Философия/3. История философии

Аспірант Невмержицька О.М.

Національний університет біоресурсів и природокористування України, Україна

Естетичне сприйняття

Аналіз ціннісного аспекту естетичного сприйняття припускає розгляд специфіки естетичної оцінки та її місце по відношенню до інших класів оцінок, що пов'язане з філософським розумінням співвідношення суб'єктивного і об'єктивного в естетичному сприйнятті з багатовіковою проблемою прекрасного, та механізму виникнення естетичного ціннісного судження, який вимагає свого дозволу на існування у зв'язку з різними стандартами, нормативами, критеріями оцінки в їх відношенні до цінності. Звідси виникає філософська проблема співвідношення гносеологічного і ціннісного в акті естетичного сприйняття, а також співвідношення раціонального та емоційного в ньому.

Якщо звернутися до творчості в галузі естетики видатного філософа І.Канта, то великою його заслугою, на думку Н. Гартмана, є те, що він «увів поняття доцільності "для" суб'єкта, в той час як з давніх часів онтологічна доцільність речі ставилася до неї самої» [1]. Звідси, доцільне для суб'єкта стає доцільним «без мети», тобто річ, при її сприйнятті, викликає почуття задоволення незалежно від практичного інтересу та поняття про неї. Цим у суб'єктивно-ідеалістичному плані була поставлена основна проблема естетичної цінності. Механізм виникнення естетичного судження, за Кантом, це «гра» уяви і розуму, що пов'язувала сприйняття об'єкта зі здатністю душі - почуттям задоволення і невдоволення: «Щоб вирішити питання, прекрасно щось чи ні, ми відносимо уявлення не до об'єкта через розум для пізнання, а через уяву (яка може бути в поєднанні з розумом) до суб'єкта і до його почуття задоволення і невдоволення. Отже, судження смаку не є пізнавальне судження; тобто, воно не логічне, а естетичне; а під цим розуміється те, що основа визначення чогось може бути тільки суб'єктивною і не може бути іншою» [2, 42]. Тобто цим ствердженням філософ єдиним критерієм естетичної оцінки оголошує суб'єктивне естетичне почуття, а те що на практиці спостерігається спільність естетичних суджень, він пояснює припущенням суб'єктивної спільності почуттів: «У всіх судженнях, де ми визнаємо що-небудь прекрасним, ми нікому не дозволяємо бути іншої думки, хоча при цьому ми формуємо своє судження не так на понятті, а тільки на нашому почутті, яке ми покладаємо в його основу не як приватне почуття, а як загальне» [2, 92].

Тобто, з однієї сторони І. Кант переносить пошуки специфіки естетичної цінності в сферу співвідношення суб'єкта та об'єкта, і тут потрібно зазначити дуже високу оцінку Н. Гартмана з приводу цього. З іншої сторони – І. Кант зводить механізм виникнення естетичного судження і його критерію до суб'єктивного чуттєвого задоволення через «гру» уяви і розуму, з чим Н. Гартман не погоджується, розглядаючи механізм виникнення естетичного судження не тільки на основі почуття, а й на основі розуміння твору мистецтва та епохи, що його породила.

Якщо ж визнати залежність естетичного судження лише від почуття та емоцій, то відкривається широкий простір для ірраціоналістичного трактування цінностей. Така можливість міститься у вчення Канта, і вона отримала свій розвиток в сучасних буржуазних теоріях цінності, зокрема в естетиці Д. Сантаяни: «Цінність виникає з безпосередньої і неминучої реакції життєвого стимулу і з ірраціонального боку нашої природи, - стверджує Д. Сантаяна. - Якщо ми підходимо до твору мистецтва чи природи науково, з точки зору їх історичних зв'язків або чистої класифікації, то естетичний підхід відсутній» [3, 243]. Зрозуміло, що Д. Сантаяна розвиває вчення Канта в дусі суб'єктивного ідеалізму і ірраціоналізму.

Таким чином, можна виділити дві основні проблемні питання, які намітилися вже у Канта: 1) щодо специфіки естетичної цінності в її ставленні до інших видів цінностей та 2) щодо її внутрішньої природи, механізму оцінки, незалежно від того яким би чином вона не проявлялася - в оціночному судженні, або чисто інтуїтивно. Тому розуміння цінності в естетиці тісно пов'язане з проблемою сприйняття, співвідношення раціонального та емоційного в ній, а також з прагненням розкрити внутрішню природу естетичної оцінки.

Естетичне сприйняття має специфічну структуру, так як воно обслуговує специфічні потреби людини. Йому також притаманна певна спрямованість уваги, що пов'язана з усталеною в даній особистості системою орієнтації в об'єктах сприйняття.

