Педагогические науки / 3. Методические основы воспитательного процесса

 

к. пед. н. Журенко Л.О.

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С.Сковороди, Україна

 

РОЛЬ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕХНІКИ У ФОРМУВАННІ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ  ДНЗ  У ПЕДАГОГІЧНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ

 

В умовах гуманізації та демократизації суспільства соціальна роль особистості невпинно зростає. Урахування означеного феномена дозволяє здійснювати професійну підготовку студентів через активізацію пізнавального та культурологічного мислення у процесі педагогічної діяльності. В останній час з’явилися дослідження, котрі безпосередньо розглядають  проблему формування професійно-педагогічної культури

у педагогів  (А. Баpабанщиков,  О. Бондаревська,   М. Букач,  О. Гаpмаш,  В. Гриньова, В. Зелюк, Т. Іванова, І. Ісаєв, С.Муцинов, О. Рудницька). При безумовній важливості цих досліджень ступінь розробки проблеми формування професійно-педагогічної культури майбутнього вихователя ДНЗ є недостатнім, вимагають обґрунтування компоненти її структури з урахуванням нових підходів до процесу навчання.

Формування професійно-педагогічної культури майбутнього вихователя починається з першого курсу навчання студента у вищому навчальному закладі як засобами навчальної діяльності, так і в поза аудиторний час. До структури професійної культури фахівця входять такі обов’язкові компоненти, як фахові знання і уміння, що формуються безпосередньо в процесі навчання студента. Оволодіння студентами системою професійних знань та умінь здійснюється в процесі цілеспрямованого навчання за обраною спеціальністю.

Серед компонентів професійно-педагогічної культури слід виділити професійні вміння і культуру професійної поведінки, сформованість яких забезпечує культуру зовнішнього вигляду педагога і культуру його мови, культуру рухів і культуру спілкування, емоційну культуру. Досягти високого рівня їх сформованості можливо на основі розвинутих вмінь педагогічної техніки. Педагогічна техніка включає в собі ряд умінь і особливостей поведінки педагога, які дозволяють йому сформувати особистісну культуру, яка в свою чергу впливає на дитину з метою формування її як всебічно розвинуту особистість.

Видатний педагог А.С. Макаренко розробив певну програму формування педагогічної техніки, яка заснована на володінні педагогом своїм психічним станом, що відбиває його внутрішні почуття, наміри, переживання. Тільки за такої умови педагогічна техніка буде мати дієвий вплив на особистість вихованця.

У працях В.О. Сухомлинського знаходимо багато порад стосовно педагогічної техніки та формування педагогічної культури педагога.

Питанням формування педагогічної майстерності, зокрема, педагогічної техніки присвячені роботи А.П.Азарова, Л.Ю. Гордіна,
Є.І. Гришина,  В.М.Гриньова, І.А. Зязюна, В.А.Кан-Каліка, Л.В. Крамущенко, А.В.Мудрика, Б.Н. Мітюрова, Л.І. Рувинського, В.А.Семиченко, І.Є. Синиці, Н.М. Тарасевич, М.М. Яковлева та інших. Деякі автори розглядають педагогічну техніку як сукупність прийомів, інші ж – як комплекс педагогічних умінь, необхідних у навчально-виховній діяльності.

В.М. Гриньова вважає, що педагогічна техніка – це сукупність умінь і особливостей поведінки педагога, що дозволяють сформувати його педагогічну культуру, яка допомагає адекватно  впливати на дитину з метою формування її як всебічно розвинену особистість завдяки доцільно обраним методам і формам діяльності у відповідності з особливостями конкретних об’єктивних і суб’єктивних умов [4].

У педагогічному університеті студенти отримують систему знань з основ педагогічної техніки, систему умінь і навичок щодо її використання у своїй педагогічній діяльності [2].

Аналізуючи і узагальнюючи праці видатних педагогів, наукові дослідження сучасних учених [3; 4; 6], можна визначити, що педагогічна техніка – це сукупність умінь і особливостей поведінки педагога її компонентами є:

ü    уміння одягатися і слідкувати за своїм зовнішнім виглядом, поставою;

ü    уміння в галузі культури мови: дихання, дикція, темп і ритм мови, спрямованість, логічна грамотність;

ü    уміння володіти своїм тілом: ходити, сидіти, стояти та інше;

ü    володіти мімікою, пантомімікою та жестами;

ü    уміння в галузі психотехніки: розуміння свого психічного стану і уміння керувати ним (рефлексія); розуміння (бачення) психічного стану вихованця (емпатія) і адекватно впливати на нього;

ü    уміння обирати темп і ритм діяльності;

ü    уміння в галузі педагогічного спілкування.

