський науково-спортивний вісник. – 2006. – №10. –
С.243-246.
12.
Ткаченко Т. Підготовка фахівців для сфери туризму / Т.
Ткаченко, С. Мельниченко // Освіта України. – 2005. – №7. – С.6.