Вилгін Євген Аркадійович,

к.держ.упр., докторант Академії муніципального управління

Вплив економічної кризи на інвестиційну привабливість будівельної діяльності України

Аналіз поточної ситуації в галузі показав, що значне скорочення частки бюджетних асигнувань, зумовлене впливом світової фінансової кризи, істотна зміна структури інвесторів, а також зростання інфляційних процесів вимагає принципово нових підходів до організації інвестиційного процесу в будівництві.

Нагальною проблемою, без розв’язання якої неможливо забезпечити конкурентоспроможність економіки України, є морально та фізично застарілі виробничі фонди. Причому попри те, що норма нагромадження на початку XXI ст., здавалося б, повинна була забезпечити прискорене оновлення основних фондів, динаміка їх зносу залишається негативною з початку 1990-х років.

На жаль, на сьогодні національні ресурси (з яких 63,3 % джерел фінансування становлять власні кошти підприємств) залишаються недостатніми, а величина сукупних інвестицій, які могли б переламати тенденцію старіння фондів в Україні, оцінюються деякими експертами, лише за проектами так званих “точок зростання”, у розмірі 100–150 млрд дол. США. Зрозуміло, що таких коштів, які перевищують обсяг двох річних бюджетів держави, Україна самостійно акумулювати не може.

Водночас стратегічними зовнішньо-політичними й економічними пріоритетами нашої держави є запровадження європейських норм бізнесу та стандартів життя. Ефективним інструментом досягнення стратегічних цілей може бути залучення прямих іноземних інвестицій до нашої держави, у тому числі із країн-членів ЄС. Адже інвестиції встановлюють стабільні зв’язки, забезпечують перспективну зацікавленість іноземних суб’єктів у сталому розвитку фінансових, виробничих і торговельних відносин із нашою державою. Зокрема, європейські власники виробництв в Україні зацікавлені у відкритті ринків ЄС для продукції із нашої держави, що водночас забезпечує наших співвітчизників робочими місцями, а бюджети різних рівнів — стабільним надходженням податків. Досягнення належного рівня конкурентоспроможності потребуватиме від інвесторів оновлення виробничих фондів на основі порівняно нових технологій, навчання персоналу, а також спонукатиме українських партнерів і постачальників до аналогічних дій. Крім того, саме приток європейського капіталу традиційно асоціюється з доволі високим рівнем організації виробництва та відповідною якістю корпоративної культури.

При цьому слід наголосити: європейські інвестори історично були серед лідерів вкладення капіталу в нашу державу (навіть із урахуванням того, що інвестиції з таких країн, як Кіпр, часто є завуальованим реекспортом капіталу до України). ЄС виступає найбільшим інвестором в економіку України за сумарним обсягом капіталу.

Тому доцільно розглянути чинники, що в перспективі сприятимуть збільшенню інвестиційних потоків із ЄС до України, а саме такі, як:

• глобалізація економічного середовища;

• внутрішні чинники ЄС (включаючи ті, що пов’язані з новими членами Євросоюзу із Центральної та Східної Європи);

• регіональні (регіону СНД) чинники;

• інвестиційний клімат в Україні.

У цілому можна відзначити формування певних тенденцій, що тією або іншою мірою якіснохарактеризують розвиток іноземного інвестування в Україні:

• переважаюча кількість партнерів із країн,що розвиваються (за кількістю інвестицій),і партнерів із промислово розвинених країн(за обсягом інвестицій);

• реалізація спільних інвестиційних проектів, як правило, на двосторонній основі;

• орієнтація підприємств з іноземними інвестиціями на виробництво товарів, якими світові ринки практично насичені (наприклад,комп’ютерна техніка певних класів), і на сферу послуг;

• обережність західних партнерів відповідно збільшення інвестицій, що обумовлено відсутністю надійних гарантій їхнього захисту, наявністю прямого і непрямого контролю за такими інвестиціями, невідпрацьованість стратегії і тактики виходу на практично невідомий і раніше закритий ринок;

• активність малих іноземних фірм, що орієнтовані на швидке повернення невеликих інвестицій або вигоду від разових операцій,по суті, посередницьких або відверто спекулятивних;

• нерівномірність розподілу інвестицій за галузями і регіонами України, їх зосередженість у промислових центрах України, наприклад у Києві;

• переважання частки майнових внесків іноземних інвесторів у загальних обсягах інвестицій, слабке використання механізмів фінансового ринку для інвестування.

Характеризуючи стан іноземного інвестування в економіку України в цілому, його можна визначити як кризовий порівняно з динамічними процесами, що відбуваються в міжнародній економіці.

Як кризову також можна охарактеризувати і внутрішню інвестиційну сферу. Україна не має серйозних досягнень у забезпеченні національної конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості. Фінансова криза викрила слабкі сторони конкурентоспроможності країни.

Фінансова система країни виявилась вкрай вразливою до кризи. Доступність фінансування різко знизилася, збільшилися обмеження на рух капіталу і, до того ж, різко погіршилась надійність банків. Дії НБУ з подолання кризи у банківський сфері були неефективними. Реструктуризація проблемних банків почалась не одразу і проводилась недостатньо прозоро, що поставило під сумнів незалежність регулятора.

Під час кризи зростає роль держави, а тому її ефективність як ніколи важлива для підвищення конкурентоспроможності економіки.