Підготовка студентів до майбутньої професійно-педагогічної діяльності неможлива без оволодіння вказаними уміннями, які є запорукою успішної діяльності по формуванню професійно-педагогічної культури майбутнього вихователя. Розглянемо основні компоненти педагогічної техніки.

Уміння одягатися і слідкувати за своїм зовнішнім виглядом, поставою.

Культура зовнішнього вигляду формується з раннього віку, а потім здійснюється процес її розвитку, вдосконалення. Це має для кожної людини неабияке значення, тому що, як вказують психологи, перше враження дуже часто залишається домінуючим на протязі довгого часу, «по одежке встречают…».  Майбутній вихователь повинен добре усвідомлювати, що його зовнішність і, зокрема, костюм також «працюють на педагогічний процес», що необхідно контролювати себе в цьому плані постійно, поки не з’явиться звичка гарно виглядати, мати свій неповторний стиль, образ.

Імідж (англ. іmaqe) – образ, який складається не тільки із зовнішнього вигляду (одяг, прикраси, зачіска, макіяж), але і з уміння користуватися парфумами, говорити рухатися, постави та ходи.

З позиції педагогічної техніки поняття «зовнішність педагога», тобто його імідж, включає одяг, взуття, зачіску, косметику, парфуми, прикраси. Поєднання компонентів одягу і предметів, які доповнюють його, виконаних в одному стилі і художньо узгоджені між собою, створює своєрідний ансамбль, який називається костюм. Костюм педагога повинен гармонійно доповнювати його професійну діяльність, його індивідуальні особливості. Одяг конкретного вихователя повинен відповідати його морально-естетичним поглядам.

Стосовно зачіски, косметики, прикрас можна відмітити те, що їх використовують з урахуванням індивідуальних анатомо-фізіологічних  особливостей. Постава та хода також створюють імідж педагога. Без них неможливі красиві рухи, нахили, погляди. Педагог повинен уміти подати свою фігуру в статиці та динаміці. Але педагогу недостатньо знати вимоги до своєї зовнішності, але й уміти її сформувати, пам’ятаючи про те, що люди, які нас оточують, оцінюють педагога за певним алгоритмом: зовнішній вигляд, постава, поведінка, особистісний контакт, винагорода.

Уміння в галузі культури мови: дихання, дикція, темп і ритм мови, спрямованість, логічна грамотність.

Мовленнєвою культурою як одним із компонентів професійної педагогічної культури, складовою іміджу, вихователь повинен оволодіти для сформованості педагогічної майстерності, бо від цього залежить емоційно-психологічний фон не тільки занять, а  мікроклімату перебування дитини в дошкільному закладі.

Мовленнєва культура – показник оволодіння рідною мовою і здатності застосовувати її в різноманітних ситуаціях вербального спілкування. Отже, мовленнєва культура реалізується, має прояв у мовленнєвому спілкуванні, вона є результатом оволодіння умінням користуватися мовою в конкретній ситуації спілкування.

Майбутній вихователь повинен так розповідати, щоб збуджувати в уяві дитини певні образи. У техніці мови велику роль має голос, який є основним інструментом діяльності педагога. за допомогою голосу людина творить звуки, які зливаються в мову. Працюючи над технікою голосу та мовленнєвої діяльності слід пам’ятати про вимоги до голосу

Оскільки мова є складовою частиною іміджу майбутнього вихователя, показником рівня сформованості професійної педагогічної культури, необхідна спеціальна робота по формуванню правильної мови, її культури та техніки.

         Формування умінь володіти своїм тілом (формування культури рухів майбутнього вихователя ДНЗ).

Культура рухів майбутнього вихователя ДНЗ є істотним компонентом педагогічної техніки. Вона передбачає володіння своїм тілом, а саме: жести, міміку та пантоміміку. За їх допомогою та в поєднанні з іншими засобами вихователь має можливість більш повно виражати свої почуття, ставлення до своєї діяльності та діяльності своїх вихованців.

