Зарубіжний досвід вирішення трудових спорів

Богдановський Д. Р., студент

Науковий керівник:

Омельянчик С. В., к.ю.н., доцент

Запорізький національний університет

Світовий досвід переконливо засвідчує, що проблеми економіки і суспільного життя, у тому числі у сфері застосування найманої праці, вирішуються якнайкраще у разі, якщо відбувається орієнтація не на конфронтацію, а на досягнення соціальної згоди, узгодження інтересів різних суспільних груп. В кожній країні є свої особливості щодо вирішення трудових конфліктів [1, с. 92].

Дослідженню теоретичних і практичних проблем попередження та мінімізації негативних наслідків конфліктів на підприємствах присвячені праці вітчизняних та зарубіжних учених, таких як, А.Я. Анцупов, А.І. Шіпілов, А.Т. Ішмуратов, Н.В. Грішіна, , С.Ф. Фролов та ін.

Світовий досвід попередження та врегулювання трудових спорів узагальнено і відображено в Конвенціях і рекомендаціях Міжнародної організації праці [2]. Зарубіжний досвід вирішення трудових конфліктів свідчить про три шляхи можливого врегулювання спорів:

- за допомогою спеціальних судів із питань праці та соціального забезпечення (галузеве правосуддя);

- через цивільний процес у загальних судах;

- за допомогою примирних і арбітражних процедур [3].

У європейських країнах, США та Японії великого значення надають досудовій процедурі врегулювання трудових спорів і конфліктів. У США ще в 1947 р. при Міністерстві праці була створена Федеральна служба посередництва і примирення (ФСПП), яка через 30 років отримала статус незалежної організації. Нині директор ФСПП призначається Президентом і затверджується Конгресом. Спочатку ФСПП займалася регулюванням спірних питань у період страйків. Сьогодні служба здійснює свою діяльність за чотирма основними напрямами: розгляд спірних питань у 30-денний термін, робота в передстрайковий період та під час страйків; навчання навичкам мистецтва переговорів і конструктивного розв'язання проблем як одній із форм «випереджувального» посередництва; фінансова й технічна допомога місцевим комітетам «праця – управління», які вирішують проблеми безпеки праці, охорони здоров'я, пенсійного забезпечення; організація чергування арбітрів в офісі «Арбітражний сервіс» для сторін, що надають перевагу арбітражу [4].

Чанишева Г. І. у своїй роботі зазначає, що у більшості країн Європи вже тривалий час трудові спори вирішуються спеціалізованими трудовими судами, функціонування яких представляє інтерес для України. Такі суди утворено в Австрії, Бельгії, Великобританії, Норвегії, Фінляндії, Франції, ФРН, Швейцарії, Швеції та деяких інших країнах. Трудові суди або входять до єдиної судової системи, або, як у ФРН, являють собою автономну систему судів, наділених широкою юрисдикцією [5].

Світова практика показала, що спеціалізовані суди з трудових справ відіграють провідну роль при вирішенні індивідуальних і колективних трудових спорів у державах з розвиненою ринковою економікою (Ізраїль, Великобританія, Швеція, Норвегія, Німеччина, деякі інші держави Центральної та Східної Європи) і при цьому діють дуже ефективно, забезпечуючи максимальне врахування інтересів учасників трудових правовідносин. Спеціалізовані суди для розгляду трудових спорів у різних країнах, незважаючи на те що мають однакову назву, за юрисдикцією, процедурою, складом і повноваженнями дещо відрізняються. Установи спеціальної трудової юстиції давно існують на Заході (у Франції, наприклад, з 1806 р.) і накопичили величезний досвід у вирішенні трудових спорів. Зарубіжний досвід свідчить про те, що трудові суди виконують важливі завдання із застосування трудового права, його тлумачення, задоволенню законних домагань учасників трудових відносин один до одного, сприяють їх примирення на основі компромісів, запобігання трудових спорів і виступають, таким чином, чинником, що підтримує соціальну стабільність [2].

