Педагогические науки/ 2. Проблемы подготовки специалистов

аспірантка Мехбалієва Н.А.

Національний університет біоресурсів і природокористування України (м.Київ)

Структура та зміст професійної адаптації

майбутнього агронома

Сучасний ринок праці диктує досить жорсткі умови до якості та рівня професійної підготовленості фахівців, незалежно від галузі виробництва. Сільське господарство знаходиться при цьому в особливому становищі, оскільки ринкові відносини формуються в ньому менш активно, а сучасні технології виробництва сільгосппродукції приходять у сільську місцевість значно повільніше, аніж до міста. Не завжди продуманою є й кадрова політика в сільськогосподарському господарстві, що зумовлює, з одного боку, відчутну нестачу кваліфікованих фахівців, з іншого – недоцільне й неефективне використання наявних підготовлених у ВНЗ кадрів для сільського господарства. Як свідчать наукові дослідження [1], з випускників сільськогосподарських вузів (бюджетної форми навчання) у сільськогосподарську сферу повертаються близько третини, проте навіть з цієї невеликої кількості ще близько 15 % залишають місце роботи і змінюють напрям підготовки після першого року професійної діяльності. В результаті створюється дефіцит професійно компетентних фахівців у цілій галузі, причому це стосується не лише працівників середньої ланки, але й головних спеціалістів (агрономів, ветеринарів, зоотехніків, інженерів сільського господарства та ін.). Цілком зрозуміло, що головними негативними чинниками такої ситуації виступають економічні, далі в порядку спадання не можна заперечити й значущу роль соціальних та психологічних чинників, серед яких і низький рівень професійної адаптації, що починає формуватися задовго до початку професійної діяльності.

Процес професійної адаптації майбутніх агрономів, як і інших фахівців аграрної сфери, ускладнюється ще й специфікою сільськогосподарської сфери виробництва, яка може бути охарактеризована такими особливостями:

1. Відсутністю для випускників аграрних ВНЗ достатньої кількості вакансій для того, щоб залишитися у місті. Відомо, що значна кількість студентів-аграріїв прагнуть не полишати місто після закінчення навчального закладу, оскільки вже адаптувалися в умовах міського способу життя. Але молодому агроному за спеціальністю влаштуватися на роботу в міських умовах фактично неможливо, і він часто змінює фах, тільки-но вийшовши зі стін навчального закладу. Як наслідок держава втрачає кваліфікованих, підготовлених працівників, а всі старання вищої школи з надання достатнього рівня професійної компетентності зводяться нанівець.

2. Сезонним характером активної професійної діяльності зайнятих в аграрній сфері, в тому числі й фахівців з вищою освітою. Як зазначає [2, ст.153]: “Надзвичайна напруженість праці без будь-якого фіксованого робочого дня приходиться на період посівів, збирання врожаю і сінокосу. Тоді робочий день триває 14-16 годин; натомість зимові місяці не вимагають докладання трудових зусиль і спостерігається надлишок робочої сили. Крім того, сезонність сільськогосподарської праці характеризується високою часткою ручної праці та залежністю від природних і кліматичних умов регіону (т.зв. ризиковане землеробство)”. Додатковим наслідком зазначених характеристик та поясненням складності професійної адаптації фахівця аграрної сфери є й постійна робота на відкритому повітрі, незалежно від погодних умов. Варто зазначити, що молодий фахівець-агроном має бути різнобічно підготовленим, оскільки вузькопрофільні спеціалісти, що володіють однією-двома професійними технологіями, в умовах сільського виробництва не можуть достатньо самореалізуватися. Випускник після закінчення навчального закладу повинен мати достатні знання з комплексу фундаментальних і професійно-орієнтованих дисциплін нормативного циклу (агрохімії, ґрунтознавства, насіннєзнавства, технології обробки й збереження сільськогосподарської продукції тощо), що може забезпечити фахівцю не лише швидку адаптацію до професійної діяльності, але й достатній соціальний статус.

3. Фінансовою нестабільністю аграрного виробництва та низьким рівнем доходів сільського населення, в тому числі й фахівців сільського господарства; ця нестабільність детермінується зовнішніми впливами на сільське господарство (політичними, економічними, демографічними) й внутрішніми (погодні умови, ціни на пальне, кредитна політика тощо). У такій ситуації молодий агроном не може планувати свою життєву траєкторію, своє статусне зростання та ін., що, безперечно, не сприяє його успішній професійній адаптації [3].

4. Обмеженістю кар’єрного зростання в сільському соціумі та вузьким спектром вакансій, що робить професійну адаптацію також обмеженою в колі доступних для молодого фахівця статусно-рольових позицій [4].

5. Високим рівнем соціального контролю та особливостями сільського стилю життя, який диктує молодому спеціалісту певні вимоги до спілкування, орієнтації в соціумі та ін. Так, для сільської місцевості більш характерним є колективний стиль праці, колективне вирішення громадських проблем, перевага звичаєвого права та громадський характер морально-ціннісного ставлення до оточуючого світу. Тому молодий фахівець одразу стає об’єктом уваги для всього населення (з обговоренням всіх допущених помилок та недоречностей), що, безумовно, не сприяє швидкій і успішній професійній адаптації.

6. Низьким рівнем розвитку соціальної інфраструктури, обмеженістю доступу до центрів дозвілля, недостатнім рівнем побутового обслуговування тощо.

Маючи на увазі зазначені вище проблеми і складнощі в професійній адаптації випускників аграрних ВНЗ, можемо дійти висновку, що ці адаптаційні проблеми характерні для майбутніх агрономів з самого початку навчання у ВНЗ, оскільки:

1) переважна частина абітурієнтів, що обрали для себе майбутньою спеціальністю агрономію, є мешканцями сільської місцевості, а тому ці адаптаційні проблеми для них відомі з дитинства;

2) значна частина майбутніх агрономів не планує повертатися до професійної діяльності в аграрній сфері, і використовує вуз як час і місце для адаптації в міському середовищі;

3) за час навчання в аграрному навчальному закладі ситуація в сільському господарстві підлягає змінам, до яких випускник може бути не зовсім підготовлений.

Виходячи з цього, можемо сформулювати висновок, що професійна адаптація повинна бути невід’ємним компонентом професійної підготовки фахівця аграрної сфери як системного утворення.

Література:

1. Бартеньев А. П. Состояние и проблемы трудоустройства выпускников аграрных вузов / А. П.Бартеньев. – електронний ресурс. – режим доступу : www.mgau.ru/file_article/article_655_625.pdf

2. Кравченко А. И. Культурология : учебное пособие для вузов / А. И.Кравченко. – 3-е изд. – М. : Академический проспект, 2001. – 452 с.

3. Овчинцева Л. Особенности сельской бедности / Л. Овчинцева // Демоскоп Weekly. – № 213. – 2005. – С. 2-12.

4. Селиванов Д. Ю. Особенности профессиональной адаптации выпускников аграрних вузов / Д. Ю.Селиванов // Научный потенциал : работы молодых ученых. – № 4. – 2008. – С. 241-245.