Автор: Маслійова В.А.

Керівник:

Круглов В.В..

Управління конкурентоспроможністю на торговельному підприємстві

Харківський торговельно-економічний інститут КНТЕУ

У сучасних умовах конкуренція й конкурентна боротьба на внутрішньому та зовнішньому ринках є ключовими категоріями ринкової економіки й головним змістом функціонування підприємств. В умовах гострої конкурентної боротьби проблема підвищення конкурентоспроможності займає центральне місце в економічній політиці країни, але особливої важливості набуває конкурентоспроможність підприємства. Якщо додати те, що підприємство працює у секторі оптової та роздрібної торгівлі, то стає зрозумілим – від професійного управління процесом підвищення конкурентних властивостей залежить прибутковість, а подекуди і існування суб’єкта торгової діяльності.

Конкуренція (від лат. Concurrere «стикатися», «змагатися») – суперництво між окремими виробниками та постачальниками товару за найбільш вигідні умови виробництва і збуту. На думку Азоєва Г.Л. [1, с. 92] з економічної точки зору, конкуренція – економічний процес взаємодії, взаємозв'язку боротьби продуцентів і постачальників при реалізації продукції, суперництво між окремими виробниками або постачальниками товару та /або послуги за найбільш вигідні умови виробництва.

Таким чином, конкуренція в загальному сенсі може бути визначена, як суперництво між окремими особами і господарюючими одиницями, зацікавленими в досягненні однієї і тієї ж мети.

Сучасне тлумачення поняття конкурентоспроможності як багатофакторного економічного процесу реалізації конкурентних відносин передбачає найважливішу умову його здійснення – управління конкурентоспроможністю підприємства.

При цьому в окремих джерелах, присвячених проблематиці управління конкурентоспроможністю організацій (ринкових суб'єктів), цілісне системне визначення поняття «управління конкурентоспроможністю підприємства» зустрічається не часто. В роботі Фатхутдінова Р.А. [2, с.34] зазначається, що «складовими слова «управління» у понятті «конкуренція» є: перебування, розробка, підтримка, використання, розвиток, відмирання конкурентної переваги». Однак дана семантика явно не відповідає повному і змістовному науковому трактуванню. У загальному випадку управління – цілеспрямований процес впливу на керований об'єкт, що забезпечує найбільш ефективне виконання завдань. Але, наприклад, С.П. Ярошенко дає таке поняття: «це можливість тривалий час відстоювати власні переважні позиції в галузі завдяки наявності ефективної стратегії або здатність діяти в довгостроковому періоді на ринку та отримувати при цьому прибуток, достатній для науково-технічного вдосконалення виробництва, підтримки продукції на високому якісному рівні і стимулювання працівників» [3, с. 39].

Розглядаючи управління конкурентоспроможністю підприємства, як організаційно-економічну категорію, необхідно відзначити, що це управління економічними процесами і відповідно складаються при їх здійсненні ринковими конкурентними економічними відносинами. Відповідно об'єктами управління конкурентоспроможністю є конкурентні відносини, а суб'єктами – різнорівневі органи управління підприємством і його менеджмент (менеджер з маркетингу, керівник напрямку (відділу), керівник фірми).

Таким чином, на нашу думку, управління конкурентоспроможністю – це вплив на товар, послуги чи безпосередньо на підприємство, при якому об’єкт стає більш принадним та цікавим для споживача, серед аналогічних товарів чи послуг.

Політика в області конкурентоспроможності є одним із складових елементів загальної політики підприємства. В процесі роботи необхідно посилити увагу до декількох основних факторів, які найбільш вливають на формування політики в області конкурентоспроможності підприємства:

- конкурентоспроможність продукції;

- боротьба з конкурентами;

- можливість втілення передових технологій;

- ситуація на ринку збуту;

- стан справ підприємства;

- вкладення інвестицій у підприємство.

Розробка науково обґрунтованої системи стратегій підприємства, як ключового успіху її конкурентоспроможності й довгострокового успіху в галузі й на ринку, є однієї з основних функцій її керівництва.

Виходячи з результатів аналізу господарської діяльності й конкурентоспроможності, керівникові підприємства необхідно розробити стратегію по втриманню й підвищенню конкурентоспроможності підприємства. Вироблення стратегії припускає визначення для підприємства тих результатів діяльності, які вона прагне досягти в майбутньому. Рішення про вибір конкурентної стратегії повинне ґрунтуватися на аналізі всієї сукупності факторів, що впливають на її формування.

Вихідний момент формування стратегії – визначення місії й постановка глобальних якісних цілей і параметрів діяльності, які підприємство повинно досягти в майбутньому.

Місія – це головна мета, для якої організація існує і яка повинна бути виконана в плановому періоді. Місія є комплексною метою. Вона містить у собі як внутрішні (наприклад, підвищення продуктивності), так і зовнішні (наприклад, пов'язані з конкуренцією) орієнтири діяльності, виражаючи в такий спосіб суть того успіху, якого повинна домогтися організація.

Наступним етапом є побудова «дерева цілей» тобто визначення довгострокових, середньострокових і короткострокових цілей підприємства.

Управління конкурентоспроможністю включає в себе значний комплекс заходів, вибудовування системи, яка зможе ефективно вплинути на збільшення об’єму продажів, зменшення операційних витрат, належній організації обслуговування, підвищенню якості процесу обслуговування, що в кінцевому результаті призведе до збільшення прибутків підприємства.

Проаналізувавши стан конкурентоспроможності та розробивши необхідні заходи та управлінські рішення, необхідно визначитися з витратами, які необхідні для впровадження вищеперерахованих пропозицій та визначити в результаті їх ефективність.

Таким чином, розроблені заходи та впровадження стратегії конкуреноспроможності, надасть можливість удосконалити систему управління конкуреноспроможністю на підприємстві, що в подальшому дасть позитивний економічний ефект на підприємстві торгівлі.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Азоев Г.Л. Конкуренція: аналіз, стратегія і практика / Г.Л. Азоев. – М: Центр економіки і маркетингу, 1996. – 208 с.

2. Фатхутдінов Р.А. Управління конкурентоспроможністю організації. Навчальний посібник. / Р.А. Фатхутдінов. –М: .. Вид-во Ексмо, 2004. – 544 с.

3. Ярошенко С.П. Принципы конкурентоспособности сферы материального производства / С.П. Ярошенко // Регіональні перспективи. – 1998. – № 1(2). – С. 37-39.