Економічні науки/5. Управління трудовими ресурсами

Студентка Радчук Тетяна Леонідівна

Національний університет харчових технологій, Київ, Україна

Продуктивність праці на підприємстві та шляхи її підвищення

Сучасні умови формування ринкових відносин, обумовлюють необхідність поглибленого дослідження питань управління продуктивністю праці, виявлення найбільш вдалих шляхів її підвищення.

Багатогранна проблема підвищення продуктивності праці стала предметом уваги багатьох зарубіжних дослідників, зокрема – Д.Сінка, К.Р. Макконелла, С.Л. Брю, та іншим. Серед українських вчених істотний внесок належить А. Ревенко, А. Колоту, Ш. М. Тимош, О.А. Грішновій та іншим.

Продуктивність праці за рекомендаціями МОП – це показник, який відображає ступінь ефективності використання одного конкретного фактору виробництва – праці [6].

Визначення поняття «продуктивність праці» різними науковцями мають спільні та відмінні риси. У доробках Грішнової О.А., Мочерного С.В., Макконелла К.Р., Брю С.Л. дане поняття ототожнене із «ефективністю» і вимірюється кількістю продукції чи послуг, вироблених працівником за одиницю часу, або кількістю робочого часу затраченого на виробництво продукції чи надання послуг [2, 4, 5]. Дещо інше уявлення про зміст категорії «продуктивність праці» висловлює західний вчений Д.С. Сінк. Замість поняття «ефективність» він застосовує поняття «результативність». Загалом, із цим можна погодитися, проте, не завжди обсяги випуску продукції можна ототожнювати з результатом (ефектом) діяльності підприємства, важливішим фактором впливу, іноді, може бути асортимент продукції, його широта та швидке оновлення. Зняти існуючі суперечності у трактуванні поняття «продуктивність праці» допомагає аналіз визначення у широкому та вузькому сенсі. Так, Равенко А. розглядає продуктивність праці на макрорівні, як характеристику результативності суспільства.

Важливою особливістю показника продуктивності праці є його динамічність. Він постійно змінюється під дією величезної кількості чинників [3, с.104]. С.В. Мочерний наголошує, що чинник – це один з основних видів речових і людських ресурсів виробничої діяльності, який бере участь та впливає на виробництво споживчої вартості [7, с. 492].

Чинники підвищення продуктивності праці персоналу підприємства можна поділити на дві групи:

1) внутрішні – якими може керуватися суб’єкт господарської діяльності (управління, організація, трудові відносини, кваліфікація і мотивація персоналу, техніка і технологія, умови праці, інновації тощо);

2) зовнішні – перебувають поза сферою керування суб’єкта господарювання (політичне становище у країні та світі, рівень розвитку ринкових відносин, конкуренція, науково-технічний прогрес, загальний рівень економічного розвитку, якість і кількість трудових ресурсів, культура, моральність, соціальні цінності, наявність природних багатств, розвиток інфраструктури тощо) [5, с. 316-317].

Деякі вчені у групу перших – внутрішніх чинників – включають «тверді» – ті, що складаються з виробів, устаткування, технологій, матеріалів та енергії. У другу групу – зовнішніх чинників – людей, організацію і систему, методи роботи, стилі управління [1, с. 245-247].

Чинники тісно пов’язані із резервами зростання продуктивності праці. Резерви – це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої) за рахунок дії тих чи інших чинників удосконалення техніки, технології, поліпшення організації праці та управління [3, с. 105]. Тобто, якщо той чи інший чинник розглядати як можливість, то використання резерву, пов’язаного із ним, – це процес перетворення можливості у дійсність.

Кожній групі чинників зростання продуктивності праці відповідає аналогічна група резервів. Варто зазначити, що на відміну від зовнішніх, внутрішні резерви мають більш практичне значення з точки зору мобілізації наявних на підприємстві ресурсів. До них можна віднести: удосконалення матеріального та морального стимулювання праці персоналу, поліпшення виконання робочого часу, економія чисельності працівників, зменшення рівня плинності працівників, удосконалення наукової організації праці персоналу [3, с. 108].

Отже, ефективними шляхами підвищення продуктивності праці на підприємстві є виявлення чинників, що на неї впливають та розробка заходів, реалізації внутрішніх резервів, спрямованих на максимізацію результатів від їхнього подальшого використання.

Література:

1. Адміністративне управління трудовим потенціалом: навч. посіб. / [В. М. Гриньова, М. М. новікова, М. М. Салгун, О. М. Красноногова]; за ред. В. М. Гриньової. – Харків: ХНЕУ, 2004. – 428 с.

2. Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник. – 5-те вид., оновлене. – К., 2011. – 390 с.

3. Гутафель В. В.Резерви підвищення продуктивності праці персоналу торговельного підприємства / В. В. Гутафель.// Науковий вісник / Чернівецький торговельно-екон. ін-т. — Чернівці, 2009. — Вип. 3 (35). — С. 104-111.

4. Макконелл К. Р. Экономикс: принципы проблеми и политика: пер. с англ. / Макконелл К. Р.,Брю С. Л. – 16-е изд. – М.: ИНФРА-М, 2006. – XXXVI, 940 c.

5. Марцин В. С. Економіка торгівлі: Підручник. – К.: Знання, 2008. – 603 с.

6. Международная организация труда: конвенции, документы, материалы: справочное пособие / под. ред.. З. С. Богатыренко. – М.: Дело и сервис, 2007. – 751 с.

7. Мочерний С. В. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 3. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – 951 с.