Студентка Асадова Е.С.

Запорізький національний університет, Україна

ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ВИБОРЧОГО ПРАВА В КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІЙ ДОКТРИНІ

В юридичній літературі досить часто зустрічається термін «виборче право». Але на сучасному етапі єдиної точки зору щодо його визначення не знайдено.

М. Ставнійчук зазначає, що в науці радянського державного права не було одностайного розуміння обсягу та меж правового регулювання виборчого права [1, 32] і, відповідно, не існувало його єдиного розуміння. У вітчизняній правовій науці вже неодноразово робилися спроби визначити поняття виборчого права. Цим питанням займались такі науковці, як Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л., Туманов В.А., Баглай М.В., Марцеляк О.В., Маклаков В.В., В. Максаков, Е. Тадевосян, В. Чиркін, А. Автономов, Ю. Вєдєнєєв, Воєводін Л.Д., Ільїнський І.П., Петров Г.І., Теплова Н.А., Кім А.І., Савенков Н.Т. та інші. Тому в теорії конституційного права застосовують різні підходи до розкриття даного поняття.

Наприклад, науковці застосовують підхід, згідно з яким поняття розглядається в суб’єктивному та об’єктивному значенні. До цього підходу схиляються такі науковці як Погорілко В.Ф., Баглай М.В., Туманов В.А., Федоренко В.Л., Марцеляк О.В., Маклаков В.В. та ін..

Так, М.В. Баглай та В.А. Туманов в об’єктивному значенні визначають виборче право як сукупність законодавчих актів та інших правових норм, що регулюють статус виборців, виборчу систему, інші відносини, що складаються у ході виборчого процесу [2].

О. Марцеляк розкриває поняття «виборче право» в об'єктивному значенні як сукупність конституційно-правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з формуванням представницьких і інших виборних органів (посадових осіб) державної влади та місцевого самоврядування [3].

О. Тодика робить висновок, що виборче право в об’єктивному змісті – це генеральний правовий інститут, складовими елементами якого є інститут виборів до парламенту [4].

У суб'єктивному значенні поняття «виборче право» розуміється як гарантована громадянинові державою можливість брати участь у виборах державних органів і органів місцевого самоврядування.

Суб’єктивне виборче право розглядають в активному та пасивному аспекті. Зокрема активне виборче право передбачає право громадянина обирати своїх представників до органів публічної влади, а пасивне виборче право є правом громадянина бути обраним до цих органів.

На думку А. Корнєєвого та Т. Шаповал передумовою участі кожного з громадян у здійсненні народовладдя є право голосу – саме загальне суб’єктивне право індивіда, що відкриває йому можливість разом з іншими брати участь у всіх процедурах, через які виявляється і здійснюється воля народу [5, 39].

Відповідно до Погорілка В.Ф. та Федоренка В.Л. виборче право в об’єктивному значенні – «це інститут конституційного права, що об’єднує норми конституційного та інших галузей права, які визначають поняття, види, принципи виборів, порядок їх організації та проведення, а також юридичну відповідальність за порушення чинного законодавства про вибори», а в суб’єктивному – «конституційне право громадянина України вільно обирати та бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування» [6].

Існують й інші підходи до визначення поняття «виборче право».

Так, наприклад, О. Тодика у своєму дослідженні «Вибори до парламентів країн СНД» визначив три підходи розуміння виборчого права [4].

Перший підхід базувався на звуженому тлумаченні виборчого права, оскільки деякі науковці відрізняли інститути виборчого права від власне процесу організації проведення виборів.

Другий підхід - розширене тлумачення виборчого права, згідно з яким під виборчим правом розумілася сукупність державно-правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі формування виборних органів державної влади в центрі й на місцях, як найважливіший фактор забезпечення волі та інтересів народу.

І відповідно до третього підходу виборче право розглядалось як сукупність юридичних норм і складова частина конституційного права, що регулює суспільні відносини, які виникають під час виборів депутатів до представницьких органів державної влади.

Як бачимо, сформувалось багато підходів до визначення виборчого права. Розглянувши деякі з них, ми підсумували, що більшість науковців схиляється до розуміння даного поняття в об’єктивному та суб’єктивному значенні. При цьому виборче право в об’єктивному значенні найчастіше розглядається як сукупність конституційно-правових норм. В суб’єктивному ж значенні - як можливість обирати і бути обраним до органів влади.

Література:

1. Ставнійчук М.І. Законодавство про вибори народних депутатів України: актуальні проблеми теорії і практики / М. І. Ставнійчук. – К., 2001. – 188 с.

2. Баглай М.В., Туманов В.А. Малая энциклопедия конституционного права. – М., 1998. – с. 160–164.

3. Марцеляк О.В. Вибори народних депутатів України: історія, теорія, практика / О.В. Марцеляк. – Х. : ТОВ «ПРОМЕТЕЙ-ПРЕС», 2008. – 204 с.

4. Тодика О.Ю. Вибори до парламентів країн СНД (Порівняльно-правовий аспект) / О.Ю. Тодика: Монографія. – Х. : Факт, 2003. – 147 с.

5. Корнєєв А.В., Конституційно-правовий інститут виборів і суб’єктивні виборчі права громадян (Можливості удосконалення) / А.В. Корнєєв, Т.В. Шаповал // Вісник Центральної виборчої комісії. - № 4 (14). – 2008. – с. 39-45.

6. Погорілко В.Ф., Конституційне право України / В. Ф. Погорілко, В.Л. Федоренко. – К. : Наукова думка ; Прецедент, 2006. – 602 с.