Жести ( від франц. Geste – діяння) – рух тіла, особливо рух рукою, який супроводжує мову для посилення її виразності або замінює її.

Міміка (від грецьк. Mimikos – наслідування) – рух м’язів обличчя людини відповідно до їх  почуттів чи настрою. Мистецтво  (уміння) виражати думки  й почуття, створювати образи за допомогою рухів рук, обличчя тощо.

Пантоміміка (від грецьк. Pantomimikos – мистецтво створювати образи за допомогою міміки, жестів, пластики тіла.

Кожний жест повинен мати психічний і змістовний підтекст. Оволодіваючи жестами, необхідно прагнути до того, щоб вони були доцільними, правдиво і природно виражали зміст й думки, а також архітектоніку почуттів. Жести  не можна використовувати окремо від мовної діяльності педагога та його психічних процесів в цілому.

Міміка також є засобом педагогічної діяльності. Вихователь за допомогою міміки може показати почуття задоволення, схвалення, радощів, подиву, гніву, незадоволення, болю, огиди. Техніку застосування міміки важко алгоритмізувати, адже вона досить індивідуалізована і залежить від особливостей особистості педагога, психічних особливостей дитини, конкретних обставин. Тому, оволодіння технікою володіння мімікою є потенційною властивістю діяльності майбутнього вихователя ДНЗ.

Уміння в галузі психотехніки: розуміння свого психічного стану і уміння керувати ним (рефлексія); розуміння (бачення) психічного стану вихованця (емпатія) і адекватно впливати на нього.

Оволодіння психотехнікою допомагає майбутньому вихователю використовувати відповідні компоненти психічної діяльності для створення оптимальних умов в навчально-виховному процесі: сприятливий емоційний фон і психологічний мікроклімат у групі дошкільників, попередження конфліктних ситуацій тощо. Уміння психотехніки закладені в фундаменті професійної діяльності педагога, в певній мірі визначають і рівень його педагогічній культури.

Педагог, який оволодів психотехнікою, (його фізичної і психологічної сфер), мобілізувати власні внутрішні сили і привести їх у відповідність з потребами певної педагогічної ситуації.

Педагогічна діяльність спирається на спілкування вихователя з дітьми, батьками, вихователями та ін.. Це є джерелом розвитку емоцій, а також вимагає від педагога вміння усвідомлювати їх, керувати ними, вміло використовувати почуття й емоції для позитивного впливу на весь виховний процес. Педагогічний процес вихователя в дошкільному закладі вимагає від нього свідомого управління своїми почуттями в кожний конкретний момент або гальмування одних почуттів й емоцій та їх протікання, або стимулювання інших. Педагогічна діяльність вимагає від вихователя великої кількості енергії. Найбільше її витрачається у тих випадках, коли педагог не володіє технікою володіння своїми емоціями, доводить себе до стресового стану або стану афекту. Але це призводить до травмування власної психіки. Тому, майбутнім вихователям необхідно оволодіти технікою управління своїми емоціями, своєчасною організацією позитивних емоцій  [5].

Уміння управляти фізичним станом свого організму

Майбутній вихователь дошкільного закладу повинен вміти само управляти собою, раціонально використовувати свої психічні і фізичні можливості в конкретній діяльності, формувати уміння володіти собою. Психічне й фізичне в діяльності людини – взаємопов’язане й взаємообумовлене. Тому, аналіз і керівництво фізичним станом свого організму – досить вагомий фактор в педагогічній діяльності. У стані фізичної напруги педагоги припускають багато помилок. Найтиповіші з них: недостатньо виразна мова,порушення темпу й мелодійності мови, помилки в логіці, скованість в рухах, жестах, міміці, недостатня їх координація й розподіл та ін.. Особливо це притаманне молодим педагогам та студентам практикантам, які не володіють технікою аналізу стану свого організму та подолання фізичної напруги. Значна увага й енергія йде на те, щоб якось слідкувати за голосом, мімікою, руками, ногами та процесами, пов’язаними з м’язовою діяльністю. Подолання «м’язових затисків», раціональне управління своїм фізичним «Я» в конкретній ситуації вимагає від педагога цілеспрямованої попередньої роботи. Техніку управління своїм фізичним «Я» необхідно довести до професійної звички.

