Кононенко Р.М.

Полтавська державна аграрна академія, Україна

Особливості діяльності агрохолдингів в Україні

На сьогоднішній день все більшого поширення набувають агрохолдинги як різновид аграрних формувань. Це пов’язано з недосконалістю функціонування економіки постсоціалістичних країн, відсутністю необхідних інституційних і правових умов для ведення ефективного бізнесу.

Передумовами створення агрохолдингів є недооцінка вартості землі як найважливішого фактору виробництва в аграрному секторі й декапіталізація галузі, що різко підвищує віддачу від інвестицій.

Так, в Україні сільськогосподарські землі є надто дешевими, а легального, розвинутого ринку земель цієї категорії не існує. У такій ситуації в агрохолдингів відсутні проблеми з дешевою орендою значної площі землі, і фактично сільськогосподарські землі є нелімітованим виробничим ресурсом. Обмежувати розміри агрохолдингів можуть інші виробничі ресурси, такі як - капітал, праця, менеджмент. При цьому найбільший дефіцит висококваліфікованих працівників, особливо, механізаторів і операторів у тваринництві та менеджерів (особливо - найвищої ланки).

Основним стимулом до виникнення агрохолдингів є прагнення власників капіталу примножити його у довгостроковій перспективі, оскільки вартість капіталу, інвестованого в агробізнес, зростає сьогодні і може зростати у довгостроковій перспективі. Це відбувається за рахунок: сприятливої ринкової кон'юнктури світових і внутрішніх ринків продукції сільського господарства і харчових продуктів; можливості збільшувати прибутки від діяльності за рахунок отримання дешевої сировини через інтеграцію сільського господарства і переробки продукції галузі; низької вартості робочої сили; низької орендної плати за землю; мінімізації податкових платежів; одержання дотацій і субсидій з державного бюджету на розвиток підприємств аграрної галузі; можливості акумулювати значні земельні масиви через їх оренду, а в умовах функціонування ринку сільськогосподарських земель - придбати все у власність з можливістю подальшого перепродажу; можливості перепродати бізнес, вартість якого з урахуванням усіх зазначених факторів може істотно зрости через декілька років.

Агрохолдинги охоплюють, як правило, весь цикл від виробництва сільськогосподарської продукції як сировини, її переробу та реалізацію готової кінцевої продукції й відзначаються цілеспрямованим відтворенням галузі на новій технологічній, організаційній, управлінській і ресурсній основі.

Тому цілком можна погодитися з В.Г. Андрійчуком відносно того, що кожен агрохолдинг – це завжди агропромислова фірма, але не кожна агропромислова фірма – це агрохолдинг.

Прагнучи до економії ринкових трансакцій, товариство – інтегратор, як правило несільськогосподарське підприємство, починає процес з’єднання специфічних активів шляхом придбання прав власності на них у напрямку інтергації сільськогосподарського, переробного виробництва та торгівлі.

Так, Писарєв М.Е. стверджує, що сутність економічного аспекту корпоративного управління агропромисловою компанією холдингового типу полягає у забезпеченні синергетичного ефекту взаємодії між сільськогосподарськими, переробними та торгівельними суб’єктами, що господарюють, шляхом встановлення гармонійного перерозподілу прав власності та рівня прийняття управлінсько – господарських рішень. При цьому з одного боку, товариство – інтегратор холдингової компанії залишає за собою право прийняття рішень щодо стратегічного розвитку агрохолдингу, з іншого боку – прагнення до підвищення ефективності господарської діяльності передбачає передачу суттєвого обсягу повноважень в дочірні підприємства з метою самостійного прийняття рішень щодо більшості оперативних господарських проблем.

Великі розміри агрохолдингів щодо площі, яку вони використовують, великі обсяги інших задіяних ресурсів та обсяги виробництва продукції забезпечують цим підприємствам можливість одержання так званого “ефекту масштабу” – економії витрат за рахунок збільшення масштабів виробництва і господарювання в цілому.

Великі масштаби господарювання та значні розміри самих агрохолдингів надають можливість поглиблювати їх спеціалізацію та ефективно використовувати спеціалізовану техніку й відповідний персонал, при цьому одночасно забезпечуючи одержання “ефекту широкого асортименту”, особливо у сфері переробки сировини власного ж виробництва.

Результатами діяльності агрохолдингів є посилення конкуренції на ринку оренди землі і збільшення розміру орендної плати; залучення інвестицій; посилення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва.

Проте потрібно зазначити, що сільськогосподарське виробництво і весь агробізнес нерозривно зв'язані з ситуацією на селі, з розвитком сільських територій. У цьому контексті діяльність агрохолдингів не є однозначною. З одного боку, вони підвищують ефективність сільськогосподарського виробництва, чим сприяють розвиткові сільських територій, а з іншого - витісняють з агробізнесу традиційні форми ведення сільськогосподарського виробництва (аграрні підприємства і фермерські господарства).

Література:

1. Андрійчук В. Г. Капіталізація сільського господарства: ідентифікація і мотиви здійснення / В. Г. Андрійчук // Економіка АПК.– 2006.– № 1.– С. 40-54.

2. Данкевич А.Є. Передумови та основні принципи розвитку агрохолдингів / А.Є.Данкевич // Економіка АПК.– 2011. – №5. – С. 139-147.

3. Дем’яненко С. Агрохолдинги в Україні: процес становлення та розвитку/ С.Дем’яненко // Економіка України.– 2009. –№12. – С. 50-61.

4. Писарєв М.Е. Управління в агрохолдингу за центрами відповідальності / М.Е. Писарєв // Економіка та держава.– 2005. –№4. –С.52-55.

5. Черевко Г. Агрохолдинги в агробізнесі: шанси і загрози / Черевко Г., Колодій А. // Аграрна економіка.– 2012. – Т. 5. –№ 3-4. – С.3-9.