Право на страйк та його ознаки у трудовому праві України

Родзін А.В., студент

Науковий керівник:

Омельянчик С.В., к.ю.н., доцент

Запорізький національний університет

Зміни в політичній, економічній та ідеологічній сферах України викликали появу нового права працівників – права на страйк. Спочатку воно було закріплено на конституційному рівні (ст. 44 Конституції України) [1], а згодом у спеціальному акті – Законі України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» [2], і стало активно використовуватися працюючими для захисту своїх економічних прав та інтересів, перш за все заробітної плати, і з метою вирішення інших трудових спорів. 
Проблемам, пов’язаним з реалізацією права на страйк, приділяли увагу такі науковці, як В. Лазор, О. Мурашин, А. Слюсар, М. Стадник, Г. Чанишева та інші.

Національне законодавство України передбачає значну кількість процедурних, процесуальних норм та умов, виконання яких є обов’язковим для проведення законних страйків. Серед останніх мають бути виділені такі:

• наявність достовірних матеріалів, доказів порушення соціально-економічних прав та інтересів найманих працівників;

• проведення примирних процедур до початку страйку;

• з’ясування думки більшості найманих працівників про необхідність оголошення страйку шляхом проведення голосування до його початку щодо доцільності організації; підписання протоколу;

• своєчасне повідомлення постачальників та інших органів і суб’єктів про рішення провести цю акцію;

• встановлення факту добровільності підготовки до страйку;

• відсутність прямої законодавчої заборони на проведення страйку.

Завдання науки трудового права полягає не тільки в тому, щоб з’ясувати сутність права на страйк і механізм його реалізації, а й розробити такі пропозиції, які б сприяли нормалізації відносин між працівником і власником, тобто щоб ці відносини розвивалися у правовому руслі. Сторони соціально-трудових відносин повинні прагнути до збереження на підприємстві соціального миру.  Таким чином, страйк не може бути оголошено до того часу, поки не вичерпані всі можливості для вирішення трудового спору за допомогою примирних процедур. Досягнення компромісу – найбільш важливий результат [3, с.7].

Необхідність проведення примирних процедур передбачена і в міжнародних актах. Згідно з Рекомендацією Міжнародної організації праці № 92 щодо добровільного примирення й арбітражу залежно від національних умов повинні створюватися органи з добровільного примирення, що сприяло б попередженню трудових конфліктів. Але це положення Рекомендації недоречно розглядати як таке, що якимось чином обмежує право на страйк [4, с.16].

Таким чином процедура проведення цієї акції є досить ускладненою й заформалізованою. З одного боку, законодавець надає право страйкувати тим, хто працює, а з другого – нормативно-правові акти спрямовані на утримання працюючих від цієї акції, вирішення конфлікту примирним шляхом. У зв’язку з тим, що внаслідок страйків економіка України зазнає значних збитків, слід визнати правильною позицію законодавця щодо обмеження проведення таких акцій у деяких галузях економіки [5, с.9].

Можна виділити такі ознаки страйку:

Страйк - тимчасова акція, а тому не може бути страйків безстрокових. Він обмежується певним часом. Хоча у засобах масової інформації повідомлення про так би мовити безстрокові страйки лунають час від часу.

Страйк - дія колективна, оскільки один працівник не може його провести. Це право належить колективу працівників. Отже, страйк - колективне припинення роботи працівниками.

Страйк - добровільна акція. Нікого не може бути примушено до участі або до неучасті у страйку. (ст. 33 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»).

Страйк - організована акція, адже його оголошення проходить в певних процедурних рамках, що дозволяє врахувати інтереси усіх суб'єктів, чиїх інтересів він торкається.

Страйк повинен проводитися під керівництвом спеціального органу (особи), обраного найманими працівниками. Для попередження об’єктивних причин страйків слід вдосконалювати механізм управління підприємством, а для запобігання суб’єктивних – підвищити контроль за діяльністю керівників з боку контролюючих органів, профспілок та інших осіб, уповноважених трудовими [5, с.13].

Сформульовані ознаки страйку дозволяють відрізнити страйк від акцій протесту (зборів, мітингів, походів, демонстрацій, пікетів, голодувань, блокувань дорожнього руху тощо).

Як висновок можна сказати про те, що;

Право на страйк є одним із соціально-економічних, а не політичних прав громадян. Воно, на відміну від прав першого покоління, має вторинний характер. Воно є додатковим способом захисту прав та інтересів найманих працівників.  Як соціальне явище страйк — доволі складний, багатоплановий процес. Тому проблеми, пов’язані з реалізацією права на страйк, потребують поглибленого дослідження з аналізом не лише чинного законодавства, але й відповідного зарубіжного правового матеріалу та накопиченого досвіду в цій галузі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Затв. Законом України від 28.06.1996 р., № 254/96-ВР // Відом. Верховн. Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів): Закон України від 03.03.1998 р. // Відом. Верховн. Ради України. – 1998. – № 34. – Ст. 227.

3. Косаківський В. Навколо трудових спорів // Урядовий кур’єр. – 2000. – № 50. С. 29

4. Ярошенко О. М. Проблемні моменти законодавчого регулювання трудових спорів // Вісник Академії правових наук України. – 2005. – № 1. – С. 206–214.

5. Венедіктов В.С. Трудове законодавство України в контексті євроатлантичної орієнтації // Трудове право в контексті європейської інтеграції: Матер. наук.-практ. конф., м. Харків, 25-27 травня 2006 р. – Х.: Укр. асоц. фахівців труд. права, 2006. – С. 9-13.