Естетичне сприйняття це процес, що розвивається у часі, а також це - акт проникнення в сутність предмета. Первісне почуття, що збуджує наш інтерес до предмета Р. Інгарден назвав попередньою емоцією, що «викликає в нас зміну спрямованості – перехід від точки зору природного практичного життя до специфічно "естетичної" точки зору» [4]. Ця попередня емоція характеризує початкову стадію порушення естетичного почуття. Вона спричиняється увагою до якої-небудь окремої властивості предмета: форми, кольору, розміру і т.д., і характеризується нестійкістю. Але за певних обставин попередня емоція розвивається в більш стійке відчуття. Ця здатність сприйняття породжена історично, люди в результаті багатовікового історичного розвитку виробили її в собі. Це здатність розрізнення нюансів, відтінків, переходів, типу впорядкованості: симетрії, пропорційності, ритму, контрасту та ін. Зважаючи на діалектичну єдність здібностей і потреб ця здатність давно стала внутрішньою потребою сприйняття. Окрім розрізнення окремих властивостей предмету людиною, де попередня емоція виникає зазвичай як відповідна психіко-фізіологічна реакція, цей предмет в естетичному сприйнятті сприймається як цілісний, що пов'язано вже з естетичними потребами, та має зміст і значення.

Естетичні потреби людини перебувають у контакті з об'єктивною ситуацією їх задоволення. Якісні особливості переходу від буденного сприйняття до сприйняття естетичного можна визначити за допомогою терміну «установка». Він відомий з теорії експериментальної фіксованої установки, розробленої Д. Н. Узнадзе та його школою. Вони одним з основних положень цього вчення вважають: «Для виникнення установки достатньо двох елементарних умов - якої-небудь актуальної потреби у суб'єкта і ситуації її задоволення» [5]. При такому широкому трактуванні установка отримує універсальне значення. Вона характеризує перехід від одного виду діяльності до іншого та має змістовне значення з різним ступенем його усвідомленості. Тобто, інформація, що міститься в пам'яті і представляє минулий досвід, діє в поєднанні з тим, що сприймається в даний момент. Ця інформація може виникати, коли сприйняття потрапляє у залежність від щойно отриманого досвіду. Тоді виникають ілюзії, що поширюються не тільки на форму, а й на зміст сприйманого.

З актуалізацією естетичних потреб мова йде про розвиток процесу естетичного сприйняття, синтез пізнання і оцінки, який відбувається в цьому процесі. Установка, що виступає як контакт естетичних потреб особистості і об'єктивної ситуації, діє протягом усього акту сприйняття, фіксуючись в естетичному почутті. А саме естетичне почуття може бути пояснено як естетичними потребами особистості (її ідеалами, смаками), так і особливостями сприйманого об'єкта та його властивостей.

До сприйняття як синтезу пізнання і оцінки, яке не можливе без залучення минулого досвіду, зручно застосувати термін: «орієнтація на об'єкт» [6]. Тобто в естетичному сприйнятті об'єкт оцінюється як співзвуччя сприйманих властивостей (характер ліній, форма, колір, пропорційність, і т. д.), що складають неповторну своєрідність даного предмета. Естетичне сприйняття не знає несуттєвих деталей, оскільки оцінка носить емоційний характер, тобто важливість мають навіть незначні деталі.

Установка на естетичне сприйняття пов’язана з активізацією системи орієнтації, що залежить від об'єкта та від естетичних ідеалів і смаків особистості, пов'язаних в свою чергу з громадськими естетичними ідеалами і смаками. Підключення системи орієнтації, а отже смаків і ідеалів особистості, і визначає ціннісний характер естетичного сприйняття.

Існує також асоціативність сприйняття, що означає відрив від безпосередньо сприйманого, вторгнення в сприйняття іншого, що несе з собою знання про інші предмети. У науковому спостереженні асоціативність сприйняття отримує значення наукового порівняння. Воно лише у сфері функціонально-конструктивної структури має спільність з досліджуваним об'єктом. Ця обставина робить наукове порівняння відносно незалежним від сприйняття.

Отже, будучи за своєю суттю оціночним, естетичне судження не є тільки сумою чуттєвого сприйняття або чистою інтуїцією. Воно передбачає пізнання об'єкта та його оцінку на основі співвідношення раціонального та емоційного, ідеалів та смаків, безпосереднього бачення і складного мистецтва мислити та відчувати естетично, мистецтва сприймати.

Література:

1. Гартман Н. Эстетика. М., Изд-во иностранной литерату ры, 1958.

2. И. Кант. Критика способности суждения. СПб., 1898, стр. 42, 92.

3. G. Santayana. The sense of beauty. Цит. по: Современная книга по эстетике. М., 1957, стр. 243.

4. Р. Ингарден. Исследования по эстетике. М., 1962.

5.Д. Н. Узнадзе. Экспериментальные основы психологий установки. Тбилиси, 1961, стр. 23.

6. Н. 3. Коротков. Проблема ценности в философии. Ленипград, 1966, стр. 112 - 127.