Брайченко С.М. викладач Східноєвропейського університету економіки і менеджменту, кандидат юридичних наук

Проблема застосування правових механізмів реалізації рішень Європейського Суду з прав людини в Україні

Здобувши незалежність, українська держава конституційно забезпечила процедуру виконання міжнародних зобов’язань. Так, у відповідності до Конституції України, «чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України» [1; ст.9].

Серед найбільш актуальних і ще невирішених проблем українського суспільства, залишаються високі міжнародні стандарти в основі яких лежать правова свідомість та соціальна активність, які виступають найголовнішими детермінантами якісної ментальності, притаманній громадянському суспільству. Враховуючи історичні та політичні особливості розвитку української державності, слід визнати, що для встановлення високоцивілізованих стандартів організації державного управління та правосвідомості потрібен час та зусилля.

Проте, сучасний стан українсько-європейських взаємовідносин, характеризується динамікою розвитку і потребує інтенсифікації адаптації вітчизняної правової системи до європейського законодавства. Дослідженням організаційно-правової проблематики виконання рішень Європейського суду з прав людини українською державою, присвятили свою увагу такі провідні правники, як В. Лутковська, О.Гончаренко, К. Андріанов, А. Бущенко, М. Буроменський, В. Паліюк, Н. Раданович, Д. Супрун, С. Шевчук, та інші. Саме наукові дослідження українських вчених лягли в основу розробки нормативної бази, спрямованої на європеїзацію нашої правової системи.

У більшості європейських країн забезпечення реалізації державою рішення Європейського суду з прав людини(далі ЄСПЛ) розглядається, у першу чергу, не в контексті правовідносин між державною та громадянином, а як міжнародно-правові відносини. Виконуючи таке рішення, держава-порушник здійснює зобов’язання, покладене Конвенцією на усіх держав-учасниць, що до неї долучились. Даний принцип, хоча зовні і порушує пріоритет конституційних прав та свобод громадянина, проте являється грунтовною гарантією їх забезпечення, коли внутрішньодержавна правова система та судоустрій діють недосконало. Саме тому організація виконання рішення Європейського суду з прав людини, у переважній більшості випадків, не потребує процедури примусового виконання в європейських країнах, оскільки є формальними обставинами, що мають безпосередній вплив на міждержавні політичні відносини.

Принцип обов’язковості остаточного судового рішення, є загальновизнаним, у відповідності до статті 46 Конвенції, тому ця норма інтегрована в законодавство усіх європейських країн і є домінуючою над національним законодавством.

Оскільки внутрішні законодавства європейських країн суттєво відрізняються одне від одного, європейським законодавством визначено загальнообов’язкові процедури реалізації рішення ЄСПЛ . Головною спільною нормою є наявність спеціального закону, який встановлює процедуру виконання рішення ЄСПЛ як виконавчого документа, що забезпечує не лише судове відновлення прав людини, а й механізм реалізації.

З метою забезпечення неухильного дотримання прав людини, в національних законодавствах започатковано спеціальну процедуру виконання рішень ЄСПЛ, що помітно відрізняється від порядку виконання рішень внутрішніх судів. До таких відноситься започаткування «єдиного вікна», функція якого полягає в наданні гарантованого отримання грошової компенсації (сатисфакції) [2;ст.41]. З метою запобігання бюрократичним проявам щодо виплати такої компенсації, європейське право зобов’язує держав-учасниць конвенції передбачати в державному бюджеті відповідні статті видатків для забезпечення позовної сатисфакції у відповідності до рішень Європейського суду з прав людини.

Важливим фактором, що має забезпечити відновлення прав людини, які зазнали шкоди під час вітчизняного судового розгляду, є можливість перегляду рішення національного суду на підставі рішення ЄСПЛ, безпосередньо передбачена процесуальним законом держави, що приєдналася до Конвенції. Так, у відповідності до Кримінального-процесуального Кодексу, «кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини». [3; ст.9]

Протягом 2004–2005 років, з метою реалізації Програми подальшого реформування системи судочинства, набув чинності новий Цивільний процесуальний кодекс України, а також прийнято Кодекс адміністративного судочинства України, якими також безпосередньо передбачено аналогічну підставу для перегляду судових рішень Верховним Судом України за винятковими обставинами. В подальшому запроваджений підхід було підтверджено й прийняттям у 2006 році спеціального Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Так, у відповідності до цього закону встановлено, що з метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача, державою повинні вживатися додаткові заходи, які носять індивідуальний характер. Додатковим заходом індивідуального характеру є максимально припустиме відновлення попереднього юридичного стану Стягувача до порушення Конвенції. Поновлення попереднього юридичного стану Стягувача відбувається шляхом повторного судового розгляду справи, включаючи відновлення провадження по справі[4; ст.10].

Отже, враховуючи непереборне бажання інтегруватись в європейське суспільство, слід здійснювати заходи щодо вдосконалення системи виконання рішень ЄСПЛ в Україні. Оскільки законодавство поступово і неухильно набуває загальноприйнятних європейських форм, керівництву держави та суспільству необхідно зосередитись на ментальних змінах в органах державної влади і місцевого самоврядування. Виховання в людини внутрішнього сприйняття прогресивних європейських правовідносин, що притаманне сучасному громадянському суспільству, забезпечить не лише реалізацію рішень Європейського суду, а й дозволить суттєво знизити потребу громадянина у зверненні до міжнародних інституцій.

Список літератури:

1. Конституція України: Офіц.видання. – Станом на 01.11.2010 р. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 88 с.

2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: від 04.11.1950 р. //Офіційний вісник України. – 2006. – № 32. –Ст. 2371.

3. Кримінальний процесуальний кодекс України. К. : КМ Publishing, 2012. – 352 с.

4. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини [Електронний ресурс]: закон України від 23.02.2006 № 3477-IV – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/3477-15

5. Зайцев Ю. Проблема виконання судових рішень у практиці Європейського суду з прав людини. Виконання судових рішень/ Ю. Зайцев // К.: Юстініан, 2002.

6. Супрун Д. Основні аспекти входження України в юрисдикційний механізм Європейської конвенції з прав людини. Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування: контекст / Д. Супрун // К.: ЗАТ «ВІПОЛ», 2004.