Українські національні прикраси(чоловічі та жіночі)

Федоренко А.А., ассистент кафедры украинского, английского и латинского языков им М.О. Драй-Хмары.

Слободянюк К.Л., студентка 1 курсу юридичного факультету Національного університету біоресурсів та природокористування України, м. Київ.

У статті розкрито історію виникнення, розвитку прикрас, поширення на території України, значення жіночих прикрас як матеріальних цінностей, найповніші відомості про виробництво жіночих прикрас ХVІ-ХVІІ ст, прикраси періоду Київської Русі.

Ключові слова: дукачі, намисто, коралі, зґа́рда, сережки, перстні.

В статье раскрыты историю возникновения, развития украшений, распространение на территории Украины, значение женских украшений как материальных ценностей, полные сведения о производство женских украшений XVI-XVII ст., украшения периода Киевской Руси.

Ключевые слова: дукачи, бусы, мониста, згарда, серьги, кольца.

The article reveals the history of creation, development of decorations, distribution on the territory of Ukraine, the value of women's jewelry as material values, full information about production of the female decorations of the XVI-XVII century, decoration of Kievan Rus period.

Key words: Ducati, beads, necklace, Sharda, earrings, rings.

Метою роботи є дослідження історії розвитку прикрас на території України.

У похованнях пізнього палеоліту археологи знаходять прикраси у вигляді підвісок та браслетів з бивнів мамонта, морських раковин і зубів тварин з отворами для нанизування. Ниток чи шнурів з тих часів не залишилося, але відомо з пізнішого археологічного матеріалу, наприклад, курганів в’ятичів, що намисто нанизувалось на шнур з кінського волосу. Можливо, що подібним шнуром користувались і в давніші часи. Ці примітивні прикраси були не лише декоративним компонентом вбрання, але відігравали також охоронно-магічну роль, що диктувалось світосприйманням первісної людини, намаганням знайти порозуміння з силами природи. Про розвинуте ювелірне ремесло древніх слов’ян свідчить цілий ряд виробів. Високими художніми якостями наділені прикраси з виїмчастими емалями, які відносяться до IV-V ст. Фібули, підвіски та бляхи з прорізними взорами відливалися з бронзи із заглибленнями (виїмками), котрі заповнювались емаллю червоного, зеленого, синього та білого кольорів.

Підвіски та бляхи з’єднувались між собою ланцюгами, кільцями або видовженими пластинками. Дійшли до нашого часу також знахідки перснів з ромбовидними прорізними або хрестовидними щитками та невеликі бляшки, що нашивались на одяг. Гладкі браслети завершувались кругами із зіркоподібними емалевими розетками в них. Вироби з виїмчастими емалями складали, очевидно, комплекс прикрас, який доповнював вбрання придніпровських слов’ян IV-V ст. Чітко окреслені форми, орнамент з комбінацій фігур трикутників, прямокутників, ромбів, прості врівноважені ритми композицій визначають його декоративні риси. Особливістю жіночого вбрання VІ-VІІ ст. були застібки-фібули. В них знайшли своєрідне символічне відображення образи Богині-матері, берегинь, Перуна, Хорса, коней, птахів, риб та дивних фантастичних істот. Відомі також інші прикраси: скроневі кільця, намиста, підвіски.

У Київській Русі ІХ-Х ст. центрами художніх ремесл були міста, а серед них, в першу чергу, Київ. До найпоширеніших давньоруських жіночих прикрас належать скроневі кільця, що виготовлялись сільськими майстрами і відрізнялися між собою формами, характерними для певних слов’янських племен. Поряд з ними в уборі руської жінки мали широке застосування сережки, якими, як і скроневими кільцями, прикрашали волосся… Відомо, що носили сережки і в вухах…

Скляні браслети були приналежністю виключно городянок. Киянки надавали перевагу фіолетовим і бірюзовим браслетам, полочанки – синім, тощо. У Чернігові та околицях розповсюджені були сині, зелені, коричневі.

