АТАМАНЧУК А.В., к.е.н., доц. ГОНЧАР О.І.

Хмельницький національний університет

ВИКОРИСТАННЯ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

Важливим у сучасних умовах для кожного підприємства є забезпечення конкурентних переваг. Саме цьому питанню формування інтелектуального капіталу підприємства надається велика увага.

Інтелектуальний потенціал є складовою економічного потенціалу підприємства та формується за рахунок відповідних ресурсів. На рівні підприємства інтелектуальний потенціал є основою інноваційного розвитку.

Джерелом формування інтелектуального потенціалу підприємства є інтелектуальні ресурси, а також фінансові ресурси, що їх формують, які підприємство має в своєму розпорядженні [3, с.228].

Отже, в процесі життєдіяльності підприємства інтелектуальний потенціал тісно переплітається з фінансовим потенціалом підприємства, що веде до підсилення конкурентних переваг, підприємницьких і управлінських навиків працівників. У перерізі часу й постійних змін зовнішніх й внутрішніх чинників, що впливають на діяльність суб’єкта господарювання, можна виявити закономірну зміну фінансового потенціалу підприємства протягом усього циклу життєдіяльності підприємства. Інтелектуальний потенціал, розвиваючись на основі економічного потенціалу, зокрема фінансового потенціалу підприємства, вбирає в себе їх основні властивості, що можливо відстежити на стадіях життєдіяльності підприємства.

Наслідком реалізації інтелектуального потенціалу є перетворення інтелектуальних ресурсів у інтелектуальний капітал.

Зміст інтелектуального потенціалу визначається наявністю і прогресивним розвитком інтелектуальної власності, нематеріальних активів, а також знань й навичок працівників підприємства, що в комплексі зумовлює підвищення продуктивності праці й очікуваного економічного ефекту [2, с.51].

Так, для визначення інтелектуального потенціалу підприємства можна застосувати наступну формулу [2,c.53]

ІП=Кчк*(Вік+Вма) (1)

де, Вік – ринкова вартість інтелектуального капіталу підприємства; Вма – ринкова вартість маркетингових активів підприємства; Кчк – коефіцієнт якості людського капіталу.

Дані для даного розрахунку обираються із бухгалтерського обліку.

Головним під час формування інтелектуального потенціалу є встановлення головних чинників, які його формують. Вони поділяються на зовнішні і внутрішні[3, с.230].

До зовнішніх чинників належать - постачальники, конкуренти, споживачі, інші контрагенти, законодавча база стосовно прав інтелектуальної власності.

До внутрішніх чинників належать наявність та ефективне використання інтелектуальних ресурсів.

За важливістю, обидві групи чинників є рівними, однак, внутрішні чинники, їх правильна організації, з точки зору менеджменту, дозволить визначити положення підприємства на ринку, і не лише на вітчизняному, тобто, формування внутрішнього інтелектуального потенціалу стане запорукою того місця, яке займе підприємство на ринку.

Так, важливим внутрішнім ресурсом є люди, трудовий капітал, і відповідно, інтелектуальний.

Стосовно практики України, протягом останніх років, то на наших підприємствах існує слабка забезпеченість необхідними кадрами, які здатні нетрадиційно, на високому професійному рівні вирішувати складні завдання переходу до ринкової економіки. В організації доцільно створити продуману систему роботи з трудовими ресурсами. Існуюча система, неефективність якої все більше очевидна, радикально не змінюється. Недостатньо глибоко розуміються в основах кадрової політики керівники різних рівнів і спеціалісти кадрових служб, серед яких більше осіб із технічною освітою, що визначає технократичну орієнтацію системи управління підприємством в цілому. Звідси часто негативне відношення керівників до інтересів соціального і культурного характеру, планування і організації результативної роботи з персоналом.

Так, вітчизняним підприємства потрібні зміни, удосконалення у даному руслі, для цього мало впроваджувати щось самим, використовувати нові методи, способи, принципи роботи, потрібно звернутись за перевіреною практикою та досвідом.

Зарубіжні підприємства, у сфері формування інтелектуального потенціалу знаходяться на дещо вищому рівні ніж вітчизняні, тому зарубіжний досвід, у цьому випадку буде доцільним.

Звертаючись до іноземної практики, слід зауважити, що професійний рівень фахівців служби персоналу за останні роки набагато підвищився. Ними є психологи, соціологи, економісти, фахівці в галузі трудових відносин, методів навчання та оцінки персоналу, консультанти з планування кар'єри, фахівці з організаційного планування, профорієнтації, фахівці інтерв'юери та інші фахівці у різних сферах діяльності. Більшість фахівців, є випускниками шкіл бізнесу (з управління персоналом), університетів та педагогічних вузів. У великих корпораціях та компаніях США 30 % фахівців у галузі менеджменту персоналу мають найвищий освітній рівень – диплом магістра та доктора наук[1].

Тобто, іноземна сфера формування інтелектуальних ресурсів створює усі необхідні умови для здобуття якнайвищого професійного рівня працівника, що забезпечить йому відповідний рівень теоретичних знань, практичних навичок та досвіду роботи.

Зарубіжний досвід є доволі актуальним стосовно покращення формування та розвитку інтелектуального потенціалу вітчизняних підприємств, оскільки крім заходів надання необхідного кваліфікаційного рівня, вони мають свою державну політику відносно боротьби із конкурентами, максимального задоволення потреб споживачів, умілої співпраці із постачальниками та іншими контрагентами.

Для України, яка перебуває на етапі важких економічних подій, шукає виходи з економічних, соціальних, політичних та моральних криз суспільства, надзвичайно важливим є усвідомлення значення інтелектуального потенціалу суспільства та невикористаних можливостей щодо його реалізації та розвитку в інтересах побудови конкурентоспроможної економіки. Таке усвідомлення уявляється можливим лише на засадах системних наукових досліджень інтелектуального потенціалу, яке має кардинально вплинути на теорію і практику його формування, використання та розвитку, зокрема, затребуваність та реалізацію інтелектуального потенціалу зайнятого населення. Останнє особливо стає значущим в умовах світових тенденцій руху до економіки знань, коли стрімко зростають вимоги до рівня розвитку та використання інтелектуального потенціалу населення, забезпечення ефективності механізмів накопичення, передачі і створення нових знань.

Висновок. Таким чином, інноваційний потенціал – це сукупність природних і трудових ресурсів, організаційних та інформаційних компонентів, матеріальних умов, що функціонують як єдине ціле в умовах впливу факторів зовнішнього середовища з метою вирішення завдань підприємницької діяльності. Формування інтелектуального потенціалу, в сучасних умовах розвитку вітчизняних підприємств, є важливим етапом створення конкурентоспроможності національної економіки, а забезпеченість професійними кадрами – умовою формування потужного інтелектуального капіталу.

Література:

1. Зарубіжний досвід формування та забезпечення ефективного використання кадрового потенціалу фірми [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://www. frontmanagement.org/fomant-1608.html

2. Семикіна Н.В., Гунько В.І. Інтелектуальний потенціал та його роль в національній економіці // Теория и практика управления.-2011.-№1.-50-56

3. Філіппова С.В., Ковтуненко К.В. Інтелектуальний потенціал як головний чинник формування інтелектуального капіталу // Вісник ОНПУ .-2013.-№3.- 227-232