Долока А.О.

Науковий керівник: проф. Морозова Л.П.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Людина як особливий рід сущого

Представники різних напрямків думки - філософи, письменники, вчені - погоджуються з визнанням людини унікальним творінням всесвіту, приймаючи цей погляд як аксіому. Звісно, багато хто з них сперечається над тим, що ж у людині таке надзвичайне - тіло, розум, душа, творчий дух чи тяга до соціальності (і ними людина визначається як "вінець природи", "політична тварина", "мислячий очерет", "людина вміла"). Проте теза про винятковість і неповторність людини не піддається сумніву. Навіть з боку тих, хто вважає, що ніякого бар’єру між людиною і звіром нема, що багато з тих явищ, які ми вважаємо людськими набутками (спільність, альтруїзм, вірність, спілкування), мають аналогії у соціальній поведінці людини.

В загальному вигляді проблема унікальності людини видається зрозумілою. Звісно, людина володіє групою незвичних властивостей. Вона відображає у своїй свідомості безкінечну багатоманітність сущого. Вона створює світ культури. У ній самій - цікаве переплетення природних і соціальних якостей. Тобто людина надзвичайно складна. Але в цій багатоманітності образів людини і є важкість розшифрування проблеми унікальності людини. І в різні історичні епохи мислителі по-різному вбачали шляхи до її вирішення [1, c. 311].

Перший підхід грунтувався на особливій тілесності, на високій організованості як біологічної істоти. Вже греки прославляли культ людського тіла, боги були антропоморфними, християнська традиція проголошувала людину образом і подобою Бога, вінцем творіння, тілесність якого має христологічний, тобто божественний вимір.

Другий підхід грунтувався на тому, що людина володіє унікаьною властивістю - розумом. Ця ідея концептуально оформлюється ще в грецькій філософії. Свідомість, логіка, інтелект – це дар, яким володіє людина. Жодна тварина не мислить, тому своєрідність людини полягає саме в тому, що, будучи біологічним організмом, вона одночасно володіє незвичною властивістю, котра виводить її за межі тваринного царства. Проте є група мислителів, за якою розум не є джерелом сили і унікальності людини. Наприклад, Августин Блаженний і Фома Аквінський вважали, що розум - одна з найсумнівніших і невизначених властивостей людини, доки не буде просвітлений божественним откровенням. Тобто те, що здавалося вищою привілегією людини, здобуло вид небезпечної спокуси, наслідком якої є звеличення влади розуму як вищої сили людини. Також А. Шопенгауер зауважував, що розум - це не особлива, відпочатково дана людині духовна сила, а жахливий наслідок занепаду в людині базових, природних характеристик. слідом за ним йдуть неофрейдисти, які трактують безум як активну реакцію на руйнівні імпульси, які йдуть від авторитету розуму і розвитку інтелекту. Раціональна діяльність людини виявила себе як насилля і злопороджуюче начало, спрямоване на підпорядкування світу. Він не тільки завойовує особистість зсередини, але й підпорядковує людину ззовні, насильно диктує свої істини.

Третій підхід розглядає унікальність людини в її соціальності, дарі спілкування. Людина - істота суспільна, політична [2, c. 142].

Отже, у філософській антропології охоплені деякі суттєві риси, які говорять про своєрідність людини, – розум, соціальність, спілкування, зверхність над природним царством. Але жоднен з даних оглядів не виявляє людської природи, її цілісність. Звідси виникає настанова: можливо, унікальність людини взагалі не повязана з самою людською природою, не зводиться до набору якостей, а проявляється у нестандартних формі її буття? Людина все ж таки щось "інше". Як вважають деякі філософи, дійсно унікальною властивістю людини є її відкритість, незавершеність як творіння. На відміну від решти істот вона здатна долати власну видову обмеженість, бути невідторгненою частиною живого світу і звеличуватися над ним. У цій особливості - дивна і суттєва своєрідність людини. Як ще зауважив в епоху Відродження Піко делла Мірандолла, людина - своєрідний "хамелеон", здатний імітувати всі живі форми як вверху, так і внизу, як ангельські, так і демонічні: "Людина - це не закрита посудина, а відкриті двері". Саме в цьому сенсі людину можна назвати "вінцем творіння" як богоподібну істоту. Людина, говорив М. Бердяєв, "це точка перетину двох світів". Тобто унікальність людини виражена в тому, що вона виступає мостиком між мікрокосмом і макрокросмом, тільки через людину можна прорватися до таємниць світобудви [3, c. 52].

Отже, якщо людина - це особливий рід сущого. Це могло трапитися з волі Бога (теологічна версія), в наслідок плавного накопичення певних специфічних людських задатків (еволюційні теорії), або в результаті метаморфози людської поведінки (психоаналіз) чи шляхом космічного переселення (доктрина панспермії).

Література:

1. Алексєєв П.В. Філософія. Підручник. / П.В. Алексєєв – М.: Проспект, 2011. – 538 с.

2. Спиркин А.Г. Філософія. Підручник. / А.Г.Спиркин – М.: Гардаріки, 2010 – С. 140-146.

3. Шаповалов В.Ф. Основи філософії. Від класики до сучасності: посібник для вузів. / В.Ф. Шаповалов – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2009 – 207 с.