Щоб звільнитися від «м’язової напруги» необхідно переключати свою увагу на інший об’єкт або групу об’єктів. Отже, важливо навчитися зосереджуватися в першу чергу увагу на фізичному боці дії, тому що через це найлегше уловлювати й контролювати внутрішні психічні дії. Доцільність затрати енергії і доцільність її витрачання можна назвати м’язовою свободою. Це і є той стан, у якому повинен знаходитися педагог, щоб творчо здійснювати свою педагогічну дію.

Уміння педагогічного спілкування

За останні роки різко підвищився інтерес до проблеми спілкування як у вчених-дослідників (А.Б. Добрович, В.С. Грехнєв, В.А. Кан-Калік,
О.В. Киричук, О.О.Леонтьєв, А.В.Мудрик) так і педагогів-практиків. Знання про сутність та особливості спілкування, сформованість комунікативних умінь допомагають встановлювати і підтримувати дружні стосунки з вихованцями, колегами, батьками уникати конфліктів тощо. О.О. Леонтьєв наголошував, що для «успішності спілкування мало знати щось про співрозмовника: враховуючи, що він також моделює того, хто говорить, важливо дати йому потрібний для цього «матеріал», тобто, так би мовити подати себе в потрібному плані».

Майбутній вихователь, оволодіваючи педагогічною культурою, перш за все, повинен оволодіти культурою спілкування, готуючись до професійної діяльності. щоб спілкування було ефективним, його учасники повинні володіти готовністю до взаємозбагачення, а, головне, володіти значними ціннісними якостями – психологічними і соціальними. Спілкування – це готовність брати щось цінне у когось і прагнення віддавати духовні цінності іншим.

Оптимальним педагогічним спілкуванням можна вважати таке спілкування вихователя з вихованцями у навчально-виховному процесі, яке створює найбільш сприятливі умови для розвитку позитивних мотивів в учінні, сприяє формуванню творчих здібностей особистості дитини, забезпечує сприятливий емоційний мікроклімат у групі в різноманітних режимних процесах дошкільного навчального закладу.

Необхідно проводити спеціальну цілеспрямовану і систематичну роботу по формуванню вказаних умінь,  як основи професійно-педагогічної культури майбутніх вихователів ДНЗ вести цю роботу слід в таких напрямах:

-         формувати позитивну мотивацію;

-         оволодіння студентами знаннями про педагогічну техніку (її сутність, компонентах, значимість для майбутньої професії);

-         оволодіння педагогічною технікою на репродуктивному рівні;

-         оволодіння педагогічною технікою на творчому рівні [6].

Процесом формування уміння педагогічної техніки слід постійно управляти, роблячи деякі корективи. Це відбувається при створенні відповідних педагогічних умов. Розглянувши сутність і особливості умінь педагогічної техніки, можна зробити висновок про необхідність використання її з метою формування професійно-педагогічної культури  у майбутніх вихователів ДНЗ в умовах педагогічного університету.

 

Література:

1.     Барабанщиков, А.В. Проблемы педагогической культуры преподавателей вузов (к вопросу о сущности педагогической культуры) /А.В. Барабанщиков // Педагогика, - 2001.- №1.- С.71-78.

2.     Бондаревская, Е. В. Педагогическая культура как общественная и личная ценность / Е. В. Бондаревская // Педагогика. – 1999. – № 3. – С. 37–43.

3.     Гриньова,  В.М. Формування педагогічної культури майбутнього вчителя [теоретичний та методичний аспекти]. /В.М. Гриньова – Харків, 1998. – 300с.

4.     Гузій, Н.В. Сутність i зміст професіоналізму особистості педагога  /Н.В. Гузій [Творча особистість учителя: проблеми теорії i практики: Зб. наук. пр. - Вип.9].-К.: НПУ, 2003.-С. 3-12.

5.     Леонтьев, A.M. Деятельность. Сознание. Личность. /А.М.Леонтьев- М.: Полит­издат, 1977. - 304 с.

6.     Основы педагогического майстерства: учебн. пособие для пед..спец.высших.уч.зав. /И.А.Зязюн, И.Ф. Кривонос, Н.Н. Тарасевич и др. [под ред. И.А.Зязюна]. - М.: Просвещение, 1989. – 302с..