Терзі Д.Д.
Національний університет «Одеська юридична академія», Україна

Cтруктура особистості за Зігмундом Фройдом

З усіх проблем, з якими стикалися люди в ході історії людства, ймовірно, найбільш заплутаною є загадка природи самої людини. Науковці різних країн світу приділяли увагу питанню розуміння особистості та її структури у своїх наукових роботах. Можна з упевненістю стверджувати, що біля витоків сучасної психології стоять погляди видатного австрійського психоаналітика Зиґмунда Фрейда. Центральним в ранньому описі особистості в поглядах З. Фрейда була концепція неусвідомлюваних психічних процесів. Однак на початку 20-х років ХХ століття З. Фройд переглянув свою концептуальну модель психічного життя і ввів в анатомію особистості три структури: «ід», «его» і «суперего», або ж ще «Я», «воно» та «над-Я». За допомогою цих трьох складових, автор розкриває фройдиську теорію розвитку людини від біологічного виду до людини особистості. Фройд вкладає особливе значення в кожну структурну одиницю.

«Ід», як структурна складова особистості властива кожній людині і відповідає за її первинні інстинкти, це те, що Ніцше називає звіром пояснюючи свою «канатну» теорію. Ід є відображенням первісного в людській особі і представляє собою інстинктивне ядро особистості, є примітивним, імпульсивним і підпорядковується принципу задоволення. Ід використовує рефлекторні реакції і первинні уявлення з метою отримання негайного задоволення інстинктивних спонукань. Тобто те, що людина свідома заганяє в рамки дозволеного, розкривається в поведінці людини в процесі прагнення до задоволення потреб всупереч потреб і інтересів інших. Таким чином ід – це певна психоемоційна розрядка людини, через яку ід представляє людину як біологічний індивід. Ід виражає собою психологічну реакцію на дискомфорт і має два механізми порятунку: рефлекторний, що спрацьовує за принципом боротьби з короткочасним, непередбаченим подразником. І механізм первинних процесів, що не відмежовують сприйняття світу реального і бажаного. Обидва процеси безконтрольні і не мають вольового характеру.

Ід формує психічний образ об'єкта, спочатку пов'язаного з задоволенням основної потреби. У прикладі з голодною дитиною даний процес може викликати образ материнських грудей або пляшечки молока. Інші приклади первинного процесу подання виявляються в сновидіннях, галюцинаціях або психозах. «Але хто, або що подає людині імпульс для створення цих самих форм? Тут себе виявляє надзвичайна, або надособистісна воля, а для будь-якої «над» волі стародавній світ мав лише одне пояснення – боги!» [2. c. 23-25]. Проте З. Фройд в своєму фундаментальному відкритті дає цьому назву «несвідоме», те, що викликане постійним пригніченням волі, тієї самої яку виражає ід.

Духовне життя індивіда на перших порах протікає в рамках вродженої психофізіологічної структури ід, що є осередком енергії потягів. Ід включає в себе сенсомоторну систему, за допомогою якої здійснюється взаємодія між внутрішнім і зовнішнім світами. Під впливом зовнішнього світу на ід від нього відділяється его, яке виконує функції «адаптивного апарату» ід. Таким чином, теоретичну модель З. Фройда можна уподібнити мембрані: его являє собою «корковий шар» ід і надає «під впливом свідомого сприйняття вплив на все більш широкі сфери і глибокі шари ід» [1. c. 32-35].

Разом з тим З. Фройд розглядає его з точки зору «енергії». «Его» є апарат, на який покладено відповідальність за кількісні процеси, і є «резервуаром лібідо» [3. c. 1-2]. В контексті першої теорії потягів, що проіснувала приблизно до 1915 року, йдеться про «потяг его», яке уподібнюється інстинкту самозбереження і виконує насамперед функцію захисту від імпульсів сексуального потягу.

Суперего – це така насадка на «Я» (его) – «філія» глобальної суспільної моралі в голові індивіда. Зароджується на більш пізніх етапах дозрівання особистості на грунті більш-менш сформованого «Я». Суперего складається з пригніченого «Воно», переконань про те, як «треба» і «правильно». Таким чином одномоментні тваринні бажання «Воно» вступають в конфлікт з ідеалами «Суперего». Перші зачатки самоконтролю у дитини – це ознака зародження «Над-Я» (суперего). Судячи з усього, проходження через комплекси і неврози - це неминучий етап душевного дорослішання. «Над-Я» зростає на грунті батьківського покарання (за непослух) і заохочення (за покору). Так в нас зароджується почуття провини і гордість. Ми привчаємося відчувати провину за безконтрольність свого «Воно» і гордість за відповідність ідеалам «Над-Я».

Приблизно звідси кореняться всі проблеми почуття власної важливості і невпевненості в собі. Це наш вічний страх потерпіти поразку, безперервна гонка за «кращим» і нескінченні затвердження свого місця в житті. «Над-Я» зі своїми вимогами ненаситно, тому що це не резервуар, заповнивши який, можна заспокоїтися, а безупинно діючий механізм, який висмоктує особисту силу. Він спонукає нас без кінця перевіряти реальність від страху перед можливою виною і в надії на прощення гордості.

Таким чином, в теорії З. Фройда між «Воно» і «Над -Я» постійно відбувається боротьба. Цю боротьбу постійно намагається урівноважити «Я», щоб ми були задоволені за недостатністю майна при цьому не порушували соціальних норм. Все досить просто і зрозуміло: "Воно" це кінь, який скаче назустріч задоволенню. "Я" це людина, яка за допомогою "Супер-я" це віжки, намагається в правильне русло (норми і правила прийняті в суспільстві) направити "Воно".

Література:

1. Фрейд З. Психология масс и анализ человеческого «Я» / Зигмунд Фрейд / под ред. И.Д. Ермакова – Х.: Книжковий клуб сімейного дозвілля, 2015. – 35 с.

2. Фрейд З. История одного детского невроза / Зигмунд Фрейд / под ред. М.Ф. Вульфа, О.Б. Фельцмана – Х.: Книжковий клуб сімейного дозвілля, 2015. – 122 с.

3. Фрейд З. Таинство девственности / Зигмунд Фрейд / под ред. А.В. Вяхирєва, И.Є. Полякова – Х.: Книжковий клуб сімейного дозвілля, 2015. 30 с.