Перстні ж у Київській Русі носили як жінки, так і чоловіки та діти, хоча це переважно жіноча прикраса. Сільські майстри виготовляли в основному мідні, рідше срібні перстні з простим геометричним орнаментом. Найпростіші перстні з гладкого дроту часом ускладнювались у профілі, прикрашались щитками, вставками з каменів та кольорового скла. У Києві в ІХ-ХІ ст. користувались більше рубчастими перстнями, а в ХІІ-ХІІІ ст. виготовлялись перстні-печатки та каблучки…

Намисто з гірського кришталю та сердоліка – досить часте серед археологічних знахідок. За широтою ареалу розповсюдження на східнослов’янських землях археологи ставлять червоне сердолікове намисто поряд з шиферними пряслицями. Цікаві факти з археологічних розкопок. У садибі купця, розкопаній у Києві, було знайдено 1274 намистини з гірського кришталю та 65 з червоного сердоліка. Використовували гірський кришталь і в сережках з ажурним срібним обрамленням. За своїми художніми особливостями давньоруські прикраси значною мірою відрізнялись від масивних, грубуватих у художньому відношенні прикрас фінських, литовсько-латиських та болгарських сусідок. Татаро-монгольське нашестя 1240-го р. негативно позначилось на розвитку багатьох галузей декоративно-ужиткового мистецтва Русі, зокрема Києва, проте не зупинило його.

Види золотарських виробів, що доповнювали і прикрашали вбрання тогочасного міського жіноцтва, досить численні. Це вінці-діадеми, металеві філігранні намиста, масивні ланцюжки, шпильки-аграфи, якими приколювали пір’я до головних уборів, запонки, підвіски, браслети, персні, сережки, брошки тощо. Значна кількість виробів, таких як: філігранні намиста, підвіски, браслети тощо монтувались з окремих деталей, котрі накладались одна на одну чи скріплювались між собою. Переливаючись іскристими барвами сапфірів, яхонтів, діамантів в обрамленні філігранного мережива кожна окрема така деталь сприймалася як самодостатня прикраса, оскільки була композиційно завершеною і цілісною орнаментальною формою. Прикраси добре вписувались в структуру моделювання і крою жіночого вбрання.

У числі широко вживаних прикрас було і намисто з червоного коралу. У розмовній мові воно дістало назву «доброго», «щирого» намиста. Корал вважали також благодійним і лікувальним. В «Травнику – лікарському пораднику» XVI ст. вказується, що того, хто носить коралове намисто, ніякі чари не беруть. Побутувала віра в те, що коли жінка здорова, то корали на ній мають червоний колір і гарний блиск, а коли захворіє, то вони біліють і блякнуть.

Завозили в Україну корал, найчастіше з Венеції, рожево-червоного, рожевого та рожево-сіруватого кольорів. Цінився він залежно від чистоти, розміру, блиску. У разках нанизували намистини однієї форми, але різного розміру, укладаючи коралини з більшим діаметром по середині, а з меншим – по краях.

Характерною особливістю намиста (з коралу, перлів та ін.) було те, що до нього прикріплювали оздоблені каменями хрести, золоті монети. У багатьох документах згадуються червінці, зігнуті в трубочку або намисто, перенизане зігнутими в трубочку монетами… Це не лише впливало на різке збільшення матеріальної вартості і без того дорогого в ціні намиста, але і на його естетичний вигляд, декоративні якості.

Уявлення про намисто українських жінок було б далеко не повним, якщо не згадати про бурштинове. Виготовляли його з місцевого матеріалу, який добували на Волині, в деяких місцях Середнього Придніпров’я, у Прикарпатті. Намистини вирізували гострим ножем, надаючи їм круглої або гранчастої форми досить великого діаметру і нанизували більші посередині, менші – по краях, укладаючи довгу низку, що сягала нижче середини грудей.

Список використаної літератури:

1.Витяг та світлини з монографії Ганни Врочинської “Українські народні жіночі прикраси ХІХ – початку ХХ століть”. - Київ, Родовід, 2007.

2.Олекса Воропай. Звичаї нашого народу: етнографічний нарис.-К.:Оберіг,1991.- 442с.

3. Історія Української культури / За ред. І. Крип'якевича. - К.: Либідь, 1994. - 656с.

4. Кравець О. М. Сімейний побут і звичаї українського народу : Історико - етнографічний нарис. - К.: 1976.

5. Культура і побут населення України: Навч. посібник / В. І. Наулко, Л. Ф. Артюр. - К.: Либідь, 1993.