Діяльність трудових судів в більшості країн побудована на принципах тристороннього співробітництва (трипартизму). Судові справи розглядає колегія у складі професійного судді і двох непрофесійних суддів, висунутих професійними спілками та організаціями роботодавців. Такий склад суду покликаний забезпечити всебічне неупереджене розгляд спору і прийняття справедливого рішення. Велике значення має і те, що трудові суди можуть забезпечити кваліфікований розгляд справи, оскільки професійні судді таких судів - юристи, що спеціалізуються в області трудового права, а непрофесійні судді - практики, добре орієнтуються в питаннях праці і трудових відносин [2]. Трудові суди зазвичай вбудовані в загальну судову систему, і лише дві країни - ФРН і Ізраїль - мають повністю автономну систему трудових судів, наділених широкою юрисдикцією. Як правило, трудові суди функціонують на основі правил і процедур, закріплених у цивільному процесуальному законодавстві, тобто розглядають справи на основі принципу змагальності. Але в цей принцип внесені певні поправки: процедура в трудових судах більш швидка і менш дорога, ніж у звичайних судах; відсутні деякі формальності, властиві цивільному процесу; суди проявляють більшу ініціативу у веденні судового процесу, залучення доказів. Є специфіка щодо представництва сторін, розподілу тягаря доведення, оцінки доказів. Велике значення надається спонуканню сторін до примирення на всіх стадіях процесу. У ряді країн для цих цілей використовується спеціальна досудова стадія розгляду. У більшості промислово розвинених країн існують державні посередницькі структури, мета яких - врегулювання трудових конфліктів. Причому різниці між ними (з точки зору наявних ресурсів та обсягів повноважень), мабуть, більше, ніж подібності [2]. Так, у Фінляндії завданнями державного посередника є: запобігання конфліктів, примирення сторін, аналіз ситуації. Посередництво може здійснюватися на прохання сторін або за власною ініціативою. Якщо оголошується готовність до конфлікту (страйкова готовність або попередження про локаут), то посередник зобов'язаний втрутитися. Період попередження - 14 днів. Посередник не вправі відкласти намічений захід, але може направити подання до міністерства праці, яке володіє правом його відстрочки ще на 14 днів, а якщо мова йде про державний чи муніципальний сектор, то цей період подовжується ще на один тиждень [2].

У Норвегії всі попередження про майбутні конфлікти слід надсилати держпосереднику. Великими (у масштабі країни) або галузевими спорами займається він сам, а до розгляду інших спорів залучає інших співробітників. У приватному секторі держпосередник може заборонити проведення відповідних заходів на період, поки робляться спроби посередницького врегулювання, якщо він вважатиме, що конфлікт становить загрозу для громадських інтересів. Через 10 днів посередник може зажадати врегулювання конфлікту. Ще через 4 дні обов'язок мирного вирішення спору перестає діяти. У державному секторі невдача переговорів призводить до обов'язкового посередництва. Через 2 тижні будь-яка сторона переговорів може вимагати їх закінчення. У цьому випадку у посередника є тиждень для примирення сторін. У Великобританії Служба консультації, примирення та арбітражу сприяє поліпшенню відносин між сторонами, запобігає конфліктам і сприяє їх врегулювання. Посередники ніколи не видають приписів та рекомендацій. Проте сторони можуть просити службу вирішити конфлікт шляхом арбітражної процедури. Її посередництво не є юридично зобов'язуючим, а процедура ця застосовується тільки тоді, коли стає очевидним, що сторони мають намір наслідувати її висновків [2].

Дослідивши зарубіжний досвід вирішення трудових спорів, підсумуємо, що національна специфіка і практика кожної держави передбачають застосування різних методів вирішення колективних трудових спорів і використання служб примирення, посередництва та арбітражу. У цьому відношенні правова система врегулювання колективних трудових спорів в Україні цілком відповідає міжнародному законодавству і сформованій світовій практиці. Практика організації служб примирення і посередництва в державах пострадянського простору схожа практиці в Україні, проте з деякими особливостями. Зарубіжний досвід свідчить про те, що трудові суди виконують важливі завдання із застосування трудового права . Діяльність трудових судів в більшості країн побудована на принципах тристороннього співробітництва (трипартизму). Судові справи розглядає колегія у складі професійного судді і двох непрофесійних суддів, висунутих професійними спілками та організаціями роботодавців. Такий склад суду покликаний забезпечити всебічне неупереджене розгляд спору і прийняття справедливого рішення. Велике значення має і те, що трудові суди можуть забезпечити кваліфікований розгляд справи, оскільки професійні судді таких судів - юристи, що спеціалізуються в області трудового права, а непрофесійні судді - практики, добре орієнтуються в питаннях праці і трудових відносин.

Література

1. Сівчук І. П. Зарубіжний досвід вирішення конфліктних ситуацій [Електронний ресурс]: І. П. Сівчук. - Режим доступу: http://journals.khnu.km.ua/vestnik/pdf/ekon/2011_2_1/092-095.pdf

2. Організація та функціонування служб із врегулювання колективних трудових спорів. Зарубіжний огляд [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nspp-cernivci.at.ua

3. Зарубіжний досвід залагодження трудових конфліктів за допомогою примирних і арбітражних процедур [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pidruchniki.com

4. Гірник А. М. Зарубіжний досвід залагодження трудових конфліктів за допомогою примирних і арбітражних процедур [Електронний ресурс]: - Режим доступу: http://westudents.com.ua/glavy/78440-612-zarubjniy-dosvd-zalagodjennya-trudovih-konflktv-za-dopomogoyu-primirnih-arbtrajnih-protsedur.html

5. Чанишева Г. І. Cпеціалізована трудова юстиція у країнах Європи: досвід для України [Електронний ресурс]: - Режим доступу: http://www.vru.gov.ua/content/article/visnik02_10.pdf